ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.04.01 10:39
Вже мого росту сягнула лобода.
Вже схили забілила конюшина.
Вже квітом зайнялися дерева.
Кінерет досягає лінії червоної...
Радіти б тільки первісткам Весни,
Радіти б тільки й молодіти,
Якби не те, що лихоманить світ
І назване короною глумливо.

Сергій Губерначук
2020.04.01 10:14
Так буде з кожним,
хто знатиме ознаку
віддаленості від власної хати
знаку Сонця, значень Сиріуса,
невизначеності гомо космосікуму…" –
сказав би я,
коли б не Ти.

Козак Дума
2020.04.01 08:44
Перемогли квартал і вулиця,
настали нині дні сумні.
Все продається і купується,
а справа – лише у ціні…

Микола Соболь
2020.04.01 07:38
Сьогодні день дурня. А вчора?
Здається у нас він щодня.
Пустіє державна комора
На хліба не буде зерна.
По норах забились, як миші
І скотча на рот нятягли,
Дзумить необтяжливо тиша
Прокльонами баби-яги.

Віктор Кучерук
2020.04.01 03:28
Наче півня співучого гребінь
Чи із сушених фруктів узвар, –
Багровіло над обрієм небо
І згасало в мереживі хмар.
І пітьми мерехтлива навала
Виповзала на стишений шлях, –
І зливалися з сутінню далі,
І нестерпно рябіло в очах.

Микола Дудар
2020.03.31 22:00
Всадови себе в клітку
Випни душу і з’їж
Самотині об’їдки
Підмете хтось на вірш…
І цей хтось ближній родич
Ворог лютий свобод…
Де капкан, там і здобич -
Один день - епізод…

Євген Федчук
2020.03.31 21:14
Це було, говорять люди, у часи далекі,
Коли в світі панували римляни і греки.
Тоді, кажуть, їхні боги іще мали силу
Та, бувало, навіть, часом по землі ходили.
І простому, кажуть, люду траплялись на очі.
Про один такий випадок розповісти хочу.
Забажа

Олександр Панін
2020.03.31 19:58
Фантасмагорія


Любовне нездоров’я
розірвало мозок,
Страждання –
хвороблива насолода,
Муки –

Віктор Кучерук
2020.03.31 19:34
Хоч серце жваво стукотить
Без стомлення ознаки, –
Ані турбот, ні суєти,
Ні задумів ніяких.
Вже десять днів мине ось-ось,
Як стало трохи жаско, –
Радію, вгледівши когось
Загнузданого в маску.

Світлана Ковальчук
2020.03.31 16:02
Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,

Іван Потьомкін
2020.03.31 13:56
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.

А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.

Олександр Сушко
2020.03.31 09:16
Хочеш правди? Добре, розкажу
Скільки вона коштує сьогодні.
Запрягає ліліпут олжу,
Їде в рай (на цирк уже негодний).

Голова в короні! Тру-ля-ля!
У руці скіпетрик з маракуйї.
Фокус-покус ловкий! Тіко глянь!

Сергій Губерначук
2020.03.31 09:09
Стовпи стогнали, вкопані в степи,
прострумлено, заглиблено в роботу.
А дні стояли, мов старі снопи,
мов скитські баби, мов свічки без ґноту!

Спливла війна в криваву круговерть,
і тиші так нечувано препало
на ті лани, які скосила смерть,

Олександр Олехо
2020.03.31 07:48
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, зазда

Микола Соболь
2020.03.31 07:46
А цім, що вірус, що чума
Не візьме їх і срібна куля.
У кого Совісті нема,
Тому й земля ув очі муля.
Ось-ось у шурхоті купюр
Здійсниться мрія депутата…
Народ посадять до баюр
І скажуть: «Ми не винуваті!»

Ярослав Чорногуз
2020.03.31 01:55
Вже свіжа зелень всіяла кущі,
І цвіт укрив усміхнені дерева.
Весна іде – квітуча королева
І променями лагідно блищить.

