Свого часу, працюючи помічником-консультантом у народного депутата України, мусів бігати туди-сюди з комітету, в якому він головував, до сесійної зали: то документи на підпис однести, то отримати терміново, віч-на-віч, порцію робочих порад, то послухати з верхнього ярусу виступи слуг народу. І, ось, на одному з таких пленарних засідань, дуже відома прогресивна соціалістка несподівано почала плюватися на колег, коли вони не згодилися внести її поправку до законопроекту, який був винесений на розгляд парламенту, щодо надання російській мові статусу державної. Не вистачило кількох голосів.
А коли їй зробили зауваження щодо непристойної поведінки, то люто накинулася на Павла Мовч...на і гризонула його за вухо.
Давно знав, що з соціалістами та комуністами щось не так. Якісь вони не такі як треба, а частина з них просто одержимі. Ну не може психічно здорова людина підривати церкви, переплавляти храмові дзвони для потреб промисловості, називати релігію - опіумом для народу, палити ікони та вважати своїм ідеологічним ідолом хронічного сифілітика з повною відсутністю моралі та з прагненнями масового фізичного знищення людей.Замість значка "Народний депутат України" вона принципово носила золоту цяцю з написом "Пролетарі всіх країн - єднайтеся!".
Половина депутатів, уздрівши це неподобство, дременула з сесійної зали хто-куди, інша - втратила дар мови і завмерла соляними стовпами.
Коли ж ця відьма, виплюнувши на підлогу шмат вуха колеги трохи заспокоїлася, то, як нічого не бувало, ломанулася в кафешку, яка знаходилася у напівпідвальному приміщенні законодавчого органу, аби випити вогняної водиці. Це нині там в асортименті немає збадьорливих алкогольних напоїв, а раніше…
Вийшов я з сесійної зали на свіже повітря, а за мною з відкушеним вухом у поліетиленовому пакеті -Павло Мов..ан.
- Пане Павле! - кричу побратимові. – Ходіть но сюди!
- Чого хочеш, Сашко? Я до лікарні, може мочку усе ж таки встигнуть пришити. Підвези машиною до Олександрівської лікарні, хутчій.
- Тю! Ану дайте сюди вухо! - і цап у нього з рук, заюшений кров'ю, орган.
- Ой яке гарне, лапате… ану стійте, не смикайтеся!
Притулив одкушену мочку до вкривавленого хрящика, притиснув трішки пучками і прошепотів:
- Боже, зціли цього чоловіка, не дай пропасти безгрішній душі!
І що ви думаєте? Приросло відкушене м'ясо миттєво, навіть сліду від зубисьок прогресивної соціалістки не залишилося!
Помацав вухо пан Павло і очі його поповзли вгору.
- Це ж..як? Що ж це… ох ти! - і, ледь заточуючись, подріботів у сторону Маріїнського парку, аби присісти на лавці.
Витер я закривавлені руки об якийсь законопроект, який дістав з дипломата, аж гульк - кусюча соціалістка біжить в мою сторону: долоні стиснуті в кулаки, погляд - як в упира, який побачив довгоочікувану жертву. Ще й гарчить під носа щось вельми загрозливе. Біля мене раптом зупинилася, оглянула з голови до ніг, уздріла значок Народного Руху України на лацкані піджака і люто просичала:
- Чого дивишся? Думаєш, що російська мова не буде панувати в Україні? Помиляєшся! Кожен хохол буде нею користуватися, ще й дякуватиме.
- Жіночко,- кажу депутатці. - Ідіть куди йшли, я вас не чіпаю.
- Ах, не чіпаєш? Та я тебе…- і кинулася битися навкулачки.
- Ім’ям Господа нашого - згинь, нечиста сило! - ревнув на всю парламентську площу і перехрестив цю відьму, доки вона не дотягнула до мене своїми пазуриськами.
Йой, браття мої та сестри! Що тут сталося!!!
Налетіла соціалістка, наче на залізну стіну! Гепнулася головою об щось невидиме і тверде, аж на лобі почала зріти гуля, завбільшки з кулак. Ще раз кинулася, намагаючись до мене дібратися, і знову налетіла на невидиму загорожу. Згодом плюнула в мою сторону трутою, але слина полетіла назад, туди, звідки вилетіла. Завила відьма від безсилля вовчим голосом, і дала драла. А на моїх грудях, під костюмом та сорочкою, горів вогнем натільний хрестик. Так палив, що я аж зойкнув. Так щоразу буває, коли прошу допомоги в Господа, вже звик.
А за моєю спиною повклякали і депутати, що швендяли біля стін Верховної ради, і чималий гурточок їхніх посіпак, і «праздно шатающієся лічності». Ще б пак: нікому в житті не доводилося на власні очі бачити, як діє ім’я Бога на нечисту силу. Хіба що у фільмі. Але то фільм, а це - реальність.
Поголос про те, що сталося, дійшов до митрополита. Уночі розбурхав дзвінок зі святійшої канцелярії, питають: «Коли отримав такий дар, хто тебе вчив, скільки бісів уже вигнав?».
А що відповісти? Ніколи нічим подібним не промишляв, у собі такого талану ніколи не відчував, до церкви ходжу вельми нерегулярно, Святе письмо знаю погано. Ще й з попами постійно сперечаюся, часто доводячи їх до сказу. І горілку вживаю вряди-годи. То який з мене екзорцист? Правильно: ніякий.
Довго чухали чуприни очільники церкви, радилися між собою, а потім прорекли:
- У четвер пленарні засідання закінчуються. Запрошуємо на вихідні до монастиря. Перевіримо твої здібності, зрозуміємо - хто ти за один.
Добирався до похмурої споруди стандартно: спочатку трамваєм, а потім тролейбусом. Це нині кожен законотворець їздить до перукарні, або магазину виключно мерседесом S- класу. А до Верховної ради чи до Кабміну - виключно в позолоченому паланкіні з численим ескортом пахолків.
Раніше такого не було: депутат Євген Жовтяк підкочував під стіни ВР «Таврією», Віталій Шевченко добирався електричкою, Дмитро Павличко цургикав пішки. А їхні помічники чинили так само: це був неписаний етикет тодішніх народних обранців.
Зустрів мене босий дідуган у потертій старій рясі, накинутій на голе тіло.
- Йди за мною, нещасний,- і махнув ковінькою попід самим носом, аж я відсахнувся.
А як зайшов кам’яної до келії без вікон - за мною захряснулися двері та прогуркотів залізний засув.
« Всьо, я в капкані», - майнуло в макітрі. «Тут мені жаба цицьки й дасть».
В кутку, високо під стелею, висіла ікона зі Спасителем, на дубовому столику лежала розкрита Біблія, а в залізному полумиску куняла запалена товстелезна свіча, довжиною з лікоть. Ніякої архітектурної та побутової зайвини. Все скромно та зі смаком. Саме так, як я люблю.
Що ж, сів на ослона, підсунув до себе поближче Біблію і занурився в історію арамейського народу.
Через п'ять-шість годин двері відчинилися, на порозі стояли митрополит з настоятелем монастиря.
- Ми тут у шпарку спостерігали, як ти, сину мій, читаєш Святе письмо. Аж дивно - жодного разу не зупинився, жодного разу не попросив води, нікого не кликав. Так ніхто себе не поводить. Дивно.
- Та,- махнув я рукою. - справа звична. Коли, за день перед голосуванням, працівники секретаріату Верховної ради вивалюють на стола півсотні законопроектів, то читати мусиш удесятеро більше та швидше. А Біблія - книжка цікава, ніколи не було стільки вільного часу, аби сісти і все грунтовно опрацювати. Тож дякую вам, святі отці, за цю прекрасну нагоду.
Ті перезирнулися і трохи спохмурніли.
- Ми тут по ділу,- муркнув архімандрит. От скажи - що думаєш про віру та сили, які та породжує?
