ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.12.12 09:02
Чиї б то діти не були,
Якого б кольору їх шкіра та волосся,
Гостями в моє серце входять
Якими є. І дозволу не просять.

Юрій Лазірко
2018.12.12 05:58
так буває
є любов
і немає
і оголене тіло верби
у осінніх вітрах
затихає
скоро знов
повертаюсь

Марія Дем'янюк
2018.12.12 02:42
Розфарбовую свою душу:
Сіре-в синє, а чорне-в зелене.
Розфарбовую своє серце
У всі відтінки, що має Вселенна.
Та найбільше візьму блакиті,
Ясновідблиску позолоти:
Найсолодші Небесні Миті,
Як щезають буденні турботи.

Олена Багрянцева
2018.12.11 23:42
А вдома у нього зашторені вікна. Знає:
Молочна зима не зігріє цупких долонь.
Він креслить нерівні кола і ходить краєм.
Він просто звикає до січня самотніх скронь.

У нього в кімнаті троянди цвітуть вітражні.
Він слухає тишу і стелить різдвяні сни.

Нінель Новікова
2018.12.11 21:50
Білі комашки
Сумно летять до землі -
Вік їх короткий...

Микола Дудар
2018.12.11 20:35
Ты если предал свою стаю
навлек беду и слезы мам
забудь дорогу лучше к Раю
не место там…
11-12-2018

Ігор Деркач
2018.12.11 20:22
Часу не гаю на дебати,
аби укоськати рідню.
Літературні ати-бати
ведуть ефірні окупанти.
А я дратую кацапню.

Оказій море. Та не знаю,
на що воно мені здалось?

Микола Дудар
2018.12.11 17:02
Коробить сон мій хвал тривоги:
"Помер відомий кенгуру..."
У нім відсутні були роги
Ще оспівав був Азнавур
Цей Шарль завжди мене цікавив
Та трохи менш Ален Делон
А ще рецепт смачної кави...
І хто ж писав той "Тихий Дон…"

Сергій Гупало
2018.12.11 16:19
Про Сергія Гупала знаю тільки те, що навчався у Літературному інституті ім. Горького в Москві, видав історичний роман про Радзивіллів у «Факті» Фінкельштейна(до читання руки не дійшли), мовчав довгих 15 років і ось тепер випустив у світ чималий том пое

Олександр Бобошко Заколотний
2018.12.11 15:56
Про що це Ви, лікарю?!
Жити б йому ще та жити…
Нехай і не лідером,
без охоронців і джипів;

нехай і не визнаним
і не обтяженим славою.
Порвіть Ваші висновки:

Олена Кіс
2018.12.11 15:25
Глибокий спокій...
Тонкої різьби дерев
ніжна голизна.

День коротшає,
життя здається миттю.
Невже минає?

Анонім Я Саландяк
2018.12.11 12:45
Аргумент дев’ять (спроба простої логічної схеми) ПРО ІДЕАЛЬНЕ ДАЛІ... ... і чому то я, в попередньому Аргументі, згадав “марксисько-ленінський матеріалізм”? – Бо то був час штучного протиріччя між матеріальним та ідеальним, так би мовити - вигід

Олександр Сушко
2018.12.11 09:10
Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,

Сонце Місяць
2018.12.11 02:41
що не знайшовши загубив
в перелюбі чи навіть шлюбі
про що уста чи хай там губи
не усміхнулися тобі ~

не знаєш голомозий буддо
простуючи поміж гроби
від боротьби або ганьби

Наталя Мазур
2018.12.11 00:15
Чом, каштане, пожовк? Може, ночі вже зовсім холодні?
Чи боїшся, що рине хурделиці білий загін?
Ти так довго стояв у зеленім вбранні, а сьогодні
Уночі пожовтів, мов за сонцем побіг навздогін.

Ніч минула-майнула, немов надломилася доля,
Хоч, насправд

Домінік Арфіст
2018.12.10 20:49
грудень на груди впав
снігом… снагою неба…
сон золотого Феба…
спав би… спав би і спав…
сніг на моїх устах –
тайна… не та… не тане…
сил небесних братання…
доля долає страх…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Ковальчук (1967) / Проза

