ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо

Олександр Панін
2020.06.03 23:06
За народними мотивами

Дрібна
Нечиста сила –
Найбільш капосна
І найбільш небезпечна…

***

Володимир Бойко
2020.06.03 19:07
Зола у висліді багаття
Чи не єдиний результат.
Що по собі лишаєм, браття –
Чи пустирі, чи зелен сад.

У безвість звіяні вітрами
Пощезнуть душі – хто куди...
Життя збиткується над нами,

Тата Рівна
2020.06.03 17:06
Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
Його очиська виблискували, ніби французький ампір
Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
Жили у р

Тетяна Левицька
2020.06.03 09:20
Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
перламут

Сергій Губерначук
2020.06.03 08:46
Ламають ліщину вже вкотре підряд.
Укотре підряд знов горішнику ряд
з цурпалок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.

Як добре над лугом лягти у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни

Віктор Кучерук
2020.06.03 07:53
Коли вітри розвіяли хмарини
І вкрили небо синім полотном, -
Спізніле літо скупо, по краплині
Розпочало ділитися теплом.
Йому назустріч потягнувся радо,
Як до матусі збуджене дитя,
Адже чекати більше я не ладен
На літа неминуче вороття.

Ярослав Чорногуз
2020.06.03 04:46
Ти, як мама моя, п`яненька,
Тільки п`єш не вино, а коньяк.
Цілувати любила ненька
Напідпитку мене щиро, всмак.

Пригортала, аж трішки грубо,
Як ведмедиця та – ведмежа.
Я соромивсь обіймів, люба,

Василина Іванина
2020.06.03 00:14
барви вбирають очі,
заполоняють подих,
бачу крізь скельце пляшкове
трави, і небо, й води,
пес недовірливо щулиться,
білий метелик мигне,
в світі цьому шаленому
в січні сіро-скаженому,

Олександр Сушко
2020.06.02 20:58
Такої вередухи як у мене ще пошукати. Щось не так - лускає ляпачкою по носі. А якщо сильно провинюся – може і гризонути ловкенько. А де ви бачили такого чоловіка, який би не завинив перед жінкою? Немає таких, усі грішні. А ходжу побитий і погризений лише

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,

Маріанна Алетея
2020.06.02 13:57
Сірим небом блукає осінь
Лише згадує просинь – знак,
Сивим полиском у волоссі,
Що колись все було не так.

Промінь дражнить застиглу тугу,
Що не можна вернути час,
Тільки вітер жене напругу,

Олександр Сушко
2020.06.02 11:16
В окопи чорнориза не зови!
Є попадя, церковка, сала кусень.
Іздалеку бурмоче молитви,
Підрощуючи в піст обвисле пузо.

Здоров'ячка бажає ворогам,
А землякам убитим - пишну месу.
Чи вірую у Господа? Ага.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Низова (1967) / Критика | Аналітика

 КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
А.М. Манько


Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.

Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.


Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.


ЛІТЕРАТУРА

1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.


Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.

The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.



Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-29 19:28:15
Переглядів сторінки твору 800
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.526 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.824 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.04.30 09:46
Автор у цю хвилину відсутній