
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан
Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан
Я дуже люблю театр ім.М.Заньковецької – виросла на його виставах. Люблю щемливу атмосферу зустрічі з улюбленими акторами, переповнений глядацький зал, зосереджену тишу, коли піднімаються лаштунки.Сьогодні – Микола Гоголь «Одруження». Сказати правду, на цій виставі я не вперше: побували усією сім’єю разів із п’ять, і кожен раз покидали театр з бажанням нової зустрічі із Гоголем у прочитанні режисера Алли Григорівни Бабенко і вдало підібраного акторського складу заньківчан.
"Улюблені вистави Львова"
У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут бачення персонажів робить їх неповторним матеріалом для втілення акторської майстерності, для озвучення тих філософських думок автора твору, які стоять за милими персонажами невдах-женихів. Тут приходить на думку образ Жевакіна у виконанні смертельно хворого Олега Янковського у поставі московського «Ленкому» і його прощальні слова, кинуті у завмерлий глядацький зал: «Как мне жаль от вас уходить…».Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.
Стаття видрукувана у часописі "Дзвін", №3 за 2017 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію