
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан
Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан
Я дуже люблю театр ім.М.Заньковецької – виросла на його виставах. Люблю щемливу атмосферу зустрічі з улюбленими акторами, переповнений глядацький зал, зосереджену тишу, коли піднімаються лаштунки.Сьогодні – Микола Гоголь «Одруження». Сказати правду, на цій виставі я не вперше: побували усією сім’єю разів із п’ять, і кожен раз покидали театр з бажанням нової зустрічі із Гоголем у прочитанні режисера Алли Григорівни Бабенко і вдало підібраного акторського складу заньківчан.
"Улюблені вистави Львова"
У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут бачення персонажів робить їх неповторним матеріалом для втілення акторської майстерності, для озвучення тих філософських думок автора твору, які стоять за милими персонажами невдах-женихів. Тут приходить на думку образ Жевакіна у виконанні смертельно хворого Олега Янковського у поставі московського «Ленкому» і його прощальні слова, кинуті у завмерлий глядацький зал: «Как мне жаль от вас уходить…».Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.
Стаття видрукувана у часописі "Дзвін", №3 за 2017 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію