ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.12.09 18:56
Афродіта впала з висоти,
І її розбіглися харити.
Пригортаєш іншого вже ти,
О Боги, скажіть, як далі жити?!

Темні хмари збіглися сумні,
І жовтіють під очима кола.
Палко присягалася мені,

Сергій Губерначук
2022.12.09 18:51
Горлає невідоме дитинча
з акцентом невідомого фольклору,
бо ще ніхто ніколи не вивчав,
що – сльози немовлят у ранню пору?

Ридає сон з сусіднього вікна,
крізь яв на інший лад і бік скривившись;
чого воно? – без розуму, без дна,

Олександр Сушко
2022.12.09 18:30
Що буде, якщо релігійних фанатиків допустти до влади? Як уявлю товпи христолюбців з палаючими від праведного гніву очима, які вриваються до Верховної Ради та Офісу президента - втрачаю дар мови. Бо таких затятих у своїх переконаннях людей ще пошукати. Заг

Ігор Шоха
2022.12.09 17:16
ІІще біжу... то миля, то верста
і що не рік, то даленіє щастя,
але... якщо не упаду до ста,
піймаю даму жирової масті.

Вирулюю на фінішну пряму,
та не танцюю... як, буває, фраєр
і знаю, що по чому... і чому

Тетяна Левицька
2022.12.09 10:36
— Ховай від всіх свою любов,
як у подушку сльози,
мов таїну тих молитов,
що довіряєш Бозі,
бо щастя любить мовчазну
і безгомінну тишу —
рибиною на глибину
занурюйся все глибше.

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:27
Приморожений ранок. Листопадова кава.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Все сприймається гостро, тривожно й цікаво,
Що стосується змін у війні України.

Як там хлопці звільняють містечка і села,
Заважають сніги і невчасні морози?
Хоч країна

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:24
Закінчує свій шлях цей листопад,
Іде у вічність день малий, осінній.
Весну чекає мій заснулий сад,
В якій віднайде знов своє спасіння.

І ти прийшла у той останній день
Із першим снігом і найпершим криком.
Звучала радість хором всіх пісень

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:10
Коханий мій, цей синій небокрай
Сховав далеко всі мої тривоги.
А серце б’ється, молить: - Не віддай
Його війні! Чекають всі пороги

Тебе живого, рідного. Щемить
І плаче з болю синій цей світанок.
Колючий вітер он приніс умить

Віктор Кучерук
2022.12.09 06:08
В хаті холодно і темно,
Й тихо вже багато діб, –
Мов тяжке і неприємне
Хтось ураз докупи згріб.
Мов життя призупинилось
На безлюдді двох доріг,
І шукає Божа милість
Мій затоптаний поріг.

Микола Соболь
2022.12.09 05:59
Пора цікава – післязим’є,
ще не весна та вже струмок
схмеліла птаха зранку вип’є,
із печі ж тягнеться димок,
але тепер не в сизе небо,
а більше якось до землі
і радісно злітає щебет
у круговерті веремій.

Володимир Бойко
2022.12.09 01:39
Якби думки народжувалися у шлунку, живіт був би вище голови. Якби то кількість зробленого залежала від кількості з’їденого. Найкращі ті гриби, які не стали останніми. Найміцніший сон не у праведників, а у пияків. Найкраще плаває те, що не тоне

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Зорі в високості.
Темніє – сон іде у гості.
Темніє… Люди – у оселі.
Темніє – ніч ховає землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 КОЛИСКОВІ МРІЇ дев'ятий вінок, корна сонетів СВІТОЧ ДУШІ

"На голови, де, наче солов’ї,
Своє гніздо щодня звивають будні,
Упав романс, як він любив її
І говорив слова їй незабутні"
(Ліна Костенко)


ДЕВ’ЯТИЙ ВІНОК

КОЛИСКОВІ МРІЇ


І (IX)

Злітала мрія в неосяжну вись,
Та не одна, тих мрій було багато.
Щоб рідний брат нарешті одруживсь,
Були здорові діти й онучата.

В очах знедолених був щастя блиск.
У душах завше панувало свято,
Не підіймавсь від хвилювання тиск,
Усі були здорові та багаті.

Щоб не росли в городах пирії.
Сестричка готувала вінегрети,
В полях збирала гарні врожаї.

Гілля хилилося від Бер*, Ранетів**,
Щоб мир настав, і бабка*** в ручаї
У па-де-де крутила піруети.
______________

Бера* – сорт груш
Ранет** – сорт яблук
Бабка*** – комаха

ІІ (IX)

У па-де-де крутила піруети
Та наречена в чарівній фаті.
Знімали з себе люди пальта, светри,
Купався день у сонці золотім.

А я без тебе в’яну, любий, де ти?
Невже ти спиш і досі? Але, втім,
Уже весна зірвала криг намети,
Гуркоче в небесах травневий грім.

Та прошумів, неначе й не бувало,
Блищить у вишині проміння спис.
Мені твого тепла не вистачало,

В садочку соловейка – вокаліз*.
Творю для тебе, любий, тріумфально,
Яку поезію, ти подивись.
______________

Вокаліз* – вправа або етюд для голосу без тексту

ІІІ (IX)

Яку поезію, ти подивись,
Мережу із квітучого пагілля.
Здійнявся над землею кипарис,
І влаштували яблуні весілля.

Коханий пташе, серцем пробудись.
Замучило судом важке похмілля?
П’є спрагле небо хмари, мов кумис,
Вражає волошковим рукоділлям?

В кущах бузку ти щастя віднайди.
На клумбах із лілей пахкі букети
Чекають, як і я, тепла, води.

Розсипав ранок срібні бранзолети*.
Ноктюрни чарівні, вряди-годи,
Я створюю для тебе, мій поете.
______________

Бранзолета* – браслет

ІV (IX)

Я створюю для тебе, мій поете,
Новели і елегії лугів,
Оповідання та вінки сонетів.
Ти чуєш, як співає херувим?

Аж воскресає світ в лабетах смерті –
Міцних вервечок, скутих ланцюгів.
Над цвинтарем літає чорний кречет,
Та над полями вже лунає спів.

Це я сльозою обпікала будні
У ті жахливі, зболені часи,
Коли жорстоко розтинали груди –

Фантомно й досі там душа болить.
Життя хіба одну мене марудить?
Сліпою кішкою була колись.


V (IX)

Сліпою кішкою була колись,
Яку втопити в бистрині хотіли.
Та, певно, батько віддано моливсь,
Благала мати – я щоб не хворіла.

Наїлася вишневої смоли –
І стала гарною душею й тілом.
Позичила крильцята у бджоли,
І за нектаром в липи полетіла.

Як швидко вітер крила обламав.
Навішала матуся амулетів,
Та недалеко цвів червоний мак –

Предмет моїх розчулених куплетів.
Я серцем спокусилась, та дарма...
І слів не вистачало для сюжетів.


VІ (IX)

І слів не вистачало для сюжетів.
Дурманний мак душею перецвів:
Пив на розлив горілочку в буфеті,
І набирався, мов «свиня», гріхів.

Ловив метеликів у очереті,
А після – виміщав на всьому гнів.
Дивився фільми і читав газети,
Скликав на шабаш "фурій", "кажанів".

Хотілося той шлюб у порох стерти,
У чарці самогону – біль втопить.
Не прокидатися від сну, померти,

І загубитися посеред жнив.
Усе стерпіла, підростав безсмертник.
Та якось ти цитриново наснивсь.


VІІ (IX)

Та якось ти цитриново наснивсь,
Коли вже не чекала на вітрила.
Тієї осені, в тумані злив,
Жоржиною на стеблах розпустилась.

То ніби янгол із гори спустивсь –
Мені всміхався сонячно Ярило,
В оточені весталок і олив.
Від здивування ледь не обімліла.

Та чи міцні мотузки розірву,
Хоча й жахіття канули у Лету?
Життя постійно косить ковилу

І випікає з борошна багети.
Одну ще втрату не переживу,
Не підрізай мої думки на злеті.


VІІІ (IX)

Не підрізай мої думки на злеті,
Тримала довго музику в собі.
Моя загублена в снігах, Плането.
Моє життя у радості й журбі.

Так, щастя любить тишу, та прикмета
Не нами вигадана, далебі,
Хоча неординарного естета
По черевиках видно у юрбі.

Від світу не сховаєшся в коморі,
Помітно здалеку ясну зорю
І білу бригантину в морі чорнім,

На світлому – гуашеву мару.
Не говори, що я – вода прозора,
Бо не теленькну, спокоєм замру.


ІX (IX)

Бо не теленькну, спокоєм замру.
А світ не хоче, щоб я оніміла.
Хіба ж я схожа на тверду кору?
Ні! Соковита, мов черешня спіла.

Не заховаюсь мишею в нору.
Багато всередині наболіло,
Давай припинимо фальшиву гру –
Навіщо посипати рани сіллю?

Заради тебе я – творю, живу!
Не слухай скульпторів Пігмаліонів,
Що бачать в мертвих статуях красу.

Яси багато в чуйнім дієслові –
Тож смолоскипом я жагу несу.
Писала кров’ю оди бурштинові.


X (IX)

Писала кров’ю оди бурштинові,
І розчинялась в просторі весни.
Моє квітуче щастя бузинове,
Тих лебедів додому поверни.

Та відчуваю, ти ще не готовий.
Нашіптують майбутнє віщуни.
Потоне швидко човник паперовий –
Надії птах на маківці сосни.

Та не облишу мрії, сподівання,
Роз’ятрену сльозу я не зітру –
Блищить на денці серденька коханням.

Пригадую парчеву ніжність рук.
Зійшла у високості зірка рання,
Ховала, наче зброю, в кобуру.


XІ (IX)

Ховала, наче зброю, в кобуру –
Не заховати почуття в комоді.
У віхоли тебе не заберу,
Й ділити навпіл хуртовину – годі!

Весняні проліски пахтять в яру,
Землі коріння вруниться насподі.
Пливе на нерест риба, щоб ікру
Метати проти течії в негоду.

Нам не здолати межі самоти,
Загачені водою в буйну повінь.
Хоч м’ячиком із пагорба котись.

Та загасити смуту сонце в змозі.
Чекаю я на тебе, золотий,
У затишнім смарагдовім алькові.


ХІІ (IX)

У затишнім смарагдовім алькові
Мережані ряднини, килими.
І срібні кришталеві бра казкові
розсіювали світло, коли ми

Зустрілись наодинці загадково.
О любий, з моїх вуст нектар прийми
І дай в тобі відтанути – так довго
Я крижаніла у руках зими.

Розраджувала віхоли сопілка,
Що грала щемно арію сумну
За шторами вікна щопонеділка.

Та не затьмарить голову хмільну –
Міцне кохання наше, як перцівка*.
Нанизувала перли на струну.
______________

Перцівка* – горілка


ХІІІ (IX)

Нанизувала перли на струну,
І ладаном обкурювала ліжко.
До серця, наче кітку, пригорнув,
Випещував любов’ю тіло втішно.

І спокушав звабливу, чарівну.
Нас огортала постіль білосніжна.
Від пестощів і доторків тонув –
Кидала в простір сила центробіжна.

Бо сьоме небо там, де є любов.
Та сон скінчився, наче дощ у Львові.
Іду молитись, хоч не богослов,

Заварювати свій гіркий цикорій.
Надворі поміж сірих забудов
Весна пісні сплітала колискові.


ХІV (IX)

Весна пісні сплітала колискові,
Світанок хмарою мив небеса.
Проміння золотаве у діброві
Вмикало день, творило чудеса.

За горизонтом стало неозоро,
Розсипалася згардами* роса.
Пісні співали перші півні гойно,
Проміння скинуло їм сніп вівса.

Чому ж сльоза підступно покотилась?
На лавочці сіамський кіт Маркіз
Облизував рудаву Мурку мило.

"Няв... няв..." – звав із собою в верболіз.
То вірно, що любов – жахлива сила!
Злітала мрія в неосяжну вись.
______________

Згарда * – намисто


Магістрал (ІХ)

Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.

Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,

Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.

У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-19 11:37:22
Переглядів сторінки твору 496
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.518 / 6  (5.314 / 5.93)
* Рейтинг "Майстерень" 5.517 / 6  (5.373 / 5.99)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.12.09 21:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-20 10:09:26 ]
Справді, чудова поезія, Таню! Розсипи образного слова на вічну тему. Натхнення!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-11-20 16:49:20 ]
Сердечно дякую, дорогий Ярославе, за чуйний відгук!)))