
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш до царства снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ТРИ ТОВАРИШІ". "Франківці" і Львів
У Національному театрі ім. І. Франка «Три товариші» - це і трагічна історія Роберта (н.а. України Євген Нищук) і Пат (з.а. України Анжеліка Савченко), але, водночас, це і широке епічне полотно повоєнного покоління німецької молоді, що пережила Першу світову і не може пристосуватися до мирного часу, вірніше не може позбутися глибоких психологічних шрамів, завданих війною. Говорячи це, відразу занурююсь у ностальгійно-депресивну музику головних героїв, що «золотою» наскрізною ниткою прошиває все багатолике і багатоголосе середовище Ремаркового театрального простору – музика, яка до глибини душі зворушує глядацький зал (музичне оформлення Олексія Сікорського). Відчуттю масштабності зорового кадру чи, вірніше, «поля» сцени сприяє і відеоряд у глибині сцени (інженер відеоряду Олександр Рожков) з документальними повоєнними світлинами, а також зображеннями крутого «каділака» - гордості трьох друзів-побратимів Роберта Локампа, Отто Кестера (з.а. України Андрій Романій) та Готфріда Ленца (з.а. України Олександр Печериця), що спільно утримують не дуже успішну маленьку автомайстерню і залежать від випадковості Долі та від власної винахідливості – як «розіграти» свій єдиний «козир», продати подорожче свою єдину дорогу машину…
Тоді наче усмішка (чи іронія) Долі, власне і знаходиться покупець - пан Блюменталь (н.а. України Василь Мазур), що ставиться до своєї місії благодійника по-філософськи, з розумінням ситуації, бо дає за «каділак» величеньку суму грошей. Хочу особливо відзначити шляхетну гру Василя Мазура – його Блюменталь персонаж аристократичний: і у зовнішньому лиску, і в манері спілкуватися з робітничим оточенням – він спокійний, виважено-іронічний, до того ж дикція актора особливо чітка, з оксамитовий тембровим звучанням (у «заньківчан» таким тембром для порівняння володіє н.а. України Олександр Кузьменко та володів у минулому вже покійний н.а. України Олександр Гринько). Поруч нього його дружина – пані Блюменталь – зовсім не наділена жодним драматургічним текстом, вона лише «двійник» ігрового персонажа, створена режисером для повноти подружнього статусу героя. Натомість вражає роль Фріди, служниці пансіону (з.а. України Ксенія Баша-Довженко), яка у надзвичайно скупому тектовому матеріалі віртуозно заповнює собою сцену – і зоровими, навмисне закцентованими, «округлими» формами тіла, і виразним специфічним відтінком сміху, який тут же відгукується в залі бурхливими аплодисментами. Що то значить, коли артистка сама творить для себе роль!
Серед інших персонажів, слід сказати про Хассе (взагалі то, по-німецьки звучить «Гассе» - н.а. України Василь Баша) - сусіда Роберта Локампа в пансіоні Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна). Львівський глядач добре пам’ятає артиста Василя Башу і його незабутні ролі у львівському ТЮЗі, зокрема, архіви театральних програмок зберегли його фото в образі молодого Тараса Шевченка у виставі «Сон». Пам’ятає Львів Василя Башу також у нещодавній гастрольній виставі «Morituri te salutant» за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника. Ремарківський Хассе у Василя Баші щемливо безпорадний, дитинно-розгублений і приречений до життєвого фіаско. У львівській поставі «Трьох товаришів» роль Гассе виконав артист Олег Сікиринський. Правда, у львівській версії цього персонажа увесь ланцюг життєвих невдач обертається між двох сил: статусом безгрошів’я і зрадою дружини. У Хассе Василя Баші до всього ще й зорово додається вік, втома від життя і його постійних нищівних ударів.
Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна) на сцені виглядає ефектно, як і належить володарці пансіону. Відповідно у заньківчан цю роль виконала н.а. України Людмила Нікончук. Обидві рівноцінно привабливі і «позитивні», можливо навіть у Залеськи-Нікончук більше голосової інтонаційної палітри, коли вона дивується зі святкового фрака, придбаного Робертом: «так от, значить, як пішли справи…». Проте кожна з виконавиць у манері говорити, рухатися і спілкуватися з довкіллям, незабутньо індивідуальна. Так, як і незабутня Матільда Штосс (н.а. України Олена Хохлаткіна), прибиральниця автомайстерні, що любить прикладатися до чарки і тим легко «вписується» у чоловіче товариство трьох «камератів»-товаришів. Вона робить перед питтям характерний круговий рух чарки (за нею цей рух повторюють і всі чоловіки). В залі її поява теж супроводжується пожвавленням і оплесками.
