ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Низова (1967) / Критика | Аналітика

 КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
А.М. Манько


Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.

Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.


Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.


ЛІТЕРАТУРА

1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.


Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.

The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.



Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-29 19:28:15
Переглядів сторінки твору 1592
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.526 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.824 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.04.30 09:46
Автор у цю хвилину відсутній