ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.27 00:26
Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитиме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан

Я дуже люблю театр ім.М.Заньковецької – виросла на його виставах. Люблю щемливу атмосферу зустрічі з улюбленими акторами, переповнений глядацький зал, зосереджену тишу, коли піднімаються лаштунки.Сьогодні – Микола Гоголь «Одруження». Сказати правду, на цій виставі я не вперше: побували усією сім’єю разів із п’ять, і кожен раз покидали театр з бажанням нової зустрічі із Гоголем у прочитанні режисера Алли Григорівни Бабенко і вдало підібраного акторського складу заньківчан.

"Улюблені вистави Львова"

У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут бачення персонажів робить їх неповторним матеріалом для втілення акторської майстерності, для озвучення тих філософських думок автора твору, які стоять за милими персонажами невдах-женихів. Тут приходить на думку образ Жевакіна у виконанні смертельно хворого Олега Янковського у поставі московського «Ленкому» і його прощальні слова, кинуті у завмерлий глядацький зал: «Как мне жаль от вас уходить…».
Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.

Стаття видрукувана у часописі "Дзвін", №3 за 2017 рік.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-06-14 17:03:00
Переглядів сторінки твору 371
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.943 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2019.05.11 11:36
Автор у цю хвилину відсутній