ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дар
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дар
Не хочуть люди помирати, а якщо й помирають, то важко, намагаючись уникнути невблаганного кінця. А чому? А тому що знають, що потім уже нічого не буде. Молекули й атоми тіла розтечуться венами землі, всмокчуться рослинами і тваринами, вмонтовуючись у нове коло життя.
А для заспокоєння люду придумали геніальну абстракцію віри у безсмертну душу. Щоб не так боляче було усвідомлювати, що світ крутиться не по законам людським, а фізичним.
Віра - узагалі штукенція дивовижна: вона дає сили жити і, водночас, відбирає розум.
Якщо припустити, що душа існує - то в кого? Тільки у людей? Серйозно?
Он, сусіда щоденно дубасить жінку, інколи й ногами. А от мій цюцько ніколи мене зубиськами за литки не хапає, а я його. Позавчора приніс курку, поклав під поріг і тихенько завив, покликав господаря. Бо знає, що я три тижні не їв мняса, схуд, виснажився. І він наважився на крадіжку, аби хазяїн завчасно не одкинув копита. Змилосердився. Тож, небезпідставно, вважаю, що в нього душа таки є. І розум неабиякий. Та й у котів вона мусить бути, бо так лащитися, як наша кішка Муся, може тільки любляча дружина.
З дружиною взагалі складно. Вона - дитя богів, берегиня. Отже, апріорі, не людина. А якщо так, то чи є в неї душа? І яка вона: така ж сама як в людей та котів, чи трохи інша?
- Чоловіче! - гукає до мене. - Не стій над душею, бо кандьор вийде не такий як треба.
Відходжу на безпечну відстань, аби не дратувати солодятко, бо коли людина працює - не варто встромляти носа в процес, зазираючи через плече. Митець борщу від роздратування може врізати собі пальчика ножем, а то й плюнути спересердя та покинути справу.
Та цікавість аж розпирає. Хочу довідатися алгоритм приготування.
А процес непростий. Коли жінка куховарить, то завжди співає: про сонце, про ліс, про пташок, вплітаючи у пісні чудернацькі замовляння, які людське вухо нездатне осягнути.
А трави які використовує! Не хрін чи петрушку, не кріп чи базилік, а мандрагору, пестунку хтивогриву, чар-зілля, амурник, еротницю грайливу, жаготну мультиорганію та ще з десяток пікантних приправ, які ми збираємо улітку та навесні по Поліських пущах і луках.
А запах такий, що бадьорить навіть столітніх бабусь та дідусів, які, в основному, вже тихо лежать у ліжках, доживаючи свій вік або на самоті, або в обнімку з улюбленими кицями.
Я коли їм такий кандьор, то потім з тиждень бігаю як лошак, працюю як воляка, а в ліжку витворяю таке, що чорти в пеклі до мене боятимуться навіть підійти, а не те що вкинути в казан зі смолою та сіркою. Та й сам сатана, хрестячись, обходитиме мене десятою дорогою.
Єдине, що мені дружина дозволяє - це почистити картоплю, цибулю, моркву та бурячки. І води з колодязя принести. А в сам процес приготування втручатися - табу.
Для приготування потрібен лантух картоплі та відповідна кількість городини, бо їжа розійдеться по всьому селу. Це тільки скнари сидять удома і варганять виключно для своєї сім'ї, економлять на святому: щедрості та любові до дальнього.
- Чоловіче! Раніше, в мудрі часи, коли люди були ще волохатими, а їхні душі світлими - готували для усього племені. І споживали результати своєї праці разом. А нині - кожен у своїй норі калапуцяє казна-що, їсть сам. А потім бідкається, що хворіє, живіт болить, вимучує бігунка, а з рота тхне так, що дохнуть мухи.
Я їй вірю. Завжди й в усьому, оскільки людина, яка так божественно готує страви - душевна та відповідальна особистість. І ніякі пришвидшені курси шеф-кухарів тут не допоможуть. І талант також. Це - дар, штука настільки рідкісна, що говорити про це навіть непристойно.
Увечері, стомлені після справ господарських та амурних, тихенько питаю свою берегиню:
- Жінко, а в мене хоч який-небудь дар є?
Вона всідається на мене зверху, наче на коня і грайливо відповідає:
- Ой, чоловіче! У тебе такий дар, який дається тільки раз на тисячу років юній і чесній душі.
Про який дар іде мова - не можу второпати. Може ви мені підкажете, добрі люди, га?
17.04.2023р.
А для заспокоєння люду придумали геніальну абстракцію віри у безсмертну душу. Щоб не так боляче було усвідомлювати, що світ крутиться не по законам людським, а фізичним.
Віра - узагалі штукенція дивовижна: вона дає сили жити і, водночас, відбирає розум.
Якщо припустити, що душа існує - то в кого? Тільки у людей? Серйозно?
Он, сусіда щоденно дубасить жінку, інколи й ногами. А от мій цюцько ніколи мене зубиськами за литки не хапає, а я його. Позавчора приніс курку, поклав під поріг і тихенько завив, покликав господаря. Бо знає, що я три тижні не їв мняса, схуд, виснажився. І він наважився на крадіжку, аби хазяїн завчасно не одкинув копита. Змилосердився. Тож, небезпідставно, вважаю, що в нього душа таки є. І розум неабиякий. Та й у котів вона мусить бути, бо так лащитися, як наша кішка Муся, може тільки любляча дружина.
З дружиною взагалі складно. Вона - дитя богів, берегиня. Отже, апріорі, не людина. А якщо так, то чи є в неї душа? І яка вона: така ж сама як в людей та котів, чи трохи інша?
- Чоловіче! - гукає до мене. - Не стій над душею, бо кандьор вийде не такий як треба.
Відходжу на безпечну відстань, аби не дратувати солодятко, бо коли людина працює - не варто встромляти носа в процес, зазираючи через плече. Митець борщу від роздратування може врізати собі пальчика ножем, а то й плюнути спересердя та покинути справу.
Та цікавість аж розпирає. Хочу довідатися алгоритм приготування.
А процес непростий. Коли жінка куховарить, то завжди співає: про сонце, про ліс, про пташок, вплітаючи у пісні чудернацькі замовляння, які людське вухо нездатне осягнути.
А трави які використовує! Не хрін чи петрушку, не кріп чи базилік, а мандрагору, пестунку хтивогриву, чар-зілля, амурник, еротницю грайливу, жаготну мультиорганію та ще з десяток пікантних приправ, які ми збираємо улітку та навесні по Поліських пущах і луках.
А запах такий, що бадьорить навіть столітніх бабусь та дідусів, які, в основному, вже тихо лежать у ліжках, доживаючи свій вік або на самоті, або в обнімку з улюбленими кицями.
Я коли їм такий кандьор, то потім з тиждень бігаю як лошак, працюю як воляка, а в ліжку витворяю таке, що чорти в пеклі до мене боятимуться навіть підійти, а не те що вкинути в казан зі смолою та сіркою. Та й сам сатана, хрестячись, обходитиме мене десятою дорогою.
Єдине, що мені дружина дозволяє - це почистити картоплю, цибулю, моркву та бурячки. І води з колодязя принести. А в сам процес приготування втручатися - табу.
Для приготування потрібен лантух картоплі та відповідна кількість городини, бо їжа розійдеться по всьому селу. Це тільки скнари сидять удома і варганять виключно для своєї сім'ї, економлять на святому: щедрості та любові до дальнього.
- Чоловіче! Раніше, в мудрі часи, коли люди були ще волохатими, а їхні душі світлими - готували для усього племені. І споживали результати своєї праці разом. А нині - кожен у своїй норі калапуцяє казна-що, їсть сам. А потім бідкається, що хворіє, живіт болить, вимучує бігунка, а з рота тхне так, що дохнуть мухи.
Я їй вірю. Завжди й в усьому, оскільки людина, яка так божественно готує страви - душевна та відповідальна особистість. І ніякі пришвидшені курси шеф-кухарів тут не допоможуть. І талант також. Це - дар, штука настільки рідкісна, що говорити про це навіть непристойно.
Увечері, стомлені після справ господарських та амурних, тихенько питаю свою берегиню:
- Жінко, а в мене хоч який-небудь дар є?
Вона всідається на мене зверху, наче на коня і грайливо відповідає:
- Ой, чоловіче! У тебе такий дар, який дається тільки раз на тисячу років юній і чесній душі.
Про який дар іде мова - не можу второпати. Може ви мені підкажете, добрі люди, га?
17.04.2023р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію