ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2020.10.22 21:52
Я піднімаюсь із попелу,
Я відроджуюсь із уламків,
Зі шматків зростаюсь у ціле.
Зі зруйнованих цеглин
Знову зводиться будинок.
Із розірваних органів
Цілісний організм.
Тільки розірвані спогади

Євген Федчук
2020.10.22 20:22
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі

Тетяна Левицька
2020.10.22 13:35
Посвящается другу)

Улетели на юг журавли, слякоть, осень в разгаре,
облака гонит ветер - кудрявых овец череду.
Рассыпают дожди незабудки на тихом бульваре,
фонари приуныли и листья уснули в саду.

А ночной человек в ночь идет, чтобы душу стреножи

Іван Потьомкін
2020.10.22 10:54
Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить,
На один сподив менше стало,
На одну пісню більше буде.
І оцю пісню мимоволі
Віддам на посміх і на глузи,
Бо так нестерпні аж до болю
Душі любовні тиша й смуток.

Сергій Губерначук
2020.10.22 10:27
Арсенальна станція метро.
Поїзд мчить за вітром під землею.
Це цивілізоване нутро
спростувало древню ахінею –
про підземність пекла, про чортів,
котрі нас, полощучи в окропі,
у смолі гарячій і крутій,
нібито відвернуть од утопій.

Дума Козак
2020.10.22 08:40
Скажи мені відверто, друже,
ти їв колись солодку грушу
із рук коханої чаклунки
у проміжках між поцілунків?
Щоб музика лунала всюди
і трунок скапував на груди…

Чи ласував ти диво-соком,

Микола Соболь
2020.10.22 04:38
Я – Суддя, мене судити зась,
Ми велика каста – неосудних!
І Феміда вступиться за нас
чупруни* для паничів не люди.

Мантія приховує гріхи.
А НАБУ*? Воно підсліпкувате,
якщо ляпнеш, що ти від «слуги»

Борис Костиря
2020.10.21 23:09
Задуха у залі, задуха в серцях.
Корозія їсть молодих і завзятих.
Вона їх взяла у залізні лещата.
Надія прогляне крізь сон у мерцях.

В незмінності тиші, в лихій німоті
Проваллям проноситься голос тирана.
Лунає мелодія дика й захланна

Олександр Панін
2020.10.21 22:36
Світи Танго –
Нескінченні
І
Несповідні.

***

Розділили монету

Ігор Шоха
2020.10.21 21:30
Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.

Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил

Редакція Майстерень
2020.10.21 17:09
Гарна і потужно інформаційна лекція Євгенії Більченко про мистецтво і, зокрема, поезію. Добротна академічна основа, опирання на вічні традиції. Можна довідатися чимало нового - хоча щодо поезії, як початково, деякий голий "глагол", чи як "голосні і при

Ярослав Чорногуз
2020.10.21 15:09
Левкадська скеля поряд височить,
І про Сафо розкаже, поетесу.
Отож отут спинімося на мить…
Поезії писались їй чудесні…

Поет Алкей хмелів, як од вина,
Читаючи рядки оті чудові,
І палко їй освідчився в любові…

Іван Потьомкін
2020.10.21 12:14
«Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
«Негайно ж несіть до мого покою!»
На ранок протверезивсь молодик.
Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
«Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
« З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чул

Сергій Губерначук
2020.10.21 10:03
Шмат увірву твойого часу
дорогоцінного;
шмат спокою твого,
більш непорушного, ніж я,
загарбаю;
величності твоєї добрий шмат
привласню; –
усе, чим наділяєш лиш себе ти,

Ігор Деркач
2020.10.21 09:18
Жити, виживаючи, не мед
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.

У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,

Тетяна Левицька
2020.10.21 09:11
Всього не заграбастаєш! І скільки ж людям треба
для ситого життя - страждань, смертей, війни почвари?
І по тобі світ відспіває упокійні треби,
згустяться над короною свавілля - чорні хмари.