У заньківчан роль Ремарківського Лікаря виконує н.а. України Богдан Козак – його Лікар скупо наділений текстом, чітко і шорстко формулює свої медичні настанови Робі, коли у Пат починається нова хвиля сухотної недуги. Він іде за схематичним візерунком: міряє пульс, підтримує хвору у нападних приступах кашлю… У «франківців» про цю нову хвилю сповіщає лише закривавлена подушка і тремтіння руки Пат, що тримає чашку чаю з ромом, аби зігрітися після невдалого купання в морі – це психологічно сильніше! Лікар «франківців» - н.а. України Олександр Задніпровський з’являється на сцені дуже благородним, проте якимсь занадто розгубленим, втишено-ліричним (навіть у прямому сенсі слова! – його голос звучить ненаповнено), він говорить з Робі як друг-порадник, у якого в житті теж відбулася подібна трагедія – померла його молода дружина. Це якось відразу наштовхує на трагічну розв’язку, занадто прямолінійно, без жодної спроби спротиву. Але ж попереду в Ремарківських героїв ще жевріє Надія – на пансіон в горах…
Фінальна сцена танцю Робі і Пат під дощем, що переходить у снігопад (пластичне вирішення Дмитра Лук’яненка, балетмейстер Павло Івлюшкін) чимось нагадує і сцену заньківчанських «Трьох товаришів» - там Роберт і Патріція теж танцюють під сніговою віхолою, і теж наприкінці танцю Роберт підтримує на руках уже мертву героїню. Обидва фінали вражаюче щемливі до сліз. Проте знову ж, у «франківців» фінал і початок вистави скеровують глядачів у символічний театр – адже тут герої вертаються у перший «кадр» вистави, коли натовп босоніж стоїть на сцені, задивлений у тепер уже засніжене небо… Тільки з тою різницею, що на початку вистави босий натовп Ремаркових героїв вдягає взуття на авансцені, себто починає заново, наче у Часовороті, відлік свого життєвого часу, бо ж за символікою Смерті – у Потойбіччя відходять босими.
Мені дуже дорога і зрозуміла мова символів режисера Юрія Одинокого, який говорив у інтерв’ю, що в Ремарка особлива поетика мови, отож і символи вистави чітко підпорядковані цій поетиці. У режисерському задумі «Трьох товаришів» Юрія Одинокого багато штрихів «привидів» війни, що глибоко зборознили душі головних і епізодичних героїв вистави (у постановці Вадима Сікорського вони не акцентовані). Скажімо, Три товариші…
Перший з них – Роберт Локамп – головний герой роману, коханий Патріції Гольман (Пат), учасник Першої світової; дія роману починається якраз в його 30-літній ювілей 1928 року. Роберт-Нищук - «велика дитина» повоєнного часу, що боїться сильних почуттів, особливої прив’язаності до протилежної статі. Проте поринаючи з головою у чуттєвий світ закоханості – ревнує, буянить, переживає злети і падіння, і топить свої страхи у чарці.
У виконанні на львівській сцені Роберт-Нищук був дуже «заанґажований» у світ свого персонажа (тим паче, що деякі трагічні паралелі єднають Євгена Нищука з його героєм), ця самозреченість і емоційна самовіддача виражалася у натхненні до гри, в динаміці дії вистави. Це було відчутно у залі, і зал віддавав щирим співпережиттям.
Отто Кестер – другий з товаришів, йому теж – 30. В час війни був пілотом, в романі саме він був власником автомайстерні, де працюють всі троє товаришів. Отто автогонщик, неодноразово брав участь у змаганнях на машині «Карл», займається боксом. Вирішальний голос у всіх справах трійки належить йому. У виставі навіть зорово Отто-Романій виглядає старшим за інших. У інтонаціях він завжди виважений, розсудливий, доцільний, проте коли гине один з товаришів, тяжке потрясіння повертає йому бажання спілкуватися забутою мовою сили.
Третій із них – Готфрід Ленц (з.а.України Олександр Печериця) – «душа» компанії, іронічний «останній паперовий» романтик, що любить подорожувати. Вся квартира його наповнена фотографіями із різних міст світу, валіза теж обклеєна відкритками та марками. Він служив в армії, любив вплутуватись у різні вуличні історії, в одній з таких історій в нього стріляють. Куля поціляє просто в серце… Зовнішньо в юрбі Готфрід виділявся солом’яним волоссям. Олександр Печериця, знову ж таки, зорово підходить на цю роль (взагалі зорові асоціації у режисурі Юрія Одинокого багато що важать!). Не кажу вже про «легкість» у акторському відчутті персонажа – у Готфріда-Печериці все органічне – і іронічні жарти над Робі, і його задерикуватість, і ліричність, а ще самовіддана дружба, що проявляється у переломні моменти сюжетної колізії між Робі і Пат. Глядацький зал беззастережно любить Готфріда-Печерицю і тяжко переживає його вбивство.
