ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 КОЛИСКОВІ МРІЇ дев'ятий вінок, корона сонетів СВІТОЧ ДУШІ

"На голови, де, наче солов’ї,
Своє гніздо щодня звивають будні,
Упав романс, як він любив її
І говорив слова їй незабутні"
(Ліна Костенко)

ДЕВ’ЯТИЙ ВІНОК

КОЛИСКОВІ МРІЇ


І (IX)

Злітала мрія в неосяжну вись,
Та не одна, тих мрій було багато.
Щоб рідний брат нарешті одруживсь,
Були здорові діти й онучата.

В очах знедолених був щастя блиск.
У душах завше панувало свято,
Не підіймавсь від хвилювання тиск,
Усі були здорові та багаті.

Щоб не росли в городах пирії.
Сестричка готувала вінегрети,
В полях збирала гарні врожаї.

Гілля хилилося від Бер*, Ранетів**,
Щоб мир настав, і бабка*** в ручаї
У па-де-де крутила піруети.
______________

Бера* – сорт груш
Ранет** – сорт яблук
Бабка*** – комаха

ІІ (IX)

У па-де-де крутила піруети
Та наречена в чарівній фаті.
Знімали з себе люди пальта, светри,
Купався день у сонці золотім.

А я без тебе в’яну, любий, де ти?
Невже ти спиш і досі? Але, втім,
Уже весна зірвала криг намети,
Гуркоче в небесах травневий грім.

Та прошумів, неначе й не бувало,
Блищить у вишині проміння спис.
Мені твого тепла не вистачало,

В садочку соловейка – вокаліз*.
Творю для тебе, любий, тріумфально,
Яку поезію, ти подивись.
______________

Вокаліз* – вправа або етюд для голосу без тексту

ІІІ (IX)

Яку поезію, ти подивись,
Мережу із квітучого пагілля.
Здійнявся над землею кипарис,
І влаштували яблуні весілля.

Коханий пташе, серцем пробудись.
Замучило судом важке похмілля?
П’є спрагле небо хмари, мов кумис,
Вражає волошковим рукоділлям?

В кущах бузку ти щастя віднайди.
На клумбах із лілей пахкі букети
Чекають, як і я, тепла, води.

Розсипав ранок срібні бранзолети*.
Ноктюрни чарівні, вряди-годи,
Я створюю для тебе, мій поете.
______________

Бранзолета* – браслет

ІV (IX)

Я створюю для тебе, мій поете,
Новели і елегії лугів,
Оповідання та вінки сонетів.
Ти чуєш, як співає херувим?

Аж воскресає світ в лабетах смерті –
Міцних вервечок, скутих ланцюгів.
Над цвинтарем літає чорний кречет,
Та над полями вже лунає спів.

Це я сльозою обпікала будні
У ті жахливі, зболені часи,
Коли жорстоко розтинали груди –

Фантомно й досі там душа болить.
Життя хіба одну мене марудить?
Сліпою кішкою була колись.


V (IX)

Сліпою кішкою була колись,
Яку втопити в бистрині хотіли.
Та, певно, батько віддано моливсь,
Благала мати – я щоб не хворіла.

Наїлася вишневої смоли –
І стала гарною душею й тілом.
Позичила крильцята у бджоли,
І за нектаром в липи полетіла.

Як швидко вітер крила обламав.
Навішала матуся амулетів,
Та недалеко цвів червоний мак –

Предмет моїх розчулених куплетів.
Я серцем спокусилась, та дарма...
І слів не вистачало для сюжетів.


VІ (IX)

І слів не вистачало для сюжетів.
Дурманний мак душею перецвів:
Пив на розлив горілочку в буфеті,
І набирався, мов «свиня», гріхів.

Ловив метеликів у очереті,
А після – виміщав на всьому гнів.
Дивився фільми і читав газети,
Скликав на шабаш "фурій", "кажанів".

Хотілося той шлюб у порох стерти,
У чарці самогону – біль втопить.
Не прокидатися від сну, померти,

І загубитися посеред жнив.
Усе стерпіла, підростав безсмертник.
Та якось ти цитриново наснивсь.


VІІ (IX)

Та якось ти цитриново наснивсь,
Коли вже не чекала на вітрила.
Тієї осені, в тумані злив,
Жоржиною на стеблах розпустилась.

То ніби янгол із гори спустивсь –
Мені всміхався сонячно Ярило,
В оточені весталок і олив.
Від здивування ледь не обімліла.

Та чи міцні мотузки розірву,
Хоча й жахіття канули у Лету?
Життя постійно косить ковилу

І випікає з борошна багети.
Одну ще втрату не переживу,
Не підрізай мої думки на злеті.