Від золотої лихоманки очі, аж пожовкли,
а раптом смерть за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Борис Пастернак. Шопен

Переклав Василь Білоцерківський

1.
Легко бути реалістом у живописі, мистецтві, зорово зверненому до зовнішнього світу. Але що означає реалізм у музиці? Ніде умовності й ухильності не вибачають так, як у ній, жодна царина творчості так не овіяна духом романтизму – цієї засади довільності, яка завжди вдається, бо нічим не Перевіряється. Одначе і тут усе ґрунтоване на винятках. Їх без ліку, і вони становлять історію музики. А втім, ще є винятки з винятків. Їх два – Бах і Шопен.
Ці головні стовпи й творці інструментальної музики не здаються нам героями вигадки, фантастичними постатями. Це – уособлення достеменності у своєму власному вбранні. Їхня музика рясніє подробицями й справляє враження літопису їхнього життя. Дійсність більше, аніж у будь-кого іншого, проступає в них назовні крізь звук.
Говорячи про реалізм у музиці, ми взагалі не маємо на увазі ілюстративної засади музики, оперної або програмної. Мова про зовсім інше.
Усюди, у будь-якому мистецтві, реалізм, очевидно, представляє не окремий напрям, але становить особливий градус мистецтва, найвищий ступінь авторської точності. Реалізм, певне, є тією вирішальною мірою творчої деталізації, якої не вимагають від митця ні загальні правила естетики, ані сучасні йому слухачі й глядачі. Саме тут завжди зупиняється мистецтво романтизму і цим удовольняється. Як мало потрібно для його процвітання! У його розпорядженні ходульний пафос, хибна глибина і награна зворушливість, – усі форми штучності до його послуг.
У цілковито іншому становищі митець-реаліст. Його діяльність – хрест і доля. Ані тіні сваволі, жодної примхи. Чи йому випадає грати й розважатися, коли сама його майбутність грає ним, коли він – її іграшка!
І передусім. Що робить митця реалістом, що його створює? Рання чулість у дитинстві, – гадаємо, – і своєчасна сумлінність у зрілості. Саме ці дві сили саджають його до роботи, незнаної романтичному митцеві й необов’язкової для нього. Власні спогади женуть його в царину технічних відкриттів, необхідних для їх відтворення. Художній реалізм – як нам видається – це глибина біографічного відбитка, який став головною рушійною силою митця і штовхає його на новаторство й оригінальність.
Шопен реаліст у тому ж сенсі, як і Лев Толстой. Його творчість наскрізь оригінальна не через несхожість із суперниками, а через схожість із натурою, з якої він писав. Вона завжди біографічна не через егоцентризм, а тому, що, подібно до решти великих реалістів, Шопен дивився на своє життя як на знаряддя пізнання будь-якого життя на світі й провадив саме цей марнотратно-особистий і нерозважливо-самотній триб існування.

2.
Головним засобом вираження, мовою, якою в Шопена викладено все, що він хотів сказати, була його мелодія, найбільш неповторна і могутня з усіх, які ми знаємо. Це не короткий мелодичний мотив, який куплетно повертається, не повторення оперної арії, яка нескінченно виробляє голосом одне і те саме, це думка, що поступово розвивається, подібна до захопливої оповіді або змісту історично важливої події. Вона могутня не лише в сенсі свого впливу на нас. Могутня і в тому сенсі, що риси її деспотизму Шопен відчув на самому собі, йдучи в її гармонізації й опрацюванні за всіма тонкощами й вивертами цього вимогливого і підкорюючого утворення.
Наприклад, тема третього E-dur’ного етюду принесла б авторові славу найліпших пісенних зібрань Шумана і при більш загальних і помірних розв’язаннях. Але ні! Для Шопена ця мелодія була представницею дійсності, за нею стояв якийсь реальний образ або випадок (одного разу, коли його улюблений учень грав цю річ, Шопен підніс догори стиснуті руки, вигукуючи: «О, моя батьківщино!»), і от, помножуючи до знемоги прохідні й модуляції, він мусив до останнього пів тону перебирати секунди й терції середнього голосу, аби залишитися вірним усім дзюрчанням і переливам цієї знадливої теми, цього прообразу, аби не ухилитися від правди.
Або в gis-moll’ному вісімнадцятому етюді в терцію з зимовою дорогою (цей зміст часто приписують сьомому С-dur’ному етюдові) настрій, подібний до елегізму Шуберта, можна б було досягти з меншими витратами. Але ні! Вираженню підлягало не лише пірнання санчат у вибоїни, та стрілу шляху постійно перекреслював лапатий сніг, який плив навскіс, а під іншим кутом дорогу перетинав чорний свинцевий обрій, і цей марудний візерунок розлуки міг передати лише такий мінор, який хроматично мелькає з пропаданнями, омертвіло дзвенить, завмирає.
Або в баркаролі враження, схоже на «Пісню венеційського гондольєра» Мендельсона, можна було отримати скромнішими засобами, і тоді саме це була б та поетична приблизність, яку зазвичай пов’язуємо з такими заголовками. Але ні! Маслянисто крутилися і розбігалися вогні набережної в чорній вигинистій воді, стикалися хвилі, люди, слова і човни, і для того, аби це зафіксувати, сама баркарола, уся, яка є, з усіма своїми арпеджіо, трелями й форшлагами, повинна була, наче цілісний басейн, ходити вгору і долу, і злітати, і плюхатися на своєму органному пункті, глухо наповнювана мажорно-мінорними здриганнями своєї гармонійної стихії.
Завжди перед очима душі (це-бо є слух) якась модель, до якої мусимо наблизитися, вслухаючись, удосконалюючись і добираючи. Тому такий стукіт крапель у Des-dur’ній прелюдії, тому наскакує кавалерійський ескадрон естради на слухача в As-dur’ному полонезі, тому вергаються водоспади на гірську дорогу в останній частині h-moll’ної сонати, тому мимоволі розчиняється вікно в садибі під час нічної бурі в середині тихого і погідного F-dur’ного ноктюрну.

3.
Шопен їздив, концертував, пів життя прожив у Парижі. Його знало багато людей. Про нього є свідчення таких видатних постатей, як Гайнріх Гайне, Шуман, Жорж Санд, Делакруа, Ліст і Берліоз. У цих відгуках чимало цінного, але ще більше розмов про ундин, еолові арфи й закоханих пері, які повинні дати нам уявлення про твори Шопена, манеру його гри, його вигляд і характер. Наскільки хибно і невідповідно подеколи виражає свої захвати людство! Найменше в цій людині було русалок і саламандр, і, навпаки, суцільним роєм романтичних метеликів і ельфів кишіли навколо нього великосвітські вітальні, коли, підводячись з-за рояля, він проходив крізь їхній шерег, який розступався, – феноменально певний, геніальний, стримано-насмішкуватий і до смерті втомлений писанням по ночах і денними заняттями з учнями. Кажуть, що часто після таких вечорів, аби вивести товариство з заціпеніння, у яке його занурювали ці імпровізації, Шопен непомітно прокрадався в передпокій до якого-небудь дзеркала, приводив до ладу краватку і волосся та, повернувшись у вітальню зі зміненою зовнішністю, починав зображати смішні номери з текстом свого авторства – вельможного англійського мандрівця, захоплену парижанку, бідного старого єврея. Очевидно, великий трагічний дар немислимий без чуття об’єктивності, а воно не обходиться без мімічної жилки.
Примітно, що, куди не заводить нас Шопен і чого нам не показує, ми завжди віддаємося його вигадкам без насилля над чуттям доречності, без розумової незручності. Усі його бурі й драми близько зачіпають нас, вони можуть трапитися у вік залізниць і телеграфу. Навіть коли у фантазії, частині полонезів і в баладах виступає світ легендарний, частково сюжетно пов'язаний з Міцкевичем і Словацьким, то і тут нитки якоїсь правдоподібності протягуються від нього до сучасної людини. Це лицарські перекази в обробці Мішле або Пушкіна, а не космата голонога казка в рогатому шоломі. Особливо великий відбиток цієї серйозності на найбільш шопенівському в Шопені – на його етюдах.
Етюди Шопена, названі технічними дороговказами, радше вивчення, аніж підручники. Це музично викладені дослідження з теорії дитинства й окремі розділи фортепіанного вступу до смерті (приголомшливо, що половину з них писала двадцятирічна людина), і вони радше навчають історії, будови всесвіту та ще будь-чого більш далекого і загального, аніж гра на роялі. Значення Шопена ширше за музику. Його діяльність видається нам її вторинним відкриттям.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-09-06 07:53:31
Переглядів сторінки твору 48
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.10.12 20:39
Автор у цю хвилину відсутній