Тепер про акторську роботу з.а. України Анжеліки Савченко, що зіграла в «Трьох товаришах» Ремарка Патріцію Гольман. Це чудова акторська робота. Патріція-Савченко світиться у цій ролі – вона ніжна, делікатно-романтична, вірить у Любов як у єдиноможливе лікарство від своєї невиліковної хвороби. Вона різна у різних фрагментах драматичної дії – її зовнішні зміни (художник по костюмах – засл. діяч мистецтв Наталія Рудюк) підпорядковані змінам сюжетної колізії у виставі – та всюди вона веде і настроєво, і інтонаційно, і пластично ідею боротьби за щастя і життя своєї Ремарківської героїні. Анжеліка Савченко говорила в інтерв’ю, що не відразу вони з режисером прийшли до єдиного бачення образу Пат, але те, що бачить глядач на сцені, вражає і запам’ятовується.
Львівський глядач щиро дякував «Франківцям» за незабутні години театрального майстер-класу. Адже все що відбувалося на сцені того незабутнього вечора, пронизане великою любов’ю до світу театру і світу творчості Еріха Марії Ремарка.
грудень,2017.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ТРИ ТОВАРИШІ". "Франківці" і Львів
До століття львівського Театру ім. Марії Заньковецької «Франківці» привезли кілька своїх найкращих вистав, серед них інсценізацію Юрія Одинокого за мотивами роману Еріха Марія Ремарка «Три Товариші».
(Національний драматичний театр ім. І.Франка, режисер і автор інсценізації Юрій Одинокий. Прем’єра 2016)
Треба сказати, що у стінах Театру ім. Марії Заньковецької тексти персонажів Ремарка лунають не вперше: у 2009 році створив аналогічну постановку у Львові режисер Вадим Сікорський. Львів’яни люблять Ремарка, люблять його «Камератів», себто «Трьох товаришів». Тепер, маючи змогу на відстані часу порівняти дві постави двох різних режисерів, можу констатувати – львівські «Три товариші» більше зосереджені на історії кохання Роберта Локампа (з.а. України Юрій Хвостенко) і Патріції Гольман (з.а. України Олександра Люта), отже це вистава з одною яскравою сюжетною канвою, всі інші – ніби створені приглушеними інтонаціями та фарбами.У Національному театрі ім. І. Франка «Три товариші» - це і трагічна історія Роберта (н.а. України Євген Нищук) і Пат (з.а. України Анжеліка Савченко), але, водночас, це і широке епічне полотно повоєнного покоління німецької молоді, що пережила Першу світову і не може пристосуватися до мирного часу, вірніше не може позбутися глибоких психологічних шрамів, завданих війною. Говорячи це, відразу занурююсь у ностальгійно-депресивну музику головних героїв, що «золотою» наскрізною ниткою прошиває все багатолике і багатоголосе середовище Ремаркового театрального простору – музика, яка до глибини душі зворушує глядацький зал (музичне оформлення Олексія Сікорського). Відчуттю масштабності зорового кадру чи, вірніше, «поля» сцени сприяє і відеоряд у глибині сцени (інженер відеоряду Олександр Рожков) з документальними повоєнними світлинами, а також зображеннями крутого «каділака» - гордості трьох друзів-побратимів Роберта Локампа, Отто Кестера (з.а. України Андрій Романій) та Готфріда Ленца (з.а. України Олександр Печериця), що спільно утримують не дуже успішну маленьку автомайстерню і залежать від випадковості Долі та від власної винахідливості – як «розіграти» свій єдиний «козир», продати подорожче свою єдину дорогу машину…
Тоді наче усмішка (чи іронія) Долі, власне і знаходиться покупець - пан Блюменталь (н.а. України Василь Мазур), що ставиться до своєї місії благодійника по-філософськи, з розумінням ситуації, бо дає за «каділак» величеньку суму грошей. Хочу особливо відзначити шляхетну гру Василя Мазура – його Блюменталь персонаж аристократичний: і у зовнішньому лиску, і в манері спілкуватися з робітничим оточенням – він спокійний, виважено-іронічний, до того ж дикція актора особливо чітка, з оксамитовий тембровим звучанням (у «заньківчан» таким тембром для порівняння володіє н.а. України Олександр Кузьменко та володів у минулому вже покійний н.а. України Олександр Гринько). Поруч нього його дружина – пані Блюменталь – зовсім не наділена жодним драматургічним текстом, вона лише «двійник» ігрового персонажа, створена режисером для повноти подружнього статусу героя. Натомість вражає роль Фріди, служниці пансіону (з.а. України Ксенія Баша-Довженко), яка у надзвичайно скупому тектовому матеріалі віртуозно заповнює собою сцену – і зоровими, навмисне закцентованими, «округлими» формами тіла, і виразним специфічним відтінком сміху, який тут же відгукується в залі бурхливими аплодисментами. Що то значить, коли артистка сама творить для себе роль!
Серед інших персонажів, слід сказати про Хассе (взагалі то, по-німецьки звучить «Гассе» - н.а. України Василь Баша) - сусіда Роберта Локампа в пансіоні Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна). Львівський глядач добре пам’ятає артиста Василя Башу і його незабутні ролі у львівському ТЮЗі, зокрема, архіви театральних програмок зберегли його фото в образі молодого Тараса Шевченка у виставі «Сон». Пам’ятає Львів Василя Башу також у нещодавній гастрольній виставі «Morituri te salutant» за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника. Ремарківський Хассе у Василя Баші щемливо безпорадний, дитинно-розгублений і приречений до життєвого фіаско. У львівській поставі «Трьох товаришів» роль Гассе виконав артист Олег Сікиринський. Правда, у львівській версії цього персонажа увесь ланцюг життєвих невдач обертається між двох сил: статусом безгрошів’я і зрадою дружини. У Хассе Василя Баші до всього ще й зорово додається вік, втома від життя і його постійних нищівних ударів.
Фрау Залевськи (н.а. України Людмила Смородіна) на сцені виглядає ефектно, як і належить володарці пансіону. Відповідно у заньківчан цю роль виконала н.а. України Людмила Нікончук. Обидві рівноцінно привабливі і «позитивні», можливо навіть у Залеськи-Нікончук більше голосової інтонаційної палітри, коли вона дивується зі святкового фрака, придбаного Робертом: «так от, значить, як пішли справи…». Проте кожна з виконавиць у манері говорити, рухатися і спілкуватися з довкіллям, незабутньо індивідуальна. Так, як і незабутня Матільда Штосс (н.а. України Олена Хохлаткіна), прибиральниця автомайстерні, що любить прикладатися до чарки і тим легко «вписується» у чоловіче товариство трьох «камератів»-товаришів. Вона робить перед питтям характерний круговий рух чарки (за нею цей рух повторюють і всі чоловіки). В залі її поява теж супроводжується пожвавленням і оплесками.
У заньківчан роль Ремарківського Лікаря виконує н.а. України Богдан Козак – його Лікар скупо наділений текстом, чітко і шорстко формулює свої медичні настанови Робі, коли у Пат починається нова хвиля сухотної недуги. Він іде за схематичним візерунком: міряє пульс, підтримує хвору у нападних приступах кашлю… У «франківців» про цю нову хвилю сповіщає лише закривавлена подушка і тремтіння руки Пат, що тримає чашку чаю з ромом, аби зігрітися після невдалого купання в морі – це психологічно сильніше! Лікар «франківців» - н.а. України Олександр Задніпровський з’являється на сцені дуже благородним, проте якимсь занадто розгубленим, втишено-ліричним (навіть у прямому сенсі слова! – його голос звучить ненаповнено), він говорить з Робі як друг-порадник, у якого в житті теж відбулася подібна трагедія – померла його молода дружина. Це якось відразу наштовхує на трагічну розв’язку, занадто прямолінійно, без жодної спроби спротиву. Але ж попереду в Ремарківських героїв ще жевріє Надія – на пансіон в горах…
Фінальна сцена танцю Робі і Пат під дощем, що переходить у снігопад (пластичне вирішення Дмитра Лук’яненка, балетмейстер Павло Івлюшкін) чимось нагадує і сцену заньківчанських «Трьох товаришів» - там Роберт і Патріція теж танцюють під сніговою віхолою, і теж наприкінці танцю Роберт підтримує на руках уже мертву героїню. Обидва фінали вражаюче щемливі до сліз. Проте знову ж, у «франківців» фінал і початок вистави скеровують глядачів у символічний театр – адже тут герої вертаються у перший «кадр» вистави, коли натовп босоніж стоїть на сцені, задивлений у тепер уже засніжене небо… Тільки з тою різницею, що на початку вистави босий натовп Ремаркових героїв вдягає взуття на авансцені, себто починає заново, наче у Часовороті, відлік свого життєвого часу, бо ж за символікою Смерті – у Потойбіччя відходять босими.
Мені дуже дорога і зрозуміла мова символів режисера Юрія Одинокого, який говорив у інтерв’ю, що в Ремарка особлива поетика мови, отож і символи вистави чітко підпорядковані цій поетиці. У режисерському задумі «Трьох товаришів» Юрія Одинокого багато штрихів «привидів» війни, що глибоко зборознили душі головних і епізодичних героїв вистави (у постановці Вадима Сікорського вони не акцентовані). Скажімо, Три товариші…
Перший з них – Роберт Локамп – головний герой роману, коханий Патріції Гольман (Пат), учасник Першої світової; дія роману починається якраз в його 30-літній ювілей 1928 року. Роберт-Нищук - «велика дитина» повоєнного часу, що боїться сильних почуттів, особливої прив’язаності до протилежної статі. Проте поринаючи з головою у чуттєвий світ закоханості – ревнує, буянить, переживає злети і падіння, і топить свої страхи у чарці.
У виконанні на львівській сцені Роберт-Нищук був дуже «заанґажований» у світ свого персонажа (тим паче, що деякі трагічні паралелі єднають Євгена Нищука з його героєм), ця самозреченість і емоційна самовіддача виражалася у натхненні до гри, в динаміці дії вистави. Це було відчутно у залі, і зал віддавав щирим співпережиттям.
Отто Кестер – другий з товаришів, йому теж – 30. В час війни був пілотом, в романі саме він був власником автомайстерні, де працюють всі троє товаришів. Отто автогонщик, неодноразово брав участь у змаганнях на машині «Карл», займається боксом. Вирішальний голос у всіх справах трійки належить йому. У виставі навіть зорово Отто-Романій виглядає старшим за інших. У інтонаціях він завжди виважений, розсудливий, доцільний, проте коли гине один з товаришів, тяжке потрясіння повертає йому бажання спілкуватися забутою мовою сили.
Третій із них – Готфрід Ленц (з.а.України Олександр Печериця) – «душа» компанії, іронічний «останній паперовий» романтик, що любить подорожувати. Вся квартира його наповнена фотографіями із різних міст світу, валіза теж обклеєна відкритками та марками. Він служив в армії, любив вплутуватись у різні вуличні історії, в одній з таких історій в нього стріляють. Куля поціляє просто в серце… Зовнішньо в юрбі Готфрід виділявся солом’яним волоссям. Олександр Печериця, знову ж таки, зорово підходить на цю роль (взагалі зорові асоціації у режисурі Юрія Одинокого багато що важать!). Не кажу вже про «легкість» у акторському відчутті персонажа – у Готфріда-Печериці все органічне – і іронічні жарти над Робі, і його задерикуватість, і ліричність, а ще самовіддана дружба, що проявляється у переломні моменти сюжетної колізії між Робі і Пат. Глядацький зал беззастережно любить Готфріда-Печерицю і тяжко переживає його вбивство.
Тепер про акторську роботу з.а. України Анжеліки Савченко, що зіграла в «Трьох товаришах» Ремарка Патріцію Гольман. Це чудова акторська робота. Патріція-Савченко світиться у цій ролі – вона ніжна, делікатно-романтична, вірить у Любов як у єдиноможливе лікарство від своєї невиліковної хвороби. Вона різна у різних фрагментах драматичної дії – її зовнішні зміни (художник по костюмах – засл. діяч мистецтв Наталія Рудюк) підпорядковані змінам сюжетної колізії у виставі – та всюди вона веде і настроєво, і інтонаційно, і пластично ідею боротьби за щастя і життя своєї Ремарківської героїні. Анжеліка Савченко говорила в інтерв’ю, що не відразу вони з режисером прийшли до єдиного бачення образу Пат, але те, що бачить глядач на сцені, вражає і запам’ятовується.
Львівський глядач щиро дякував «Франківцям» за незабутні години театрального майстер-класу. Адже все що відбувалося на сцені того незабутнього вечора, пронизане великою любов’ю до світу театру і світу творчості Еріха Марії Ремарка.
грудень,2017.
ТРИ ТОВАРИШІ - ТЕАТР імені Марії Заньковецької
www.zankovetska.com.ua/repertoire/main_stage/try-tovaryshi.html
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію