ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.11.28 06:18
За святковим столиком
Зайчик бачить кролика
І без проблематики
В гості йде до братика,
Та й питає ситого,
Чи усе спожито ним?..
Ріжучи окрайчика
Хлібчика для зайчика,

Ольга Олеандра
2022.11.27 22:10
Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
Напрактиковане віками надбання дикої орди
вдиратися в чужі домівки «це наші землі!»…

Нелюди.

І лізе скаженіла зграя, пиха крапотить із кликі

Олександр Сушко
2022.11.27 21:18
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці. Нині час такий, як

Євген Федчук
2022.11.27 18:44
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленням

Світлана Майя Залізняк
2022.11.27 18:39
На сторінці поетичної групи, яку модерую, вона відкриється за посиланням, розміщене - на прохання Зої Арової - запрошення взяти участь в конкурсі.
Експерт шорт-листа україномовних авторів - я.



Дорогі друзі!
Запрошуємо до участі у Поетичному Конк

Софія Цимбалиста
2022.11.27 09:13
Пошук себе, наче лабіринт.
Довго шукаєш вихід,
та не можеш знайти.
Лабіринт, наче шлях,
де тисяча доріг.
Бачиш їх перед собою,
та не знаєш, куди йти,
аби вийти зі страшної пастки.

Віктор Кучерук
2022.11.27 04:54
Ранкове світло набирає силу
І ніжить очі збудженим теплом, –
М’які і довгі синюваті хвилі
Течуть на мене вивченим шляхом.
Ясна прозорість ллється через шибку
І плине по кімнаті в тишині, –
Пологі тіні зводяться на дибки
Та лізуть мовчки вгору по

Ігор Шоха
2022.11.26 22:37
ІДуша усе ще відчуває
з минулим нерозривну нить
і так, буває, забринить
і тятивою, і струною
або синкопами прибою,
що хочеться у небеса
на крилах осені... у гості...
до тих, кого давно нема,

Олег Завадський
2022.11.26 15:26
Вторували до пекла свій шлях
І в степах полягли без відправи,
Щоб тіла по густих кураях
Звірина плюндрувала каправа.

Гідна плата за ваші труди
Золотого імперського трону!
Достобіса вже збігло води,

Ігор Шоха
2022.11.26 13:30
             І
У цивілізованій Європі
ще немає Лисої гори
і не риють, поки-що, окопи,
а пора... хоча би до пори,
поки емігрують мізантропи,
вішати ногами догори
кожного, бо орки безголові

Ірина Вовк
2022.11.26 13:03
– Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли в театр, з чого починали. Я знаю, що Ви народилися в Керчі, в Криму. Чи ходили ви малим у театр? – В Керчі не було дитячих театрів, на зразок Львівських – ТЮГу та Театру Ляльок. Ще школярами ми з друзями купували

Іван Потьомкін
2022.11.26 12:47
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Софія Цимбалиста
2022.11.26 11:04
Ми не цінуємо дрібниці,
які змушують нас усміхатися.
Ті, які розширюють зіниці
і шалено прискорюють серцебиття.
Ми забуваємо про речі,
які роблять нас щасливими.
Ті, які заповнюють місце порожнечі
і потайки розфарбовують буття.

Віктор Кучерук
2022.11.26 10:07
Ялинкову гілочку
Розгойдала білочка
І тепер гойдається
На хиткій лукавиця,
Ще й тихенько ойкає,
В захваті від гойдалки.
А зайці засмучено
Дивляться й виучують

Тетяна Левицька
2022.11.26 05:52
Зійшовся на тобі весь білий світ.
Чому ж я не позбавилася муки
плекати сум від мрії до розлуки
самотньою журбою край воріт?