VІІІ (IX)

Не підрізай мої думки на злеті,
Тримала довго музику в собі.
Моя загублена в снігах, Плането.
Моє життя у радості й журбі.

Так, щастя любить тишу, та прикмета
Не нами вигадана, далебі,
Хоча неординарного естета
По черевиках видно у юрбі.

Від світу не сховаєшся в коморі,
Помітно здалеку ясну зорю
І білу бригантину в морі чорнім,

На світлому – гуашеву мару.
Не говори, що я – вода прозора,
Бо не теленькну, спокоєм замру.


ІX (IX)

Бо не теленькну, спокоєм замру.
А світ не хоче, щоб я оніміла.
Хіба ж я схожа на тверду кору?
Ні! Соковита, мов черешня спіла.

Не заховаюсь мишею в нору.
Багато всередині наболіло,
Давай припинимо фальшиву гру –
Навіщо посипати рани сіллю?

Заради тебе я – творю, живу!
Не слухай скульпторів Пігмаліонів,
Що бачать в мертвих статуях красу.

Яси багато в чуйнім дієслові –
Тож смолоскипом я жагу несу.
Писала кров’ю оди бурштинові.


X (IX)

Писала кров’ю оди бурштинові,
І розчинялась в просторі весни.
Моє квітуче щастя бузинове,
Тих лебедів додому поверни.

Та відчуваю, ти ще не готовий.
Нашіптують майбутнє віщуни.
Потоне швидко човник паперовий –
Надії птах на маківці сосни.

Та не облишу мрії, сподівання,
Роз’ятрену сльозу я не зітру –
Блищить на денці серденька коханням.

Пригадую парчеву ніжність рук.
Зійшла у високості зірка рання,
Ховала, наче зброю, в кобуру.


XІ (IX)

Ховала, наче зброю, в кобуру –
Не заховати почуття в комоді.
У віхоли тебе не заберу,
Й ділити навпіл хуртовину – годі!

Весняні проліски пахтять в яру,
Землі коріння вруниться насподі.
Пливе на нерест риба, щоб ікру
Метати проти течії в негоду.

Нам не здолати межі самоти,
Загачені водою в буйну повінь.
Хоч м’ячиком із пагорба котись.

Та загасити смуту сонце в змозі.
Чекаю я на тебе, золотий,
У затишнім смарагдовім алькові.


ХІІ (IX)

У затишнім смарагдовім алькові
Мережані ряднини, килими.
І срібні кришталеві бра казкові
розсіювали світло, коли ми

Зустрілись наодинці загадково.
О любий, з моїх вуст нектар прийми
І дай в тобі відтанути – так довго
Я крижаніла у руках зими.

Розраджувала віхоли сопілка,
Що грала щемно арію сумну
За шторами вікна щопонеділка.

Та не затьмарить голову хмільну –
Міцне кохання наше, як перцівка*.
Нанизувала перли на струну.
______________

Перцівка* – горілка


ХІІІ (IX)

Нанизувала перли на струну,
І ладаном обкурювала ліжко.
До серця, наче кітку, пригорнув,
Випещував любов’ю тіло втішно.

І спокушав звабливу, чарівну.
Нас огортала постіль білосніжна.
Від пестощів і доторків тонув –
Кидала в простір сила центробіжна.

Бо сьоме небо там, де є любов.
Та сон скінчився, наче дощ у Львові.
Іду молитись, хоч не богослов,

Заварювати свій гіркий цикорій.
Надворі поміж сірих забудов
Весна пісні сплітала колискові.


ХІV (IX)

Весна пісні сплітала колискові,
Світанок хмарою мив небеса.
Проміння золотаве у діброві
Вмикало день, творило чудеса.

За горизонтом стало неозоро,
Розсипалася згардами* роса.
Пісні співали перші півні гойно,
Проміння скинуло їм сніп вівса.

Чому ж сльоза підступно покотилась?
На лавочці сіамський кіт Маркіз
Облизував рудаву Мурку мило.

"Няв... няв..." – звав із собою в верболіз.
То вірно, що любов – жахлива сила!
Злітала мрія в неосяжну вись.
______________

Згарда * – намисто


Магістрал (ІХ)

Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.

Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,

Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.

У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.












• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-19 11:37:22
Переглядів сторінки твору 1575
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.521 / 6  (5.635 / 6.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.521 / 6  (5.715 / 6.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 20:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-20 10:09:26 ]
Справді, чудова поезія, Таню! Розсипи образного слова на вічну тему. Натхнення!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-11-20 16:49:20 ]
Сердечно дякую, дорогий Ярославе, за чуйний відгук!)))