ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!

Любов Бенедишин
2019.10.13 10:51
У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

Семен Санніков
2019.10.13 09:02
Повітря бабине кружля -
Та не стає воно теплішим.
Не дасть бананів нам земля,
І ми кокосів не залишим.

На кожний стовбур і гілля
Озватись можем тільки віршем,
Де ми з ліричністю розпишем

Микола Соболь
2019.10.13 06:33
Давай на пенсію іти у сімдесят!
Навис над нами гострий меч Арея.
Не вихідних не буде, ані свят,
Бо ще «леве» платитимо євреям!
Ти не сумуй, козаче, все лади!
Жоди хлібину кинули на землю,
За це кнесету бабки заплати!
(Я щось котлет від мух не відок

Олександр Сушко
2019.10.13 05:31
В окопі плаче дощ, спинився час,
Шинкує ворог лютий душу сталлю.
А небеса упали в чорну грязь,
Накривши землю зоряною шаллю.

Ніхто мене в це пекло не просив,
Я сам прийшов, без зброї, добровольцем.
А кров горить у крапельках роси,

Сонце Місяць
2019.10.13 00:31
день був, чого би не відмічалося & господь відпочивав, урешті щонайменше, буяли трави & терни, при них релаксово свистали пташки окраєм всякого, паруюча кава, свіжа пачка цигарок маршал павер, спокусливо тактильна ще невимовностей безплідно~тлінних & л

Володимир Бойко
2019.10.12 22:04
Я не годен слухати
Кума Путіна
І без нього все у нас
Переплутано.
Він посланець від орди
Кагебовської,
Промиває мізки нам
По-московському.

Іван Потьомкін
2019.10.12 21:45
Здавалось в юності наївному мені,
Що з року в рік, а, може, й день при дні
Прямує світ лише по висхідній.
Та сивизна, мов несподівана зима,
Що снігом заміта палітру осені,
До того світу повернула, що пройма
Надсадним смерті подихом і блиском,
Де

Сергій Губерначук
2019.10.12 18:45
– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
і сходила у сірий сад, мов місяць,
тривожа

Олександр Сушко
2019.10.12 16:32
Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині. А тепер не плач, що гу

Вікторія Лимарівна
2019.10.12 14:19
Жовтнева пора має шарм особливий.
Дивує палітрою щедрою барв.
Багрянцем оздоблена, золотом трав.
До статусу прагне володарки-жінки!
Красуні Осінній нема відпочинку,
Та все ж потребує кохання й підтримки!
Засвідчить про це перехожий: вродлива!
Одне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Квіти ніколи не розквітають одночасно. Богдан Мельничук.
Богдан Мельничук. Крапелини плюс. Нові крапелини. Поезії.
Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 135 с.,215с.

Старайся
Споживати
Небесну воду-
Її боїться
Бруд світу
Богдан Мельничук – тип синкретичного автора, він пише поезію, прозу, критику. Рецензовані видання є унікальними: це білінгви - українською/ есперанто (переклад з української мови Миколи Кривецького).
Невблаганно звужується, подібно до шагреневої шкіри, сегмент художньої літератури, що розуміємо, як особливе мистецтво, суміжне з художніми відкриттями, здатними викликати естетичне потрясіння і в ідеалі націлене на творення шедеврів. Теперішній час – наносне, сміття, таке вмирає, як тільки зникає злободенність, конкретна прив’язка до умов, становища. Обставини, особливості життя безпосереднього теж треба вміти втілювати, тільки таньше. Автор це вміє, у нього художній текст – текст відкритий. Тотальний перегук деталей - ознака внутрішньої щільності, єдності створюваного світу: «Двоє садили явори І дивилися крізь час, Коли можна буде зрубати дерево. Один бачив дачу, Інший – скрипку», «Найдальше Летить камінь, Кинутий із пращі зла – Б’є через покоління.».
Образ – найістотніший елемент поезії, можливо, єдиний, якому нічого не загрожує - ні час, ні поетична мода. Поза образом поезію годі собі уявити, і саме якість образів визначає якість останньої. У рецензованого автора – поетичний образ візуальний, як і справжнє зображення, мальоване фарбами: «Чи буває, що у друга Зелене чоло, Зелені очі, Зелені руки? Буває. Цей друг – ліс», «Найщедріший вітер – Травневий: Сипле пелюстя Яблуневого цвіту Безкоштовно», і його образи сильні, влучні, виразні і просто красиві! Вони розширюють коло наших думок, даючи простір асоціаціям, виявляють те, чого жодне око досі не помічало: «Чому восени Нема грому? Може, тому, Що дерева скинули листя І їм тепер нічим слухати…», містять багато барв і обрисів при невеликій кількості слів: «Думки – Як розлий – вода: Ген до обрію. І лише один орієнтир – Церква.», «Довго живуть Груші та…політв’язні. Чи не тому, Що покручені долею?». Художній образ і прототип – це віддалені метафори одне одного. Риси прототипу із свого контексту і матеріалу переносяться в інші обставини, іншій матеріал і контекст, де змінюються як образно, так і функціонально. «Тінь захищатиме тебе від спеки тимчасово. Тільки дах прикрив надовго й надовго…Не біжи за примарною розрадою.», «Ми думаємо, Що мандруємо. А то Світ тече Крізь нас».
Судячи з оригінальної манері письма, автор тверезий реаліст і одночасно романтик. Він тяжіє до дослідження хворобливих зламів людської психіки, до вивчення тайників свідомості, в текстах присутня аура таємничості, зашифрованості: «Допікає сонце. Для захисту Повернув жалюзі. Допікає твій погляд…Що повернути?». Складна психологічна партитура, в’язь натяків та алюзій висвітлюють основний філософський аспект - болісне усвідомлення нікчемності існування вхолосту при незвичайних задатках. «Догоджаючи шлункові й плоті, думаєш, що ти оригінальний? Зайди на цвинтар», «Сонце хилиться До заходу життя – Довшають тіні спогадів. Сонце зайде – Вони житимуть тільки на папері».
Строфа- притча – це жанр мистецтва, що намагається схематизувати життя: «Бути багатим – як перепливати море в шторм. Бідність – супокійна гавань», «Єдина В’язниця, З якої Не можна втекти, - В’язниця часу.», «Є найважчий шлях, Який дано Пройти не кожному – від голови До серця».
Автор володіє уніфіцірованим набором професійних навичок, майже кожен рядок – маленький шедевр метафори, цитувати можна не вибираючи: «Птахи Продзьобують Хмари. Для Сонця.», «Шелест Дощу – Мов Молитва природи», «На моє рамено Присів Листок клена – Осінь Простягнула долоню». Багато залишається сказаного «між рядками», напевно те, що в жоден інший спосіб неможливо висловити. «Багато людей Бажають Відчинити Хвіртку мого серця. А я боюся протягів».
Захват публічного розкриття, психологічний стриптиз - до сексу домішує кохання: «Твоє груденятко/Згаснуло в моїй долоні/І я не можу тебе пестити - / Гніздо ж не голубить пташат.», «Дотик тіл Ще не означає Перелуння сердець. Але дотик сердець Відлунює тілами».
Фактори нібито формальні – поетичний синтаксис поета, ритм, пов’язаний із часовими відносинами ( за аналогією з музикою – інтонаційний стрій віршів, як різновид мелодійного мистецтва), але вони невіддільні від суті авторської мови, її важлива складова.
Межа між добром і злом часто набагато хитромудріша за звиви на географічній мапі, адже проходить вона серцем поета і саме тому: «Серце
У поета
Кровоточить
Пульсарами слів
І згустками мелодій.»

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-08-21 20:48:14
Переглядів сторінки твору 2035
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.10.09 16:37
Автор у цю хвилину відсутній