 Вулиця
Ще не розплющувала очей. Вслухалася. Те, що випав сніг, відчула насамперед шкірою. Відчула сяйво. Воно пробивалося крізь цупку тканину штор, крізь шпарини, дисонувало з відчуттям часу.
Сніг? Сніг! Метнулася до вікна – сніг. Довгоочікуваний. Нарешті. Майже перший серйозний сніг. У лютому.
Ця зима, крихка і полохлива,
натривожить, назсипає дива, –
сколихнулося в душі.
Справді, сніг в останні зими почав ставати дивом. А ще такий ось, щедрий, повний, гінкий. Він наповнював собою все подвір’я, вулицю, місто, цілий світ. Був іще синім, неоновим. Промовисто контрастував із нічною темінню, переборював її.
Олеся вбирала в себе його сяйво і наповнювалася спокоєм, якого завше було їй замало, адже біле несе спокій. Білий сніг несе спокій. Починала це розуміти, відчувати, знати.
Була неділя. Біла неділя. Снігова. Святкова.
Раптово нахлинула потреба руху, ходи, власне, свіжого дихання, простору і якось разом з тим – розмислу, медитації, храму.
Збиралася швидко, навіть аж похапцем, неначе боялася, що сніг враз промине, потьмяніє, щезне…
…Але ні, не зник, ще біло і казково. Найперше на душу – це вишні, її улюблені. Вони стікали рікою, каскадом, срібним дивовижжям. Вихоплювала їх очима з-поміж усього іншого і плила з ними від неба до землі, перебирала тонкорунне біле плетиво і вдячно вбирала, всотувала в себе неосяжну гармонію спокою, яку зіслало на землю небо.
Згадала про фотоапарат. Хапливо виклацувала перші світлини. Врешті заспокоїлася, так неначе мусила взяти собі того свята природи, хоч крихту, бо ж проминає.
Оком художника відзначила довершену графіку яблунь і груш. Лінії гілок прості й навіть гострі. Якщо вишні – це романтика, то яблуні та груші – саме графіка. Це особливо увиразнював сніг. Он і бузок. Який він? Не такий, як улітку. Його щетина вперта у вись, наче хто підстриг його і тою гривою підпер хмару. Насолоджувалася цим уявним малюванням.
Тихо. Нікого. Лише тонка стежка, лише колія коліс. Здалеку – вогник з ночі, жовтий, немов розхристана кульбабка.
Олеся зауважила, що вулиця начебто видовжилася, випросталася, простяглася до центру. І все це – сніг, омана білого. Але тішилася тим. Хотіла йти, йти, надихатися, набутися з помислами. Час від часу виловлювала об’єктивом скороминущість. Розглядала свою нову стару вулицю. Скільки ж то тут ходжено, мислено? Колись, уперше, вела її, малу, мама до нового будинку. Якою ж довгою була тоді ця дорога! І тішилась, і мучилась тією довготою, яка стала частиною життя. Оці вже звичні будинки, старі, дуже старі, новіші – частина життя. Ось ці дерева, сусідська височезна груша, п’янкі виногради у вересневому достиганні, декоративне фасолиння, що звішувалося через зелений тин і було причиною поетичних дописів, – частина життя. Не раз, не два вихоплювалася з фотоапаратом. Ось горіх! ви бачите, якою охрою покрився горіх, он через дорогу?! – а який лапатий яблуневий цвіт, ну неначе гігантські метелики обсіли дерево!– а тюльпани! невже це тюльпани?! це ж весняні келихи, наповнені рубіновим вином! ви зауважили це, як і я? – а ось на ганку цього дерев’яного будинку вирізьблені дракони, справжні зелені дракони з довгими хвостами! респект господарям, бо старовина, бо не розвіяли по вітру! – а ця вишенька, що вибігла поза паркан глянути на вулицю, але ж чепурненька, але ж зграбна, уся в крапочку і квіточку!
Олеся любила свою вулицю, своє місто. Любила отой перелив церковних дзвонів, що ось навіть тепер виповнював ранкову тишу величністю і славою буття. Було в цьому щось таємничо-радісне, коли звуки розливалися вулицями міста, їх було чути скрізь, вони проникали навіть у найдальші містечкові закутки, і від того на душі робилося повно й широко.
Ішла до церкви. Її було видно здалеку. Як віху. Це було особистим відкриттям Олесі: звідки би не йшла чи не їхала, зауважувала, що кожна дорога в місті мала попереду себе церкву, кожна свою – Серця Христового, Святої Трійці, Домініканський костел чи костел Святого Лаврентія. Дивовижне планування міста. Для людей. З любов’ю до людей.
Зрештою, це основа життя (чи не так?) – з любов’ю до людей. Зненацька думка перелилась у ще одне відкриття: а що ти знаєш про людей, що ходять твоєю вулицею? Їм одне ім’я – перехожі, ну інколи сусіди чи знайомі. Що ти про них знаєш? Адже кожна людина – особливий, дивовижний світ, кожен – зі своїми дорогами та галактиками, розкритими чи ні, зрозумілими чи ні, забутими одразу чи трохи пізніше.
Ось, наприклад, отой дев’яностолітній дід з вицвілими підсліпуватими очима, у пальті тої самої барви, що й очі.
– Помаленьку, молоденька! – це було його звичне.
І тоді Олеся усміхалася, втямлювала, що життя – це не лише постійний поспіх, а ще й спокій та роздум. Подумки і вголос дякувала цьому мудрому чоловікові, що постукував палицею по бруківці й до кожного мав що доброго сказати.
Не знала про нього нічого, хіба лише чула те, що був за крок до смерті ще молодим, коли «добрі» люди вели до розстрілу. Тішилась, коли бачила його після довгої важкої зими, навесну. Йшов вулицею, тягнувся до центру міста, бо ж усе-таки рух – це життя. Який-то світ міститься в цих вицвілих очах? – думала, але не питала.
Проминалося. І люди. І дерева. І будинки. Їх було декілька, отих проминальних будинків, тобто не житлових, не життєвих, замкнених, покинутих людьми. Це були пустки, привиди, мари. Часом Олесі здавалося, що там оселилася недобра сила. Сторожко оглядала побиті вікна, надщерблений дах, глухі бур’яни і спішила оминути ці місця. Оминала і думала: скільки-то людей без даху над головою, а тут…
Боліла Олесі її вулиця. Боліла кожною ямою, кожною надщербленістю, вічною своєю неремонтованістю, як болять виразки, рани, шрами й більма. Врешті як болить душа.
А сніг падав і падав. Нехай. Нехай будуть сріблясто-урочистими оці ріки вишень, бездоганна графіка яблунь, довгий сувій вулиці, сьогодні – рівний і гладкий, без ям та вибоїн, бо ж – сніг.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-04 16:52:28
Переглядів сторінки твору 173
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.058 / 5.5  (4.992 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.846 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2018.12.09 20:10
Автор у цю хвилину відсутній