І мліючи від пестощів любові,
Вилискують на сонці в яснині,
Об щоки труться котики вербові,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Тіто Ґоббі. "Вільгельм Телль"

Переклав Василь Білоцерківський

(З книжки "Мій світ італійської опери")

За тринадцять років після «Цирульника» геній Россіні – у той час композитор мав тридцять шість літ – утілився в новому шедеврі, зовсім не подібному до попереднього, – «Вільгельмі Теллі». І хоча Россіні було суджено прожити ще сорок років, він більше не написав жодної опери.
Первинно лібрето опери на чотири дії написали по-французькому Етьєн де Жуї та Іполит-Луї-Флоран Бі для Паризької опери. Потім його переклав італійською мовою Калісто Бассі, і перша італійська постановка опери відбулася в Луцці – місті, де менш як тридцять років потому народився на світ інший великий оперний композитор – Джакомо Пуччіні.
Більшості слухачів добре відома неперевершена увертюра опери, її однаково охоче включають до свого репертуару і провідні філармонійні, і скромні духові оркестри. Але, на жаль, навряд чи знайдеться багато людей, які щось іще знають із «Вільгельма Телля». А втім, ця велика опера, єдина у своєму ґатунку, містила сім’я майбутнього. Як укрита снігом гірська вершина, вона підіймається до небес, а по схилах цієї гори незліченними струмками збігають води чистого натхнення, що несуть із собою нове життя і нові думки, – чимало композиторів черпало з цього джерела.
Музика опери наповнена невичерпною творчою виразністю, цілковито новою глибиною звучання й оркестрування. Цими рисами наділені всі мелодії, теми, ансамблі, тому я вважаю, що в історії музики «Вільгельм Телль» – неперевершена пам’ятка, сповнена такої величі, якої раніше опера не знала. Композитор досяг певного нового рівня, а з ним дав поштовх до створення того, що нині ми звемо «атмосферою». Хоча першість постійно залишається за власне музикою, дуже часто – особливо у другій дії – музикою стає сама драма. Дивовижна гармонія у взаємних переходах звуку і слова подеколи видається ледве не надприродною.
Належить звернути увагу і на романтичну інтонацію, нову для Россіні, – його музика стала більш почуттєвою. Можна сказати так: оперою «Вільгельм Телль» він викінчує музику XVIII століття і широко розчиняє двері для романтичної мелодрами. Тому ідеї Россіні, його задуми містили можливість несподіваного оновлення опери.
Багато років я домагався, аби такі трупи, як Королівський оперний театр «Ковент-Ґарден» або чиказький «Ліричний театр», нарешті спробували подужати «Вільгельма Телля». Але після відходу спершу Дейвіда Вебстера, а тоді й Керол Фокс мої надії, мушу признатися, впали до нуля. Зазвичай цієї пропозиції лякаються керівники хорів, адже тут потрібна величезна і марудна робота саме з хором. А вже протести хормейстерів відвертають од постановки і диригентів, і директорів труп, і спонсорів. Провідні партії опери, безумовно, теж приховують великі труднощі. Але, вважаю, їх зможе подолати відмінний співак, якщо він у тому віці, коли ще не боїться виходити за рамки звичного репертуару.
А якщо хтось усе-таки відважиться на штурм «Вільгельма Телля», його неодмінно чекає заслужена нагорода, бо для виконавця глибокого ця опера – справді невичерпне розсипище музичних багатств. Дійсно, я не перестану таврувати ганьбою тих, хто, претендуючи на досвідченість і володіння музичною культурою, по суті, нехтує цим величним шедевром. Усіляких посилань на те, що до нього тяжко підступитися, не можна брати до уваги. Будь-який путній твір вимагає од виконавців (і, між іншим, від публіки теж) бодай невеликої підготовки, освіченості, доброї волі. Ніхто не повинен сподіватися, що варто йому лише простягнути руку, як у неї відразу впаде діамант. У житті, як і в мистецтві, стан справ зовсім не такий.
Вільгельм Телль – швейцарський національний герой, який жив на початку XІV століття. У Швейцарії йому зведено багато пам’ятників, чимало майданів названо іменем цієї людини. Об’єднавши порізнені кантони в союз, він визволив країну від австрійського панування; саме з цього союзу народилася теперішня Швейцарія.
Щасливо поєднавшись, легенда й історична правда склали великий переказ, повний любові до вітчизни, прагнення людської справедливості, боротьби за свободу проти поневолювачів.
Початок опери застає Швейцарію ще в той час, коли вона бездіяльно розпластана в ярмі деспотії австрійських загарбників. Але всередині країни вже наростає голос болісного протесту. Потім швейцарці поступово об’єднаються довкола могутньої постаті Вільгельма Телля – підбадьорливий приклад того, як запал однієї стійкої людини може вдихнути силу і мужність у душі багатьох. Телль – відданий чоловік і батько, вірний, великодушний друг; усім він – підтримка й опора. Він не з тих, хто лізе в бійку, аби тільки помахати кулаками. Навпаки, за своєю сутністю він людина мирна, а тому наразі сподівається, що спокійного, помірного спротиву досить, аби напоумити зарозумілого ворога. Місцевий володар Ґеслер не дає спокою мешканцям села. Він і його підлеглий Рудольф, наче дві зловісні тіні, затьмарюють їхнє життя, котре б за інших обставин було простим, мирним життям безневинних селян.
Коли підіймається завіса, ми застаємо мешканців села за підготовкою до весільних урочистостей – три юні пари беруть шлюб. Телль, спершись на лопату, розмірковує про долю батьківщини, яку поневолили завойовники. Поруч за прядкою його дружина Гедвіґа, а маленький син Джеммі вправляється у стрільбі з лука. Навкруги – селяни й рибалки. Вони співають про майбутнє сільське свято. Надзвичай мирна картина, але вона оманлива.
Спираючись на руку свого сина Арнольда, входить Мельхталь, один із найбільш поважаних старців села. Гедвіґа просить Мельхталя вшанувати свято своєю присутністю і благословити молодих. Він погоджується, а Телль запрошує його ввійти в дім і відпочити од спеки. Мельхталь приймає запрошення, входить разом із родиною Телля в дім, юрба, співаючи, розходиться, і Арнольд залишається на одинці.
Таким чином він отримує змогу в прекрасній арії описати свої власні знегоди. Він, син простого швейцарського селянина, безнадійно закоханий у Матильду, габсбурзьку принцесу, яку Арнольд врятував від близької лавини. Вона не лише набагато вища від нього за походженням, але, що значно гірше, при всій своїй доброті й смиренності, належить до клану ненависних загарбників, до того світу, проти якого повстає дух Арнольда. Він кохає батьківщину, але кохає і Матильду, і від цих суперечливих бажань, під владою яких він опинився, йому йде голова обертом.
Удалині чути звуки дедалі ближчого полювання. Арнольд знає, що Матильда повинна брати в ньому участь, і проклинає ненависного Ґеслера, який теж напевне там. Він різко повертається, аби піти, і стикається лицем до лиця з Теллем. Той здогадується: юнака щось гнітить і мучить, – і шукає приводу розпитати його, в чому річ.
Між ними відбувається бурхливий діалог: Телль звертається до патріотичних почуттів Арнольда, спонукає його приєднатися до тих сил, які мають намір дати відсіч ворогові. Розриваючись між коханням і патріотизмом, нещасний Арнольд відповідає ухильно, але не може залишитись байдужим до зворушливих слів Телля. Він уже готовий відкритися Теллеві, але його рятує те, що на сцені з’являються весільні пари й повертаються його батько, Гедвіґа і Джеммі.
Розпочинається нехитра церемонія благословення молодих, але тут ізнову звучать мисливські роги; це викликає новий вибух патріотичного обурення Телля, а тимчасом Арнольд зникає. Глибоко занепокоєний Телль рушає за ним.
Тривають сільські танці й ігри; Джеммі виграв змагання лучників і по-хлопчачому радіє. Аж ось у життя селян впадають трагічні події. Хитаючись, на сцену виходить пастух Лойтгольд, блідий, розгублений. Один із супутників Ґеслера намагався силоміць вивезти його дочку; боронячи її, Лойтгольд убив того чоловіка. Ґеслер зі своїми людьми наступають йому на п’яти, єдиний порятунок – перебратися через озеро. Він упрохує зляканого рибалку перевезти його, але той відмовляється: у цю пору вода надто неспокійна – ніхто не зважиться на переправу.
Лойтгольд продовжує благати – марно. І тоді наперед виступає Телль, який, вже повернувшись на сцену, береться перевезти втікача в човні через бурхливе озеро. Телль квапить тремтливого Лойтгольда, сідає з ним у човен і відпливає під молитовні благословення дружини. Коли човен, прямуючи до другого берега, зникає з виду, усі опускаються на коліна і просять небеса врятувати втікачів.
Рудольф наближається до села привидом вогню і крові. Нажахані селяни благають Господа про захист і одночасно звертають до нього слова вдячності, побачивши, що Телль і Лойтгольд щасливо припливли до протилежного берега, а тоді зникли в лісі.
Входить Рудольф і вимагає, аби йому назвали ім’я людини, яка допомогла втікачеві сховатися в безпечному місці. Ніхто не відповідає. Лише Мельхталь презирливо вигукує: «Негіднику! На цій землі немає зрадників».
Зрозумівши, що саме Мельхталь зміцнює інших у їхній непокорі, Рудольф наказує взяти його під варту. Потім, велівши спалити дощенту все село, він укупі з солдатами йде геть, виводячи за собою Мельхталя.
Друга дія розпочинається в порослому лісом видолинку на березі Люцернського озера (озера Чотирьох кантонів). Удалині височіють гори. Через сцену мчать єгері, мисливці й мисливиці. І от сцена порожня; на ній з’являється Матильда, австрійська принцеса. Вона зумисне відстала од своїх супутників, сподіваючись зустріти Арнольда. Відчуваючи наростаюче кохання до нього, вона співає чарівну арію «Selva opaca, deserta brughiera» [1]. Очікування Матильди справдилися: приходить Арнольд. Він покірно наближається до неї, усім своїм виглядом показуючи, що усвідомлює, яка глибока прірва їх розділяє, але Матильда сама освідчується йому в коханні.
Арнольд у розпачі, адже немає жодної надії на те, що йому колись дозволять одружитися з принцесою. Одначе Матильда заперечує: така мужня людина, як він, у лавах австрійської армії напевне здобуде собі лаври хоробрості, які змінять його становище і дадуть право стати її чоловіком. На мить забувши про свій обов’язок перед вітчизною, Арнольд погоджується на її план. Удвох вони віддаються захопливим мріям, сподіваючись подолати всі перешкоди. Потім вони розстаються, почувши наближення чиїхось кроків.
Майже відразу з’являються Телль і його товариш по зброї Вальтер. Телль звинувачує Арнольда в тому, що він бачиться з Матильдою, на яку треба дивитись тільки як на ворогиню. Арнольд гордо признається у своєму коханні, викликаючи жах і обурення Телля й Вальтера, які принесли Арнольдові скорботні новини. Далі йде чудове тріо: Телль і Вальтер повідомляють Арнольду, що, доки він обмінювався любовними клятвами з одним із ворогів, його відважного батька було вбито за те, що той відмовився назвати ім’я людини, яка врятувала Лойтгольда. Приголомшений цією звісткою, мучачись докорами сумління – адже він мав намір зрадити родину і батьківщину, – Арнольд вирішує допомагати Теллеві в усьому, що тільки дозволить йому помститися за загибель батька.
У цю хвилину чутно віддалений гул, наближаються люди, можна розрізнити слова «Amici della patria, аmici della patria» [2]. Розпочинається одна з найбільш зворушливих сцен опери. З музичного, драматургічного та й просто людського погляду це справді шедевр.
Ми, діти неспокійного ХХ сторіччя, знаємо, інколи на основі власного досвіду, як часто жменька хоробрих брала на свої плечі весь тягар боротьби за батьківщину і свободу проти незліченних сил тиранії. І тому ми не можемо стримати хвилювання і співчуття, коли бачимо і чуємо, як уночі збираються сотні людей, натхненних прикладом одного сміливця. У ці моменти музика Россіні сповнена достеменної глибини й сили, у ній звучить вічний порив душі тих, хто коли-небудь ішов у бій за свободу проти гнобителів.
На заклик Телля і Вальтера з долини прийшли загони, що їх виділив кожен кантон. Вони з’являються, озброєні кирками, вилами, косами.
Першими з лісу обережно виходять посланці Унтервальда. Телль вітає їх: «O d’Unterwald voi generosi figli!» [3]. Потім лунає звук труби, і Телль вигукує: «Degli amici di Schwitz оdo la tromba risuonar d’intorno» [4], і з другого боку сцени виходить загін із цього кантону. Знову звучать вітання. «D’Uri mancan soltanto і magnanimi amici» [5], – зауважує Вальтер, але в цю хвилину до берега тихо пристає кілька невеликих човнів. Телль питає: «Chi viene?» [6], – і повстанці виходять на берег, переможно сповіщаючи: «Amici della patria» [7].
Посланці кожного з трьох кантонів почергово проголошують: «Guglielmo, sol per te tre popoli s’unîr» [8]. Вони оточують Телля, і він звертається до них так пристрасно і красномовно, що навіює кожному з них силу своєї душі; вони дають клятву на бій, на смерть ворогові.
Як описати цю велику сцену? Щоразу, переживаючи її, я відчував такий підйом, таку силу, що здавалося – театр малий для мене. Часом я навіть помічав: глядачі випростовувалися у своїх кріслах, неначе поривалися взяти участь у величній події. Музика така гарна, хор такий могутній! Мені бракує слів, аби описати цю сцену так, як вона заслуговує. Лише прошу вас: при першій нагоді послухайте її самі. За умови, що їх буде поставлено належним чином і який-небудь режисер не споганить її на догоду власним примхам, – цього видовища ви не забудете ніколи. Воно стане частиною вас самих. Друга дія закінчується урочистою клятвою. Усі повстанці єдині у своєму прагненні, вони лише чекають підхожого моменту для повстання.
Третя дія відкривається короткою розмовою Арнольда і Матильди: він розповідає їй про загибель батька. Усі надії на майбутнє щастя з Матильдою зруйновано. Тепер не може бути й мови про те, аби Арнольд шукав слави під австрійськими прапорами. Віднині його життя присвячене тільки помсті за батька. Матильда благає його остерігатися Ґеслера, цієї злобної, небезпечної людини, але Арнольд відмовляється слухати дівчину, і вони розстаються зі словами: «Per sempre addio» [9].
Наступна сцена – найдраматичніша в усій опері – відбувається на головному майдані Альтдорфа; на другому плані височіє замок Ґеслера. Сам Ґеслер у понурому настрої сидить край майдану на узвишші; на його честь звучить хор солдатів. Жінки села відмовляються танцювати, доки їх не змушують солдати. Серед селянок підноситься гомін: колись принцеса Матильда (вона завжди добра до них) пом’якшить жорстокі розпорядження тирана.
Попри глухе обурення, на майдані зберігається якась святкова атмосфера. Саме вона дає змогу ввести балетний епізод чудової краси. Тільки-но згадаю про нього, і в пам’яті відразу постають вистави на відкритій сцені терм Каракалли, у них солірувала велика балерина Аттілія Радіче. Чекаючи свого виходу, я не міг відмовити собі в задоволенні й завжди з-за куліс стежив за її танцем. Підлога сцени була дуже нерівна, але мені більше ніколи в житті не випадало бачити таких дивовижних піруетів – вона закінчувала їх точно в потрібний момент і в потрібному місці.
Ґеслер шукає виходу своєму поганому настрою. Він велить повісити на дерево свого капелюха і віддає юрмі принизливий наказ: кожен мусить вклонитися капелюхові, як важливій персоні. Вільгельм Телль гордо відмовляється, і Ґеслер велить його схопити. Потім, знаючи, що Телль – славетний стрілець, він вигадує жорстоке випробування: обіцяє зберегти життя Теллеві, якщо той зважиться пострілом із лука збити яблуко з голови Джеммі, його єдиного сина.
На думку, що він своєю рукою може вбити власну дитину, Теллеві завмирає серце в грудях – його мукою пронизаний ніжний хор віолончелей. Потім, підбадьорюючи сина словами, повними нескінченної любові, він звертається до нього і просить залишатися абсолютно нерухомим і благати Бога відвести смертоносну стрілу. «Думай про матір, яка чекає тебе вдома. Дивися вгору, і хай жоден лякливий рух не відхилить стрілу од мети!»
Ця арія, що починається закликом «Стій нерухомо», – одне з найчудовіших соло для баритона. Батьківські почуття виражені в ній з найбільшою гідністю, і я завжди був надзвичайно розчулений нею. Усього кілька музичних фраз, – але в них сказано все, цілу оповідь вміщено в цій короткій божественній мелодії. Серце опери б’ється тут в унісон із серцями слухачів.
Дрож пробігає в юрбі, коли на її очах уславлений лучник пронизує яблуко стрілою. Телль повертається і ронить другу стрілу, яка була схована в його вбранні. Ґеслер негайно питає, навіщо йому знадобилася друга стріла, і Телль гордо відповідає, що якби він не впорався з випробуванням, друга стріла призначалася б йому – австрійському намісникові.
Оскаженілий Ґеслер порушує дану обіцянку повернути свободу стрільцеві, якщо тому пощастить, і наказує схопити Телля і Джеммі. Але тут з’являється Матильда і втручається в події. Наділена владою, яку їй дає її титул, вона бере Джеммі під свій захист і виводить його, попри те, що хлопчик хоче розділити батькову долю. Скориставшись хвилинним сум’яттям, Телль встигає шепнути синові, аби той запалив сигнальний вогонь – знак для сусідніх кантонів, який сповіщає, що пробила година повстання.
Потім за велінням Ґеслера Телля заковують у кайдани й виводять у бік озера – у замку Кюснахт його чекає страшна смерть. Сцена закінчується гнівним наріканням юрби, лунає загальний крик: «Ґеслер проклятий навіки!»
Четверту дію відкриває невелика сцена в будинку, де Арнольд колись мешкав разом зі своїм батьком Мельхталем. Арнольд усе ще охоплений докорами сумління і жагою помсти; коли він співає про своє горе і ненависть, ззовні чутні голоси. Звістка про те, що Телля схоплено, спричинила раптовий бунт. Люди палають мужністю, але мають так мало зброї.
Нарешті Арнольд може здійснити своє палке бажання – помститися. У якійсь захопленій нестямі він повсталих до схованки, де, як він знає, його батько і Телль зберігали зброю для прийдешнього бою. Радісно співаючи, повсталі йдуть рятувати Телля.
Друга, і заключна, сцена відбувається на березі Люцернського озера. Бушує буря, але високо на скелі, неподалік будинку Телля, довкола його дружини Гедвіґи зібралися всі жінки села – вони моляться за її чоловіка. До них приєднується Матильда – селянки недарма вірили в її покору і доброту. Вона привела з собою Джеммі, якого врятувала. Той, ледве встигнувши обійняти матір, раптом згадує про батьківський наказ: запалити сигнальний вогонь, аби підняти повстанців у кантонах.
Не зважаючи на розпитування і заборони, Джеммі біжить, вилазить на скелю до свого будинку і підпалює його. Потім, ухопивши улюблений лук і батькові стріли, він приєднується до решти. Знак повсталим подано. У цю мить, гучно волаючи, на сцену вбігає Лойтгольд: барку, в якій Телля везуть у фортецю, несе на скелі. Сам Телль вже не в кайданах – він за стерном судна. Ґеслер і солдати, налякані навісною бурею, зняли його з ланцюга, аби він зміг керувати кораблем: тільки його сила і сприт можуть врятувати їх усіх.
Могуття бурі наростає, Телль веде барку до берега. Ґеслерові й солдатам нічого не залишається, як лише покластись на його майстерність. Але щойно судно торкається берега, Телль зістрибує на землю і сильно штовхає барку назад у ревучі хвилі.
Чутні прокляття Ґеслера. Джеммі підбігає до батька і вкладає йому в руки лук і стріли. Телль забирається на скелю і гучно кричить: «Швейцарія знову дихає. Це тобі, Ґеслере!» Точно спрямувавши стрілу, він несхибно вражає нею Ґеслера, і тіло злодія падає в озеро.
Входить Вальтер із юрбою конфедератів – вони переслідують Ґеслера та його людей, але селяни, тріумфуючи, оголошують їм, що негідник уже отримав заслужену кару від руки Телля. Усі славлять Телля як свого рятівника, але той попереджає їх: свободи не здобуто, поки стоїть замок Альтдорф. І відразу-бо, як на замовлення, з’являється Арнольд із радісною звісткою про те, що Альтдорф узято. Він лише шкодує, що його батько не дожив до цього дня.
У цю хвилину грозові хмари розсіюються, і небо знову стає чистим і блакитним. Голоси селян зливаються в єдиному гімні красі й милосердю небес. Це і подяка Господові, і уславлення краси природи: «Tutto cangia, il ciel si abbella, l’aria è pura» [10].
Гадаю, ви вже можете собі уявити, як нелегко поставити «Вільгельма Телля». Труднощів тут є дійсно з лихвою, але з усіма можна впоратися. Одначе більшість людей сушать голову не над тим, як влаштувати бурю на сцені, як зобразити гірську панораму або як зіграти масові сцени. Усі бажають знати: як влучити в яблуко?
Що ж бо, відкрию вам цей секрет. Запишіть чотири пункти:
Треба взяти справжнє, доволі велике яблуко.
Фатальна стріла не вилітає з лука. Коли Телль відпускає тятиву, стріла йде всередину, але так швидко, що найбільш примітливе око буває ошукане.
Над головою Джеммі до стовбура дерева непомітно прикріплено невелику дощечку; насправді яблуко лежить на ній.
У ту саму мить, коли батько стріляє, Джеммі натискає приховану в стовбурі дерева невелику пружину, і яблуко, наче випадом шпаги, пронизує друга стріла, причому її наконечник залишається сидіти в дереві.