І проводжати осінь в далину,
ключ перелітний в неозорім небі,
що розчинився, обірвавши щебіт,

Іван Потьомкін
2022.11.25 22:05
– Куда это подевался Миша? – спросил я как-то Бориса, когда мы возвращались после тенниса. – Давненько что-то не видел его... – Как, ты в самом деле ничего не знаешь, что случилось с ним? – Ну и привычка же у тебя: вопросом на вопрос. Так что же с ним с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Критика | Аналітика

 Праця для вічності
Образ твору Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбувалися на території знаменитої «Софіївки». Організаторам спала на думку цікава ідея –
присутнім глядачам, яких було кілька сотень, роздали папірці з проханням написати на них два імені – кращого поета серед чоловіків, кращу поетесу серед жінок. Ними стали цілком об`єктивно і заслужено Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко, які набрали найбільшу кількість голосів, були всенародно обрані, до того незнайомі між собою. І цікаво, що друга стала опісля учитися і вдосконалюватися у першого, і обоє створили королівський жанр – корону сонетів. Кожен – свою.
Знаю усі три корони сонетів в українській літературі. І кожен автор самобутній – Юрій Назаренко в своєму Королівському вінку сонетів – громадянський лірик, Ярослав Чорногуз у своїй короні сонетів «Світло кохання» - дає взірець любовної лірики,
Лілія Ніколаєнко у своїй короні сонетів «Вінець для Музи» постає ліриком філософським.
Корона сонетів - чи не найскладніший поетичний жанр у світовій поетичній літературі - перша корона творилася представником Сумщини, дві наступні – створені уродженцями Вінницького краю, якими є Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко. І якщо Ярослав Чорногуз, не втративши подільські корені і любов до малої батьківщини, давно перебрався жити у столицю України Київ, то Лілія Ніколаєнко живе і творить на рідній Вінниччині – у Теплику.
Наскільки складним твором є корона сонетів за формою!!! Це -225 сонетів, укладені у 15 вінків сонетів! Справді так. Скажу лише один нюанс - треба для корони підібрати два варіанти по 240 рим для катренів (4-рядкових віршів) і два варіанти по 160 рим для терцетів (3-рядкові вірші). А вся складність побудови вінка сонетів, коли з кожного рядка магістрального сонета починається простий сонет і закінчується наступним рядком цього ж магістрала?! А в короні сонетів 15 вінків сонетів, отже треба писати спершу Магістрал Магістралів, з нього сплести Магістральний вінок корони, а тоді з кожного сонета магістрального вінка сплести ще 14 вінків сонетів простих. Так, ніби, магістрал магістралів – це сонетний генерал, сонети, учасники магістрального вінка – це офіцери, йому підпорядковані, а їм у свою чергу – підпорядковані солдати-сонети у кожному простому, немагістральному вінку, яких 14. Кожен сонет має схему – теза (8 рядків) – антитеза (3 рядки) – синтез (3 рядки)! Цієї вимоги загалом дотримано у даній книзі.
В побудові архітектоніки корони Лілія Ніколаєнко також пішла своїм шляхом. І Юрій Назаренко, і я у своїх творах закінчували корону магістральним вінком і Магістралом Магістралів. (У Ю.Назаренка є навіть 226 Вершальний сонет!). А Лілія поставила головний вінок корони на початок, ніби одразу взяла «за роги» читача, щоб прикувати до себе його увагу.
Я робив підбір рим, майже не користуючись «Словником українських рим» (автори А.Бурячок та І.Гурин, К. 1979, «Наукова думка») через малу кількість справді поетичних рим. Те ж робила і Лілія Ніколаєнко. Важко осилити форму – корону сонетів, та ще важче написати її так, щоб читач не відклав її на першому чи другому сонеті, а дочитав до кінця, тобто створити цікавий зміст. Лілії Ніколаєнко це вдалося. Скажу ще таке на підтвердження. Ознакою високого таланту авторки є АФОРИСТИЧНІСТЬ її стилю, коли читачеві хочеться цитувати даний твір. Наведу лише дві цитати:
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Та мій полон ілюзії – довічний.
Гріховний шлях і вірний оберіг –
Поезія – сумна Її Величність.

Ми – лиш актори в божевільній грі,
Що змінює картини еротичні.
На скронях пил зірок – то тільки грим,
Та ця омана нам жахливо личить!... (7сонет 10 вінка)
Це – свого роду чи не філософська квінтесенція всього світогляду життєвого поетеси Лілії Ніколаєнко. Скільки я читаю її сонетні вінки, щось подібне виринає. Яка парадоксальність думки – та ця омана нам, поетам, ЖАХЛИВО личить! Як неповторно і сильно і точно сказано. Лілія виростає у могутнього митця – поета. І я починаю пишатися тим, що мав дотичність і немалу до виховання її поетичного!
А ось сама кінцівка корони:
Поезія – це битва божевіль.
Напій оман земну журбу солодить.
Нектар ілюзій, мов отруйний хміль.

Стихія літер обпікає льодом.
Яка ж ціна краси? – одвічний біль.
Хто муза для митця? – гірка свобода…
Магістрал, 14
Хіба не хочеться процитувати такі знаменні рядки? Безумовно так.
Визнання поетичне чи загалом письменницьке – саме і починається з того, що читачеві кортить цитувати автора, він запам`ятався йому, може і на все життя своїми вдалими рядками.
І ще одна риса, притаманна Лілії Ніколаєнко. Вона не розмінює свій талант на кон`юнктуру сьогодення, не зосереджується на якихось скороминущих дурницях, а працює для вічності, знаючи, гірко усвідомлюючи, що її скорбний труд, як часто чомусь в Україні нашій буває, як не прикро про це говорити, читач оцінить вже після її смерті. Така наша ментальність, яку час змінювати, і навчитися цінувати труд літератора, коли він живий і перебуває в творчому розмаї!
Це і робить дану книгу «Вінець для Музи» Л. Ніколаєнко вельми цінною і РІДКІСНОЮ в очах сучасного поціновувала красного письменства.
Ще не все рівне у цьому творові, є певні сліди учнівства, наслідування її попередників, ходіння по колу, повторювання, варіювання самої себе, але водночас спостерігається потужний пласт своєрідних неповторних образів, які говорять на про непересічний інтелект авторки.
Чого вартує, наприклад, думка про Сізіфів труд митця-поета, коли він перебуває в полоні своїх ілюзій, і намагається незбутні мрії втілити в життя, ходить зачарованим колом, як ніби лабіринтом, і не знаходить виходу, рятівної нитки Аріадни. А згодом бачить шлях - свою відраду у служінні високій поезії, гордій самотності, самозреченості кохання, яке веде до вершин мислі – гіркої свободи митця, яка йому необхідна, але не завжди дає втіху.
І таких образів-думок чимало у творові, не буду розкривати всіх таємниць, хай читачеві самому закортить поринуті у ці неповторні рядки…
Із власного досвіду скажу, що треба мати неабияку силу волі, наполегливість, цілеспрямованість, скажену працездатність і талант могутній, щоб осягти таку складність, як корона сонетів. А її Лілія Ніколаєнко писала рівно рік, як сама зізнається. Для порівняння – Юрій Назаренко творив свій Королівський вінок за протягом 15 (!) років, я - майже - 2 роки.

Якщо узяти до уваги молодий вік авторки, їй ледь за тридцять (Ю.Назаренкові – за 70, Я.Чорногузові – 56!), вона ще належить до МОЛОДІ – а вже створила корону сонетів! Андрій Малишко лише марив таким жанром, а втілити не зміг. У Ігоря Сельвінського, російського поета – їхав дах, коли він намагався писати корону сонетів, бо це – архіскладно! Заявляю авторитетно, бо сам ішов до своєї корони півстоліття, хоч писав набагато швидше.


На світлині - Лілія Ніколаєнко - обрана на "Уманьфесті-2011" королевою рими.





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-02-24 23:41:09
Переглядів сторінки твору 2177
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.595 / 7  (6.328 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.595 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2022.11.27 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лілія Ніколаєнко (М.К./М.К.) [ 2020-02-25 19:06:32 ]
Дякую, Ярославе, за відгук та підтримку! Буде що згадати!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-02-25 22:51:37 ]
Лілю, це не відгук, дорогенька. Це - серйозна передмова до твоєї книжки майбутньої. Удачі!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-02-26 09:02:47 ]
Дуже гарна передмов! Стільки прекрасних слів сказано на адресу учениці вчителем, що віриш у те, що короні сонетів Лілії Ніколаєнко прилаштували крила для польоту. Дуже важливо, коли є така колосальні підтримка від людини, яка вище по статусу і життєвому досвіду, не кажучи про літературу вцілому. Щоб написати передмову треба теж мати талант. Ярославе, молодець! Я пишаюся тим, що ти мені теж написав прекрасну передмову, яка прикрасили мою книгу, "Долю пишуть небеса". Я дуже вдячна Богу, що у мене є такий друг, який завше підтримає і у радощі, і у горі! Я мало зустрічала таких людей, які б так безкорисно і свято роздавали свої знання, любов, тепло іншим! Щедре серце ніколи не зів'яне. Обіймаю тебе і бажаю щоб твоя праця принесла тобі плоди успіху і визнання! Любові, щастя, здоров'я, миру, злагоди, добра!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-02-28 22:19:29 ]
Дорога Таню, сердечно дякую тобі за стільки теплих слів, сказаних на мою адресу. Я щиро був радий допомогти тобі, як моїй учениці, написав передмову, співаю твої пісні, і роблю це з радістю, бо знаю, що знайду щиру вдячність, чуйність і шану в твоїй особі.
Але не тільки тому. Я вважаю, що треба, як кажуть допомагати талантам, а бездарності самі проб"ються, як відомо.
З Лілею Ніколаєнко ми теж давно знайомі, ще від фестивалю в Умані, і потім у нас тривало і тут, і на сайті Олексія Тичка "Натхнення" навчання. Ліля найбільше вчилася в мене саме сонетній творчості, і теж, як і я, мала і має таку здорову амбіцію підкорити найвищі сонетні вершини і я поступово вів її цим шляхом, ділився досвідом, вказував, чиї сонети, а потім вінки сонетів треба читати, виховував здоровий смак. Як і в тобі, бачу в Лілі, своє продовження в жанрі класичного вірша, і зокрема, сонетів і їх ускладнених конструкцій.
Хтось може сказати: ти виховуєш собі конкурента... Але життя так влаштоване, що рано чи пізно хтось із молодших, як правило, а може і з ровесників чи навіть старших, дожене і пережене тебе. Все минуще, а мені просто приємно, що хтось продовжуватиме справу, яку я роблю усе своє майже півстолітнє творче життя, бо вірші почав писати віз 7-ми років, а в цьому році мені виповниться 57. Тому допомагаю, як можу, і не чекаю за це вдячності чи винагороди. Бо не завжди вона приходить, а так десь 50 на 50. Хтось вдячний, а хтось - ні, вважає, що всі йому зобов"язані і мають за обов"язок його чи її підтримати. Нехай. Коли вже буде, як кажуть, по нас, час усе розставить на свої місця.
А поки ми можемо пишатися тим, що у чи не найрозвиненіша у світі сонетна поезія, бо маємо вже три корони сонетів. І найбільш канонічна у мене. А Ліля йде в моєму руслі, і може теж, напише ще канонічну корону. Ми в цьому жанрі вже обставили давно родоначалників сонету - італійців. Вся притичина і дивина в тому, що світу важко дізнатися про наші досягнення. Бо крім росіян і білорусів інші народи не мають корон сонетів і невідомо чи мають такого рівня перекладачів, які б могли осягнути таку складність.
Головне, що поезія розвивається. І сягнула дуже високих вершин у формі сонетній. Тепер треба вдосконалювати зміст у цій складній формі. Бо хіба може хтось із нас, творців корон сонетів, сказати, що ми і змістово сягнули таких вершин у своїх творіннях, як сонетярі Петрарка, Ронсар, Шекспір, Ередіа, Прешерн, Рильський, Зеров чи Павличко та багато інших - найкращі зарубіжні і вітчизняні сонетярі?
Тут ще роботи непочатий край. Дякую тобі, що завдала собі труду оцінити мою працю сонетного аналітика і трохи - критика.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-09-29 11:37:07 ]
Я все розумію, але учень ніколи не повинен забувати хто його навчив майстерності і шанувати, як батька, який навчив ходити дитину. Я цього не розумію, коли у людини не вистачає добрих слів вдячності хоча б у відгуку. Чи хочеться надалі допомагати таким людям, вкладати душу, витрачати дорогоцінний час, навіть тоді, коли вони дуже талановиті? Для мене насамперед людяність, повага і вдячність!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лідія Скрипка (Л.П./Л.П.) [ 2020-09-05 12:08:03 ]
Цікаво, змістовно. В сонетах я навіть не початківець, хоча зауваження робили друзі не раз - пора до школи, пізнавати ази сонетів. Дякую, Ярославе.