ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мессір Лукас
2020.02.16 19:06
Ці очі – келихи абсенту,
Зелений колір.. саме те!
Мене захоплює дощенту
Троянда в рюшах декольте,

Свавільні локони і вії,
Грайливий сміх, тонка печаль,
Я їх приборкаю, розвію,

Євген Федчук
2020.02.16 16:35
Що ж ви лякали, що боліти має?
Ну, а воно нітрішки не болить.
Так, може, зовсім трохи сіль щипає
Та кров лоскоче – по ногах біжить.
Я ж говорив, що смерті не боюся
І не лякаюсь цих наївних мук.
Здирайте шкуру, а я посміюся
З невправних і манірних в

Володимир Бойко
2020.02.16 14:48
Бреши. Бреши
Без міри і без ліку
І без царя
В убогій голові.
То матимеш
Пошану превелику
В брехливій,
Здеґрадованій Москві.

Олександр Сушко
2020.02.16 12:33
В лобі заіржавів глузду вентиль?
Власні твори - згустки маячні?
Ляж і почитай віршатка в неті
Під чайок і тістечка смачні.

Надокучить - то іди кохатись,
Бо додавить мряка у мислях.
А мені ( пардон!) - пора із хати

Тетяна Левицька
2020.02.16 08:47
В хуртовинову ніч,
напростець,
в чистім полі
не видно дороги.
Снігокрутиця,
хай йому грець,
крутить білому
оленю роги.

Сергій Губерначук
2020.02.16 08:32
…однак померли твої арханґели,
безсмертя їх спіткала істина.
Душа твоя, не ними забрана,
життям твоїм була освистана.

Ти кисень жер в уявних просторах,
в печерах власного добробуту,
де відходили чорні чоботи,

Микола Соболь
2020.02.16 06:08
Життя красиве. Обернись довкола.
Часоплин уповільнює свій хід.
Прислухайся. Це вічна баркарола
Оспівує прекрасний сонця схід.

І огортає таємнича вічність
Потоками вселенської любові
І неважливо травень це чи січень

Володимир Бойко
2020.02.15 22:03
Надсадний рев моторів протинає
Південну ніч безжально раз у раз.
Аеропорт бо спокою не знає
Попри оцей нічний і сонний час.

На лавах люди втомлені поснули,
Мабуть їм сниться теплий рідний дім.
Мене ж і сни мої чомусь забули

Оксана Логоша
2020.02.15 21:10
В долині тиха рань туманна і легка,
І річки рукава прошиті очеретом.
Сидить Він на горі захоплений сюжетом,
І погляд,мов магніт й окрилена рука
Змальовує тонкі,ледь-ледь помітні,грані.
А спалахи Зорі,як вістря від рапір.
З пологих берегів до річки

Олександр Панін
2020.02.15 18:38
Чорне танго – рідкісне явище,
Коли танцювати запрошує
надприродна сила.

***

Колір блакитний – страчені мрії,
із ароматом

Микола Дудар
2020.02.15 18:12
Ты проснулся в чужом кармане.
Значит выброшен был за борт…
Словно в неком одном романе -
Каждой нудной строке - аборт…
Ну и пусть, ну и пусть потеха -
Сколько их, сколько нас на дне?
Мы роднились не ради смеха,
Это первый прокол. Ты нем.

Олександр Сушко
2020.02.15 18:09
Лютий, темно і зимно,
В лобі - думка сумбурна...
Б'юсь горохом об стіну,
Тихим болем по струнах.

Де ж ви - червні та липні,
Юнь у травах та квітах...
Замальовує лик мій

Євген Федчук
2020.02.15 16:55
Вигоди для себе не шукала,
За чужий рахунок не жила,
Від невдач своїх не горювала,
Від чужого успіху цвіла.
Хтось вважав святою,хтось – дурною
І про це відкрито говорив.
Та вона жила сама собою
І не надто дослухалась слів.

Ірина Білінська
2020.02.15 14:21
Нарікаються ночі безсонними...
Котяться небом дні...
У серці осені - жовті соняхи
Перший стрічають сніг...
Крилами білими, огортаючи -
Доля наперегін...
Будь мені небом непроминаючим,
Де не існує стін...

Олексій Кацай
2020.02.15 14:13
Ховайте, барди й королі,
мечі у піхвах, звуки в нотах –
у сатанинських зорельотах
нас теж сховало від Землі
та й понесло поміж сузір’їв,
домашніх – для викрадачів,
не лицарями верхогір’їв,
а просто купкою рабів

Микола Дудар
2020.02.15 11:29
… за невірну дощами розлуку,
За невиспані очі з портрета -
Розмовляв наодинці з фейсбуком
Корчив з себе писаку-поета…
А на відстані прілого Моря
Відчував, наближається досвід.
Якщо вистоїть, виживе в спорі -
То злетить Журавлем попід Осінь…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Тарас Ріль
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Низова (1967) / Критика | Аналітика

 КОНЦЕПТ "РІДНИЙ КРАЙ" У ПОЕЗІЇ ІВАНА НИЗОВОГО
А.М. Манько


Стаття присвячена розгляду концепту рідний край у поетичній творчості Івана Низового. Дослідження містить у собі вибірковий аналіз поезій митця, розкриває особливості використання системи образів, художніх деталей як основних засобів характеристики концепту рідний край.

Ключові слова: рідний край, концепт, поезія, художній образ, апелятив.


Тема рідного краю є багатогранною та невичерпною. До зображення рідних місцин зверталися такі видатні українські постаті, як: Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати», Леся Українка «Дим», П. Тичина «Де тополя росте…», М. Рильський «Слово про рідну матір», В. Сосюра «Гей, рум’яні мої небокраї…», А. Малишко «Білі каштани», В. Симоненко «Земле рідна! Мозок мій світліє…», Д. Павличко «Мальва», В. Стус «Верни до мене, пам’яте моя...», І. Драч «Калина на тому світі» та ін.
Досліджуючи тему рідного краю, не можна оминути постать поета, патріота своєї Батьківщини, Івана Даниловича Низового. Його поезії сповнені щирою відвертістю, почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти у всьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, імпресіоністична забарвленість кожної поезії, власне суб’єктивне бачення світу, прагнення уникати конформістського впливу широкого загалу – це визначні риси професійного таланту митця. „Подібну поезію дехто з критиків називає сповідальною” (І. Низовий, 53). Своєрідним епіграфом до поетичних творів цієї тематики можуть стати такі рядки його вірша: „У кожного в житті своя калина / Повинна бути, / А якщо нема – / Не красно на землі живе людина...” (І. Низовий, 4). Поезія І. Низового – це частина його душі, її миттєві порухи, воління, страждання та миті щирої радості та задоволення. Свою радість та свій сум автор щедро виклав під поетичним пером для численних читачів.
Поетичний доробок Івана Низового є самобутнім явищем в українській літературі. Він вирізняється тематичною багатогранністю та потребує творчого переосмислення. У творах поета відображено широкі проблемно-тематичні обрії, у яких рідний край, Батьківщина набувають концептуального значення.
Мета роботи полягає в дослідженні вибіркових поезій І. Низового, присвячених тематиці рідного краю, визначенні семантико-стильової своєрідності творчості, розкритті особливостей використання системи образів, художніх деталей та оказіоналізмів як основних засобів характеристики концепту рідний край.
Творчість І. Низового була частково представлена в наукових розвідках Л. Колесникової, О. Литвинової, О. Неживого, Т. Пінчук, І. Світличного, Т. Терновської. Однак наразі література потребує більш ґрунтовного, повного аналізу творчої спадщини І. Низового.
Концепт рідний край у поезії І. Низового має різні форми вираження. Крім багатства онімів, він частіше представлений формами апелятивів та апелятивних конструкцій, тобто виражений за допомогою художніх образів та деталей, переданих загальними назвами та індивідуально-авторськими неологізмами.
Зображення рідного краю виражається не лише у протиставленні з урбаністичною чи громадянською лірикою. У ширшій палітрі воно представлене в поезіях, що носять характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків з життя. Хоча останнє трапляється значно рідше. Більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійний авторський сум за рідним селом чи схожими на це село місцями. Цей сум, однак, не переходить у тужіння й плач, а навпаки – такі спомини служать розрадою для втомленого містом авторського серця, де серед царства цегли й каменю не може знайти розради вільна поетична натура. Особливо гостро тяготить поетова душа до села весняною порою, „як тільки промінь пробіжиться борозною / Із краю в край / …Думками й серцем вже на весняному полі” (І. Низовий, 21). Авторська сповідь, мов ключем, відкриває уяву чи спогади самого реципієнта, адже картини селянського поля змальовані настільки чітко й виразно, що читач ніби сам прогулюється ним: „Гуркоче виднокіл – у тракторів розминка. / Сміється сонце із небесного портрета. / А на долоні непокоїться зернинка, / Напружена, / Мов перед запуском ракета” (І. Низовий, 21).
Однак село для І. Низового є тільки згадкою, омріяною місциною, землею обітованою – тому і жив він лише згадками та пам’яттю про рідні краї: „А ще мені приходить в згадку: / Лиш відкурличуть журавлі, / Село купається в достатку, / Свайбує осінь на селі” (І. Низовий, 22).
Досліджуючи природний аспект творчості І. Низового, не можна залишити поза увагою образність його поезій.
Сільська нива, безмежна, яку поет узагальнено називає Батьківщиною, є для нього найдорожчим скарбом, адже саме її І. Низовий описує у поезії з двох строф – „Найдорожче”. Це не просто найдорожчий, але й найсвятіший скарб для митця: „ Колос до колоса – / Нива безмежна. / Зерня до зерняти – / Засіки щастя. / Що найсвятіше? / Хлібне причастя – / Сила від нього / В народу / Бентежна ” (І. Низовий, 25). Таким чином, саме життєдайній колосистій ниві приписує народ ту енергетичну силу, що живить українців, роблячи їх могутніми, нескореними та витривалими. Ця сила тому діє, що автор і народ з природою „зв’язані кровно!”...
Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає степ. З глибоким пафосом, навіть пієтетом, зображує І. Низовий степові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у поезії „Провальський степ” автор дещо гіперболізовано змалював усю пишність, красу та неосяжність провальського степу: „Місця вистачить всім, / Хто із наміром добрим іде / В заповітний музей, / В первозданний куточок природи… / Все ж радіє душа: / В світовому безмежнім огромі / Споконвіку цвіте / У провальськім степу ковила!” (І. Низовий, 7). Але якщо поезія „Провальський степ” побудована за принципом градації, динамічної зміни картин, то у вірші „В стрілецькому степу” все навпаки. Невловиму, швидкоплинну постать „на дикому крилатому коні” (І. Низовий, 7), змальовану у першій строфі, плавно затіняє заспокійлива замальовка: „ І знову тиша і правічний спокій, / І неба синь, мов у ставку вода, / І нерухомий у зеніті сокіл / Висить терпляче, здобич вигляда” (І. Низовий, 8). А розшифровує цю замальовку авторське пояснення заключних рядків, що навіює смуток за пройденими роками: „Стрілецький степ… / Не лишили і сліду / Тут вихряні кочівники – віки. / На пагорбах /Насвистують ліниво байбаки” (І. Низовий, 8).
Окрім степу, поля, ниви, рідний край автор змальовує також через образи вулиць, парків, скверів.
Дві частини поезії під назвою „На вулиці, де виростав” пройняті сумним настроєм через різкі зміни в житті. Міні-модернізація вулиці викликає в автора почуття суму, розпачу, викликані втратою рідного кутка, прихистка душі митця. Події у вірші зображені динамічно, епізодично, досить трагічно: „Неначе потяг осінній всю вулицю вимів до решти / Двічі пройшовся від краю до краю: самотньо прочовгав…”; „Випито все, що було, / й не зосталося більше нічого! / Вкрили асфальтом, неначе б украли / всі спомини-згадки, – / Думав, заплачу – полегшає серце, – / та щось його болісно стисло / І не відпустило, і з вулиці геть я пішов без оглядки.”; „Те, що любилось і чим дорожилося змалку, / Геть-бо розбито…” (І. Низовий,13).
Поезія „Сільський сквер” – ще одна елегійна ремінісценція минулого. Захоплення від побаченого сільського скверику – відгоміну минулого, автор передає конструкцією „(серце) стрепенулось”. Амплітуда почуттів яскраво виражена: захват (початкова строфа: „серце стрепенулось”) – трепет споминів (друга строфа: „Ранньої весни ми їх [дерева] саджали…Наближали торжество весни”) – сум самотності (третя строфа: „Виросли без мене / Я ж без них прожив на чужині, – / Їхнє листя… / Шелестіло іншим, не мені…”) – жаль за пройденими роками (остання строфа: „Жаль, / Не довелося в цьому сквері / Цілувати марківських дівчат!”) (І. Низовий, 14).
Часте використання певних літературних образів призводить до їх стереотипізації. У поезіях І. Низового образ степу, ниви, поля служать не лише уособленням рідної землі, а й перетворюються на певні образи-кліше – стереотипи. Ці образи поєднують у собі індивідуальне бачення концептоносія з суспільним, народним ставленням до них; вони втілюють також ознаки, ціннісні для українського етносу загалом. Такі оцінно незмінні образи функціонують у стереотипних контекстах, які поступово виділяють фіксовані моделі сполучуваності слів.
Рідний край для І. Низового виступає у різних гамах, які він у мажорній чи мінорній ноті згодом доносить до читача. Загальний настрій його творів при цьому рідко закладений у підтекст, здебільшого він чіткий і прозорий, переданий лексемами з позитивною чи негативною конотацією.
Отже, концепт рідний край займає ключове місце в усій концептосфері І. Низового. Поезії, присвячені рідним місцям, всебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи його душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. Головними персонажами таких творів виступає, звичайно, ліричний герой – сам автор зі своїми думками та згадками; поле, нива, степ, якими він так захоплюється та з любов’ю описує, виступають образами-кліше, символами, стереотипами; вулиці, площі, сквери, які є джерелом авторських споминів про місцини, де він жив раніше. Концепт рідний край майстерно розкритий автором через комбінування онімів, апелятивів та загальновживаної лексики та оказіоналізмів. Подальші розвідки у цьому напрямку допоможуть більш глибоко та ґрунтовно розкрити особливості творчості митця.


ЛІТЕРАТУРА

1. Низовий І. Джерело у ясних ясенах. Поезії / І. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2000. – 48 с.
2. Низовий І. І калина своя, і тополя / І. Низовий. – Донецьк: Донбас, 2003. – 78 с.
3. Низовий І. Тихоплесо-часоплин: лірика / І. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 56 с.
4. Низовий І. Тобі моє серце / І. Низовий .– Донецьк: Донбас, 1980. – 63 с.


Статья посвящена рассмотрению концепта "родной край" в поэтическом творчестве Ивана Низового. Исследование содержит выборочный анализ его поэзий, раскрывает особенности использования системы образов, художественных деталей как основных способов характеристики концепта родной край.
Ключевые слова: родной край, концепт, поэзия, художественный образ, апеллятив.

The article is devoted to studying of concept of native land in poetry of Ivan Nyzovyi. The scientific research contains the selective analysis of his poetry and discovers the peculiarities of artistic details in it. These integral parts are the main way for describing of concept of native land.
Key words: native land, concept, poetry, image, common name.



Манько А. М. Концепт "рідний край" у поезії Івана Низового / А. М. Манько/ Студентський науковий вісник Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: збірник наукових праць / відп. ред. М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – [вип. 5]. – С. 64 – 68.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-29 19:28:15
Переглядів сторінки твору 711
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.526 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.824 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.04.30 09:46
Автор у цю хвилину відсутній