ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.10.25 12:15
Із Миколи Некрасова

- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.

Звісно, як стався наклад -

Тетяна Рибар
2021.10.25 11:01
ось і осінь осіння оса
завмирає у жовтій жоржині
а над нею небесна яса
і вітри у тонкій одежині

завівають сичать гудуть
дощові тягнуть хмари на плечах
задуди пастушеньку в дуду

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Низова (1967) / Критика | Аналітика

 КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
А.М. Манько


Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.

Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.


Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.


ЛІТЕРАТУРА

1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.


Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.

The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.



Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-29 19:28:15
Переглядів сторінки твору 1076
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.526 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.824 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.04.30 09:46
Автор у цю хвилину відсутній