Просто, дотепно і надзвичай ефектно. Телль завжди був одним із моїх улюблених героїв, ця роль має величезний емоційний діапазон: від достеменно героїчного запалу до ніжності люблячого і стражденного батька. Правду кажучи, мені здається, що в найкращу мою пору ця партія вдавалася мені зовсім непогано. Ось доволі цікава історія з цього приводу.
Кілька років тому, коли розпочали друкувати мою автобіографію, нашому другові Браянові Крімпу, який тоді працював у І-Ем-Ай [11], спала на гадку ідея одночасно з книжкою видати альбом моїх платівок. Він зайнявся підбиранням матеріалу і виявив у архівах кілька записів (у тому числі два з «Вільгельма Телля») 50-х років, які ми з Тільдою свого часу відкинули. Браян переписав їх і надіслав нам до Рима з проханням прослухати: можливо, тепер вони «підуть».
Пам’ятаю, ми з певною зневагою зітнули плечима, сказавши: «Напевне ж бо ми мали підстави, аби їх відкинути!» Але ми сіли слухати й невдовзі заговорили зовсім на інший лад.
Зрештою, вже по тому, як ми вирішили, що всі вони «підуть», Тільда мовила: «Які ж були наші критерії, якщо тоді ми відкинули їх?»
Я нічого не відповів, лише похитав головою. І в цю хвилину згадав слова великого маестро Серафіна: «Роки, які ми провели разом, були роками найвищої проби».


[1] Понурий ліс, вересовий пустир (іт.).
[2] Друзі вітчизни, друзі вітчизни (іт).
[3] О ви, благородні сини Унтервальда! (Іт.)
[4][4] Довкола чую звук труби друзів зі Швіца (іт.).
[5] Лише бракує великодушних друзів з Урі (іт.).
[6] Хто йде? (Іт.)
[7] Друзі вітчизни (іт.).
[8] Вільгельме, тільки завдяки тобі три народи єднаються (іт.).
[9] Прощавай назавжди (іт.).
[10] Усе змінюється, небо гарнішає, повітря чисте (іт.). – Останні сольні слова Вільгельма перед фінальним ансамблем.
[11] EMI (Electric & Music Industries) – відома звукозаписувальна компанія, нерідко в поточному мовленні йменована «Емі». 2012 року ліквідована: її сектор звукозапису було продано компанії Universal Music Group (концерн Vivendі), а видавничий бізнес придбала Sony Music Entertainment (концерн Sony).




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-02-25 15:28:21
Переглядів сторінки твору 45
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.03.28 16:45
Автор у цю хвилину відсутній