- Будь-яка річ, жива, а чи мертва, будь яка materia prim, наповнена енергією творення, прадухом, прасвітлом та формуючою прасилою. Гермес Трисмегіст називав її totius fortitudinis fortitude fortis, силою всіх сил, яка рухає будь-яку тонку річ і пронизує наскрізь будь-який моноліт. Ось тому слова Творця всього сущого, сила Його імені може і руйнувати, і творити, і захищати. Одна заковика: я в цій премудростях невмійко. Можливо, чисто випадково прикрився зі страху іменем Бога, а він і допоміг…
Архімандрит аж затрусився від обурення!
- Та хто ти такий, аби кликати та залучати ім’я Творця в богопротивні справи! Неук! Невіглас! Крамольник без належних знань, практики та віри! Церква тисячі років дошукувала потрібні слова та словосполучення, аби вони мали силу над нечистими! Виточила, шляхом проб та помилок, кожен жест, кожну фразу та порядок проведення екзорцизмів! А ти ляпнув зопалу ім’я Господа, бо тобі було треба, а не людям. Геть з моїх очей, юначе! І замахнувся на мене патерицею, на яку опирався.
- Зачекай, брате мій! - зупинив розгніваного колегу митрополит. - Якби гість сам сюди пприпхався непроханим - можна й вигнати. Але ж ми самі його сюди покликали, отже будемо гостинними і перевіримо на що той здатен. Як негодящий – подякуємо за візит і хай біжить додому.
А нині,- звернувся до мене церковний владика,- лягай спати. Матрац та ковдру зараз принесуть.
- А щось пожувати?
- Е-е-е, буде солонина та кухоль криничної води.
- Гаразд, зітхнув я. Вода так вода. Теж харч непоганий, наваристий.
Двічі за ніч мене будили монотонні голоси монахів, які молилися в сусідніх келіях. Спати не дуже хотілося, від багатогодинного читання в очі як піску насипали, то ж я їх заплющив та почав пригадувати інформацію як проводяться обряди екзорцизмів, яку надибував, вряди-годи, в книжках-репринтах святої інквізиції та випадкових історичних джерелах.
Як правило, екзорцист мусить бути глибоко віруючою людиною, як мінімум священником. І, найголовніше - людиною, чистою перед совістю та Богом. Тобто, фактично, безгрішною. До такої благочестивої душі ні чорт не підступиться, ні сатана.
Рано вранці, під час висхідного сонця, береться вода з чистого озера або річки. Ця благословенна волога розхлюпується по кутках кімнати, куди приведуть згодом біснуватого. Запалюється свіча, куплена в Єрусалимському храмі, або на Фанарі. Над входом у кімнату встановлюється намолена чудотворна ікона або хрест. Поруч зі священником мусить бути цеберце зі святою водою та кропидлом, купленими також в Єрусалимському храмі. В руках екзорцист має тримати книгу з потрібними ритуальними текстами вигнання бісів, затвердженими святою церквою. Самодіяльність тут не вітається.
Під час процедури необхідно тричі перехрестити воду. Після закінчення - тричі плюнути через ліве плече, окропити одержимого водою, а воду, що залишилася після обряду, примусово влити йому в пельку.
Справа ця многотрудна і непевна. Стільки людей померло під час проведення цього ритуалу - страшно сказати. А скільки стало каліками - те знає тільки Бог.
Але це все теорія без практики. Як тут мені бути? З чого починати?
«Гаразд»,- міркую. «Буду читати те, що вважаю за потрібне. А там буде що буде.
Не відаю як, але відчув, що в цьому монастирі присутня theoda, spiritus purus, різновид genius loci, чародійська сила якогось давно померлого монаха. Думаю, саме в цій келії він і здійснював обряди екзорцизму. Можливо, ці стіни, де ще витає дух померлого монаха, мені допоможуть?
Двері прочинилися - і до кімнати завели здоровенного чолов’ягу, спеленутого гамівною сорочкою. По обидва боки нещасного вивищувалися двометрові монахи. Вштовхнувши біснуватого до середини приміщення, вони вихопили з-за очкурів бейсбольні біти і вклякли, готуючись до бою. Одразу видко: хлопаки терті, свою справу знають.
А за ними, на безпечній відстані бовваніли постаті архімандрита і митрополита.
- Це хто такий? - питаю в святих отців.
- Святотатець, одержимий демоном. І непростим! Грішить регулярно і цілеспрямовано. Ми тут діємо у парі з синагогою. Вона теж зацікавлена у вирішенні непорозуміння.
- Нічого не второпав! - одказую.
- А що тут незрозуміло? Якщо єврея впіймають на любовній справі з християнкою, то йому відрізають прутня та виривають одне око. А християнина, який займається сексом з єврейкою, звинувачують в bestialitas, в розпутстві contra naturam. Раніше за таке спалювали на вогнищі. А нині проводять екзорцизми. От і подивимося - на що ти годен. Якщо вигониш демона еротичної спокуси з цього чоловіка - підпишимо контракт. Якщо ж ні - проженемо геть.
Чесно скажу - я розгубився. Ну, закони писати вже наловчився, жінку не сердити також. А от мати справу з альковними спокусниками-різновірцями - звиняйте, це не моє. Я тут ні бум-бум.
А волохатого дядю вже розпеленали та штовхнули в мої обійми.
Я перехрестився. А як прошепотів: «Іменем Господа - виганяю демона розтління в тартар…» - збоченець кинувся на мене.
Він устиг таки коцнути мене в лоба п’ятірнею. Я страшенно розлютився і на цього вилупка, і на святих отців, які влаштували цей цирк. І мене понесло.
- А щоб тобі Люципер копито засунув по гланди в ріпицю! - заволав я.
Волохатий бурмило злетів після цих слів аж під стелю і луснувся об неї потилицею.
Монахи-охоронці з несподіванки випустили свої довбні з рук та роззявили роти. Я примовк, а грішник упав на долівку, підвівся і знову кинувся на мене, розчепіривши моцаки.
- Бодай тебе чорт рогами в причинне місце поцілив! - зарепетував я.
Дикий, нелюдський крик струснув стіни древнього монастиря, а грішник зігнувся від болю, вхопившись за пахвину.
- Щоб тебе товкло і трясло до Страшного суду як макове зерня у ступі! Бодай тебе лоскотали анциболоти аж до гикавки! А щоб тобі в гузно позабивало цвяхи-двадцятки!...
Грішника товкло об стелю та об стіни, пекло невидимими вогнями, кусало, щипало, гепало об стіл та святих отців. Ревище стояло таке, що сипалася штукатурка і тріщала цегла. Згодом з рота біснуватого вилетіла чорна хмара смердючого диму і з виттям чкурнула в прочинені двері приміщення.
Кричав екзорцизми я довго, хвилин двадцять. А коли закінчив, озирнувся і побачив непритомного митрополита та архімандрита, який стогнав під стінкою келії, тримаючись за серце. Дядьків з дубцями як корова язиком злизала, зате до келії зазирало з десятків зо два монахів з посірілими від жаху обличчями. А сексуальний маніяк лежав посеред кімнати, розкинувши руки, і гірко плакав…
А мої груди під сорочкою пекло вогнем. Натільний хрест розплавився і розтікся грудьми. Нині боюся купатися в місцях загального користування, аби люди не побачили, що над пузом світиться жовтогаряче полум’я. У формі хреста…
А одержимий відтоді став сумирним, веде правильний образ життя, молиться, постує, допомагає людям. А як побачить випадково якусь жінку - тікає від неї як чорт від ладану.
Тепер запрошують мене до цієї справи регулярно, навіть підплачують трохи за труди. От тільки учня не дають, аби я потроху передавав свій досвід та знання молодому спеціалістові. Кажуть, що такому не навчиш, це - дар небес.
А в мене на думці тільки одне: як би провести обряд гуртового екзорцизму, аби всіх зрадників України, всіх байдужих до неї, всіх злодюг та дезертирів вилікувати раз і назавжди. Шукаю рецепт такого обряду - і не знаходжу. Може ви, шановні читачі підкажете? Га?

17.01.2021р.