Экскурс в историю декоративного огорода
UleyskayaUleyskaya ЭКСПЕРТ
Людмила Улейская Ялта 10 декабря 2013, 23:50

Затронув тему современного дизайна огорода, думаю, что пользователям сайта будет интересно совершить сегодня небольшой экскурс в историю и увидеть, что идея создания декоративного огорода имеет очень давнее происхождение. Оказывается, что в глубокой древности, а также в века не столь отдаленные, декоративный огород имел право на существование и играл немаловажную роль в украшении виллы, усадьбы.

Фрагмент современного декоративного огорода с салатами
Использовано фото из презентации господина Ales Jezdinsk
Первое упоминание о декоративном огороде находим в древнеримских источниках. В них говорится, что виллы, принадлежавшие зажиточным горожанам, разделяли, как правило, на три части: господскую (городскую), людскую (сельскую) и экономическую (плодовую). Последняя, в свою очередь, состояла из плодовника, виноградника и огорода, которые уже тогда выполняли не только утилитарную (хозяйственную) роль. Их старались украсить и придать декоративный вид, особенно в том случае, когда эта часть примыкала к парадному въезду. Если участки, занимаемые овощными культурами располагались по краю, они разбивались на правильной формы гряды, разделяемые чаще живой изгородью, на фоне которой высаживали неаристократические цветы: ирисы, перистую гвоздику, мальву, акант и др. В огороде выращивали всякого рода овощи и “кухонную зелень”: капусту, петрушку, огурцы, латук, сельдерей, анис и т.д. Наряду с этим, здесь могли располагать и плодовые деревья, а на свободные места между ними высаживали редьку, мак, тыкву, бобы, пастернак, щавель, клещевину, артишоки, сорго, катран приморский и т.д. Несколько позднее тенденция симметрии на огороде еще более усилилась. Например, на загородной вилле римского полководца-консула Лукулла в Баях можно было видеть гряды с овощами, расположенные в строго симметричном порядке.
Артишок колючий занимал свободные места
Как видим, уже на древнеримских виллах огородам придавали декоративный вид, разбивая их на правильные участки с помощью цветочных растений или живых изгородей.
В эпоху Средневековья была сохранена симметрия дорожек и посадок, которые велись прямолинейно с учетом утилитарности растений. На аванс-сцену в этот период выступили “кухонные” и лекарственные травы. Кроме того, часто стали разводить овощи и фрукты, располагая их на 16 симметричных друг другу грядках, из красивоцветущих растений – главным образом, лилии и розы, которые соседствовали рядом с укропом, чесноком и шалфеем.
Подобные розы соседствовали с укропом
Такие огороды получили широкое распространение во второй половине VIII — начале IX века во время правления императора Карла Великого, издавшего в свое время особый закон “Капитулярий”. В нем он повелевал выращивать не только лекарственные растения, но и новые в те времена овощи и цветы. Он сам развел в Германии и Франции значительное количество бобовых культур, дынь. В приводимом списке значилось более 70 растений, используемых как приправы к различным блюдам и для лечения. Среди них уже были: шалфей лекарственный и мускатный, девясил, любисток (зоря), майоран, чабер, кориандр; ради украшения – розмарин; в огородах — бобы, горох, брюква, свекла, лук испанский, лук репчатый, лук порей, чеснок, петрушка, сельдерей, из ароматических — фенхель, рута, пижма бальзамическая и др. История сохранила меткое определение, сформулированное Карлом в ответ на вопрос известного в те времена ученого “Что такое трава?”. Король сказал: “Друг врача и похвала повару”.
Шалфей - друг врача
Это было монастырско-дворцовое средневековое садоводство Карла Великого, которое не носило исключительно утилитарного характера, но и было от него очень недалеко: лучшими садами считались те, в которых росло наибольшее количество полезных, а главное – редких, и особенно лечебных трав.
Примером таких садов были монастырские, служившие полузнахарской медицине того времени. Именно монахи в монастырских садах и огородах приспособились выращивать растения с лечебной целью. К сожалению, сведения о выращиваемых растениях в монастырских садах не многочисленны и большей частью основываются на рисунках в церковных часословах, финансовых и иных документах, где так или иначе речь шла о растениях. Так, в поэме средневекового поэта Страбо “Сад”, написанной в 827 г. и посвященной саду монастыря святого Галлена в Швейцарии, упомянуты пищевые, лекарственные растения, а также ирис германский, лилия белая, роза галльская и другие декоративные виды. Хотя о цветах как садовом украшении стали писать лишь со второй половины XI столетия.
Полезные растения в Чехии
Использовано фото из презентации господина Ales Jezdinsk
В более позднем источнике — каталоге настоятельницы Бингенского монастыря (на Рейне) Хильдегарды встречаются сладкий корень, первоцвет, пионы, медуница, ноготки, перечный кресс, тимьян, редька, редис, кудрявая капуста и другие растения, многие из которых не были известны при Карле. Это свидетельствовало о том, что ассортимент пищевых и целебных трав продолжал пополняться.
Немного позднее в Европе появились медицинские сады, не принадлежавшие монастырям. Вероятно, первым из них был Пражский, сведения о котором датируются XIV в. Еще позднее, в первой половине XVI в. при университетах возникли ботанические сады. Все они представляли собой питомники лекарственных растений.
Нельзя не отметить, что важным моментом в формировании европейского овощного ассортимента стало появление американских растений, проникнувших в Европу преимущественно через Испанию. С 1542 г. там стали выращивать кукурузу, затем туда были привезены стручковый перец, подсолнечник, томаты.
Немаловажный вклад в развитие декоративного огорода в XVII в. внесла Голландия. Отвоевав землю у моря, жители этой страны сделали из прибрежной полосы плодородные участки, на которых научились выращивать овощи, пряности и самые красивые цветы. Значительный ассортимент их пополнялся в заморских странах, куда часто снаряжали свои корабли богатые торговцы. Ограниченные земельные наделы, сложные условия земледелия требовали от голландцев внимательного и бережного отношения к каждой привезенной новинке, к каждому выращенному растению. Такой подход привел к созданию множества различных декоративных сортов цветочных и овощных культур.
Источник: https://7dach.ru/Uleyskaya/ekskurs-v-istoriyu-dekorativnogo-ogoroda-3734.html
Перевела на украинский язык 22.03.20 15.26

Екскурс в історію декоративного городу
UleyskayaUleyskaya ЕКСПЕРТ
Людмила Улейська Ялта 10 січня 2013, 23:50

Торкнувшись теми сучасного дизайну городу, думаю, що користувачам сайту буде цікаво зробити сьогодні невеликий екскурс в історію і побачити, що ідея створення декоративного городу має дуже давнє походження. Виявляється, що в глибоку давнину, а також в століття не настільки віддалені, декоративний город мав право на існування і грав важливу роль в оздобленні вілли, садиби.

Фрагмент сучасного декоративного городу з салатами
Використано фото з презентації пана Ales Jezdinsk
Перша згадка про декоративному городі знаходимо в давньоримських джерелах. У них говориться, що вілли, належали заможним городянам, розділяли, як правило, на три частини: панську (міську), людську (сільську) і економічну (плодову). Остання, в свою чергу, складалася з плодовника, виноградника і городу, які вже тоді виконували не тільки утилітарну (господарську) роль. Їх намагалися прикрасити і додати декоративний вигляд, особливо в тому разі, коли ця частина примикала до парадного в'їзду. Якщо ділянки, зайняті овочевими культурами розташовувалися по краю, вони розбивалися на правильної форми пасма, розділені частіше живоплотом, на тлі якої висаджували неаристократические квіти: іриси, пір'ясту гвоздику, мальву, акант та ін. В городі вирощували всякого роду овочі та "кухонну зелень": капусту, петрушку, огірки, латук, селеру, аніс і т. д. Поряд з цим, тут могли розташовувати і плодові дерева, а на вільні місця між ними висаджували редьку, мак, гарбуз, боби, пастернак, щавель, рицину, артишоки, сорго, катран приморський і т. д. Дещо пізніше тенденція симетрії на городі ще більше посилилася. Наприклад, на заміській віллі римського полководця-консула Лукулла в Баях можна було бачити гряди з овочами, розташовані в строго симетричному порядку.
Артишок колючий займав вільні місця
Як бачимо, вже на римських віллах городах надавали декоративний вигляд, розбиваючи їх на правильні ділянки з допомогою квіткових рослин або живих огорож.
В епоху Середньовіччя була збережена симетрія доріжок і посадок, які велися прямолінійно з урахуванням утилітарності рослин. На аванс-сцену в цей період виступили "кухонні" і лікарські трави. Крім того, часто стали розводити овочі і фрукти, розташовуючи їх на 16 симетричні один одному грядках, з красивоцветущих рослин – головним чином, лілії і троянди, які стояли поруч з кропом, часником і шавлією.
Подібні троянди сусідили з кропом
Такі городи отримали широке поширення в другій половині VIII — початку IX століття під час правління імператора Карла Великого, який видав свого часу особливий закон "Капітулярій". У ньому він наказував вирощувати не тільки лікарські рослини, але і нові в ті часи овочі і квіти. Він сам розвів у Німеччині та Франції значну кількість бобових культур, динь. У наведеному списку значилося понад 70 рослин, які використовуються як приправи до різних страв і для лікування. Серед них були: і мускатний шавлія лікарська, оман, любисток (зоря), майоран, чабер, коріандр; заради прикраси – розмарин; в городах — боби, горох, бруква, буряк, цибуля іспанська, цибулю ріпчасту, цибулю порей, часник, петрушка, селера, з ароматичних — фенхель, рута, пижмо бальзамічна та ін. Історія зберегла влучне визначення, сформульоване Карлом у відповідь на питання відомого в ті часи вченого "Що таке трава?". Король сказав: "Один лікаря і похвала кухареві".
