ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.06.25 20:12
Фріців гнали у шию за Одер,
Перемогу згадати не гріх.
А сьогодні москалик господар,
Шапарує в кишенях чужих.

ФСБ - це сучасне Гестапо,
Бравий фюрер - чумний ліліпут.
По Донбасу ординець чалапа

Іван Потьомкін
2018.06.25 17:42
Кричать цигану селяни:
«Ми синка твого спіймали».
Не пройнявся циган горем,
Як сказали, що в коморі:
«Випустіть його на волю,
В степ широкий, в чисте поле,
Дайте гарного коня,
Щоб летів він навмання.

Василь Кузан
2018.06.25 17:30
Відстань до того світу
Менша від міліметра.
Вітер і дощ холодний
Можуть кордони стерти,
Швидкість і хмар ганчір’я
Прагнуть границі змити.
Межі – це теж безмежжя,
Вищої сили витвір.

Віта Парфенович
2018.06.25 14:32
Я прийшла у цей світ не випадково. Як і народилася не сином, а донею. Жіноча стать була мені надана для того, щоб осягнути, усвідомити – діти не з’являються просто так. Душі, послані на землю, заради того, щоб у тілесному втіленні відчути на власній шкір

Сонце Місяць
2018.06.25 04:02
Бачу, на сході темний місяць
Навстріч нам біда йде
Бачу, трус землі й зірниці
Бачу, є & буде зле

Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Місяць темний сходить ген

Ярослав Чорногуз
2018.06.25 00:25
Купальський вечір холодом війнув
І всю природу трохи запечалив…
Лише далеку хмару осяйну
Лишив світити усміхом опалу.

А буйнотрав`я обійма навкруг
В оцих місцях, красою осіянних.
І сонце вже завершує свій круг,

Анастасія Поліщук
2018.06.24 22:19
Не дивись, що небо непокоїться,
І не думай - не твої гріхи
Змушують і блискавки, і рокоти
Грозове полотнище прясти
Без перерви.
Ти не перший вигадав
Крок за грань, у простори без меж,
Де немає правил - там невидано,

Володимир Бойко
2018.06.24 19:08
Владарюють наддержави,
Світ провадять до могили,
Де немає сили права,
Домінує право сили.

Олександр Сушко
2018.06.24 16:33
Пегас над сажем описав криву
Й чкурнув зі мною в небо як ракета.
Вдягну смирення каптур на главу,
Відстану від "блискучого" поета.

Для тонусу зробив йому укол,
Але сатира сказ не поборола:
Із вим'я вже не крапле молоко,

Олена Лоза
2018.06.24 13:21
Ми були в селі у діда.
В літній полудень жаркий,
Чи то пак, перед обідом
Прилетів на липу рій...
В діда часто гостювали
І, коли не мали справ,
Завжди ми спостерігали,
Як дідусь наш працював.

Олена Лоза
2018.06.24 13:19
На Свят - вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загояться давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою

Микола Дудар
2018.06.24 11:21
Коли я віз ЇЇ в лікарню
Посеред вимушеного страху
Мені нашіптували: - Марно…
Ні, вам не сюди, це - Божа птаха
І я повіз ЇЇ на цвинтар
Відносно дозволу релігії
Мені сказали: - Ось вам бритва
Пройдіться трохи понад віями…

Олександра Камінчанська
2018.06.24 00:45
шалений вік летовищ і торговища –
кудись летять, крамують, десь крадуть.
між молитов набожника і покруча,
немов гриби, святилища ростуть.
і невідомо Боже чи не Богове,
оте усе в золочених вбраннях.
то лиш до свят – поезіями, догмами,
а далі: хто ку

Ярослав Чорногуз
2018.06.24 00:31
Неначе в задницю оса,
Вкусила, мовби хмар омана.
Поблякли раптом небеса,
Немовби очі в графомана.

Йому неначе, мовби, мов
І наче стало - ніби мати...
Збагнув - дурницю він впоров -

Ігор Шоха
2018.06.23 21:28
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,

Володимир Бойко
2018.06.23 20:42
Хазяїн мій мене на шанував,
Не чув, не бачив, не хотів і знати,
Проте мене він, як вогню, боявсь,
Ненавидів похмуро і затято.

Як перед ним я голову схиляв,
Йому здавалось: посмішку ховаю,
Як плакати мене він спонукав,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08

Юлія Джа
2018.05.24

Настя Камінська
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Ковальчук (1967) / Проза

 Вулиця
Ще не розплющувала очей. Вслухалася. Те, що випав сніг, відчула насамперед шкірою. Відчула сяйво. Воно пробивалося крізь цупку тканину штор, крізь шпарини, дисонувало з відчуттям часу.
Сніг? Сніг! Метнулася до вікна – сніг. Довгоочікуваний. Нарешті. Майже перший серйозний сніг. У лютому.
Ця зима, крихка і полохлива,
натривожить, назсипає дива, –
сколихнулося в душі.
Справді, сніг в останні зими почав ставати дивом. А ще такий ось, щедрий, повний, гінкий. Він наповнював собою все подвір’я, вулицю, місто, цілий світ. Був іще синім, неоновим. Промовисто контрастував із нічною темінню, переборював її.
Олеся вбирала в себе його сяйво і наповнювалася спокоєм, якого завше було їй замало, адже біле несе спокій. Білий сніг несе спокій. Починала це розуміти, відчувати, знати.
Була неділя. Біла неділя. Снігова. Святкова.
Раптово нахлинула потреба руху, ходи, власне, свіжого дихання, простору і якось разом з тим – розмислу, медитації, храму.
Збиралася швидко, навіть аж похапцем, неначе боялася, що сніг враз промине, потьмяніє, щезне…
…Але ні, не зник, ще біло і казково. Найперше на душу – це вишні, її улюблені. Вони стікали рікою, каскадом, срібним дивовижжям. Вихоплювала їх очима з-поміж усього іншого і плила з ними від неба до землі, перебирала тонкорунне біле плетиво і вдячно вбирала, всотувала в себе неосяжну гармонію спокою, яку зіслало на землю небо.
Згадала про фотоапарат. Хапливо виклацувала перші світлини. Врешті заспокоїлася, так неначе мусила взяти собі того свята природи, хоч крихту, бо ж проминає.
Оком художника відзначила довершену графіку яблунь і груш. Лінії гілок прості й навіть гострі. Якщо вишні – це романтика, то яблуні та груші – саме графіка. Це особливо увиразнював сніг. Он і бузок. Який він? Не такий, як улітку. Його щетина вперта у вись, наче хто підстриг його і тою гривою підпер хмару. Насолоджувалася цим уявним малюванням.
Тихо. Нікого. Лише тонка стежка, лише колія коліс. Здалеку – вогник з ночі, жовтий, немов розхристана кульбабка.
Олеся зауважила, що вулиця начебто видовжилася, випросталася, простяглася до центру. І все це – сніг, омана білого. Але тішилася тим. Хотіла йти, йти, надихатися, набутися з помислами. Час від часу виловлювала об’єктивом скороминущість. Розглядала свою нову стару вулицю. Скільки ж то тут ходжено, мислено? Колись, уперше, вела її, малу, мама до нового будинку. Якою ж довгою була тоді ця дорога! І тішилась, і мучилась тією довготою, яка стала частиною життя. Оці вже звичні будинки, старі, дуже старі, новіші – частина життя. Ось ці дерева, сусідська височезна груша, п’янкі виногради у вересневому достиганні, декоративне фасолиння, що звішувалося через зелений тин і було причиною поетичних дописів, – частина життя. Не раз, не два вихоплювалася з фотоапаратом. Ось горіх! ви бачите, якою охрою покрився горіх, он через дорогу?! – а який лапатий яблуневий цвіт, ну неначе гігантські метелики обсіли дерево!– а тюльпани! невже це тюльпани?! це ж весняні келихи, наповнені рубіновим вином! ви зауважили це, як і я? – а ось на ганку цього дерев’яного будинку вирізьблені дракони, справжні зелені дракони з довгими хвостами! респект господарям, бо старовина, бо не розвіяли по вітру! – а ця вишенька, що вибігла поза паркан глянути на вулицю, але ж чепурненька, але ж зграбна, уся в крапочку і квіточку!
Олеся любила свою вулицю, своє місто. Любила отой перелив церковних дзвонів, що ось навіть тепер виповнював ранкову тишу величністю і славою буття. Було в цьому щось таємничо-радісне, коли звуки розливалися вулицями міста, їх було чути скрізь, вони проникали навіть у найдальші містечкові закутки, і від того на душі робилося повно й широко.
Ішла до церкви. Її було видно здалеку. Як віху. Це було особистим відкриттям Олесі: звідки би не йшла чи не їхала, зауважувала, що кожна дорога в місті мала попереду себе церкву, кожна свою – Серця Христового, Святої Трійці, Домініканський костел чи костел Святого Лаврентія. Дивовижне планування міста. Для людей. З любов’ю до людей.
Зрештою, це основа життя (чи не так?) – з любов’ю до людей. Зненацька думка перелилась у ще одне відкриття: а що ти знаєш про людей, що ходять твоєю вулицею? Їм одне ім’я – перехожі, ну інколи сусіди чи знайомі. Що ти про них знаєш? Адже кожна людина – особливий, дивовижний світ, кожен – зі своїми дорогами та галактиками, розкритими чи ні, зрозумілими чи ні, забутими одразу чи трохи пізніше.
Ось, наприклад, отой дев’яностолітній дід з вицвілими підсліпуватими очима, у пальті тої самої барви, що й очі.
– Помаленьку, молоденька! – це було його звичне.
І тоді Олеся усміхалася, втямлювала, що життя – це не лише постійний поспіх, а ще й спокій та роздум. Подумки і вголос дякувала цьому мудрому чоловікові, що постукував палицею по бруківці й до кожного мав що доброго сказати.
Не знала про нього нічого, хіба лише чула те, що був за крок до смерті ще молодим, коли «добрі» люди вели до розстрілу. Тішилась, коли бачила його після довгої важкої зими, навесну. Йшов вулицею, тягнувся до центру міста, бо ж усе-таки рух – це життя. Який-то світ міститься в цих вицвілих очах? – думала, але не питала.
Проминалося. І люди. І дерева. І будинки. Їх було декілька, отих проминальних будинків, тобто не житлових, не життєвих, замкнених, покинутих людьми. Це були пустки, привиди, мари. Часом Олесі здавалося, що там оселилася недобра сила. Сторожко оглядала побиті вікна, надщерблений дах, глухі бур’яни і спішила оминути ці місця. Оминала і думала: скільки-то людей без даху над головою, а тут…
Боліла Олесі її вулиця. Боліла кожною ямою, кожною надщербленістю, вічною своєю неремонтованістю, як болять виразки, рани, шрами й більма. Врешті як болить душа.
А сніг падав і падав. Нехай. Нехай будуть сріблясто-урочистими оці ріки вишень, бездоганна графіка яблунь, довгий сувій вулиці, сьогодні – рівний і гладкий, без ям та вибоїн, бо ж – сніг.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-04 16:52:28
Переглядів сторінки твору 110
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.980 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.841 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2018.06.24 12:00
Автор у цю хвилину відсутній