Шавлія - одна лікаря
Це було монастирсько-палацове середньовічне садівництво Карла Великого, яке не носило виключно утилітарного характеру, але і від нього дуже недалеко: кращими садами вважалися ті, в яких зростала найбільшу кількість корисних, а головне – рідкісних, і особливо лікувальних трав.
Прикладом таких садів були монастирські, що служили полузнахарской медицині того часу. Саме ченці в монастирських садах і городах пристосувалися вирощувати рослини з лікувальною метою. На жаль, відомості про вирощуваних рослин у монастирських садах не численні і здебільшого ґрунтуються на малюнках у церковних часословах, фінансових та інших документах, де так чи інакше йшлося про рослини. Так, у поемі середньовічного поета Страбо "Сад", написаної в 827 р. і присвячена саду монастиря святого Галлена в Швейцарії, згадані харчові, лікарські рослини, а також ірис німецький, лілія біла, троянда галльская та інші декоративні види. Хоча про квіти як садовому прикрасі стали писати лише з другої половини XI століття.
Корисні рослини в Чехії
Використано фото з презентації пана Ales Jezdinsk
У більш пізньому джерелі — каталозі настоятельки Бингенского монастиря (на Рейні) Хільдегради зустрічаються солодкий корінь, первоцвіт, півонії, медунка, нігтики, перцевий крес, чебрець, редька, редис, кучерява капуста та інші рослини, багато з яких не були відомі при Карлі. Це свідчило про те, що асортимент харчових і цілющих трав продовжував поповнюватися.
Трохи пізніше в Європі з'явилися медичні сади, які не належали монастирям. Ймовірно, першим з них був Празький, відомості про який датуються XIV ст.Ще пізніше, в першій половині XVI ст. при університетах виникли ботанічні сади. Всі вони представляли собою розплідники лікарських рослин.
Не можна не відзначити, що важливим моментом у формуванні європейського овочевого асортименту стала поява американських рослин, проникли в Європу переважно через Іспанію. З 1542 р там стали вирощувати кукурудзу, потім туди були привезені стручковий перець, соняшник, томати.
Важливий внесок у розвиток декоративного городу в XVII в. внесла Голландія. Відвоювавши землю біля моря, жителі цієї країни зробили з прибережної смуги родючі ділянки, на яких навчилися вирощувати овочі, прянощі і найкрасивіші квіти. Значний асортимент їх поповнювався в заморських країнах, куди часто споряджали свої кораблі багаті торговці. Обмежені земельні наділи, складні умови землеробства вимагали від голландців уважного і дбайливого ставлення до кожної привезеної новинці, до кожного вирощеному рослині. Такий підхід призвів до створення безлічі різних декоративних сортів квіткових і овочевих культур.
Джерело: https://7dach.ru/Uleyskaya/ekskurs-v-istoriyu-dekorativnogo-ogoroda-3734.html
Переклала українською мовою 22.03.20 15.26