Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА.
РОЗСИПАНІ ВІТРАЖІ, або ВИНО РУЇН
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА. –Львів: ВНТЛ – Класика, 2007. – 205 с.
Два есеї про найдивнішу частину світу поляка і українця під однією обкладинкою. Перед нами тексти не тільки талановитих письменників і досвідчених мандрівників, перед нами роздуми людей, що неподільні з історією своїх країн, що не байдужі до минулого й майбутнього своїх народів і самі є часткою європейської спільноти.
Есей Анджея Стасюка називається «Корабельний щоденник». Це уявна подорож у просторі, про яку автор говорить так: «…я – уродженець мазовецьких низовин – відчував ненастанний протяг…зі сходу на захід і навпаки…що часом набирало метафоричної форми…як вітер історії… чи туди, чи звідти, але завжди крізь нас».
Погляд письменника проникливо зіркий і пильний - « Мапа Європи нагадує таріль з якоюсь стравою. Німецька котлета, вагон російських картопель, французький салат, італійська спаржа, іспанський десерт і британський компот на запивку. Тут і там усе однаково заляпане плямами якихось підлив. Соус угорський, соус чеський, румунське яйце нам’яко, шведсько-норвезький оселедець із хеком на закуску, гірчиця Бенілюксу, польський шпинат, надкушена й покришена грецька скибка – словом, непогана мішанка». Даруйте таку довгу цитату, але це блискуче дотепний портрет перенаселеної частини планети!
Ці дивні лінгвістично-оптичні асоціації автор називає проявами так званої центральноєвропейської хвороби, коли людей «…розсіяно світом для того, щоби нагадувати нам про випадковість нашого існування… Але після людської ступні завжди лишається слід, і тому ми мандруємо все далі й далі у пошуках незайманих земель». «Це звісно, утопія», говорить автор, «просто я шукаю переходів на інший бік фотознімка…мій первісний образ європейської географії нагадує розсипаний вітраж».
Юрій Андрухович назвав свій есей «Центрально-східна ревізія». Тональність цього тексту порівняно інша. Якщо перша подорож – у просторі, то наш автор мандрує більше у часі. На зловісному фоні світових катаклізмів, коли дивовижним режисером людських доль був випадок, задіяна історія роду від прадіда до автобіографії..
Письменник гостро відчуває час, що летить скоріше, ніж йому хотілося б. Але й тут стає в нагоді уява, що більш важлива за реальність, «це не тільки теперішнє, це також минуле, коли не було смерті…це так само майбутнє, звідки я на все це дивлюсь, інакший. Це повнота часів – три в одному…це простір співіснування часу і вічності. І там, де нам це вдається, там, де ми осягаємо…цю повноту, ми, можливо, нарешті стаємо собою».
Європа – перлина планети Земля. І нехай на світовій мапі це всього лише кольорова пляма, але то – мапа, папір, а в нашій уяві, в наших душах завжди була і залишається чудова частина планети із дивовижною природою, неперевершеною архітектурою, мистецтвом. І що найважливіше – Вітчизни наших авторів – Польща й Україна – географічно лежать у її центрі, в «її абсолютному серці»!
Надрукован : "Друг читача" №1 2008
Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. МОЯ ЄВРОПА. –Львів: ВНТЛ – Класика, 2007. – 205 с.
Два есеї про найдивнішу частину світу поляка і українця під однією обкладинкою. Перед нами тексти не тільки талановитих письменників і досвідчених мандрівників, перед нами роздуми людей, що неподільні з історією своїх країн, що не байдужі до минулого й майбутнього своїх народів і самі є часткою європейської спільноти.
Есей Анджея Стасюка називається «Корабельний щоденник». Це уявна подорож у просторі, про яку автор говорить так: «…я – уродженець мазовецьких низовин – відчував ненастанний протяг…зі сходу на захід і навпаки…що часом набирало метафоричної форми…як вітер історії… чи туди, чи звідти, але завжди крізь нас».
Погляд письменника проникливо зіркий і пильний - « Мапа Європи нагадує таріль з якоюсь стравою. Німецька котлета, вагон російських картопель, французький салат, італійська спаржа, іспанський десерт і британський компот на запивку. Тут і там усе однаково заляпане плямами якихось підлив. Соус угорський, соус чеський, румунське яйце нам’яко, шведсько-норвезький оселедець із хеком на закуску, гірчиця Бенілюксу, польський шпинат, надкушена й покришена грецька скибка – словом, непогана мішанка». Даруйте таку довгу цитату, але це блискуче дотепний портрет перенаселеної частини планети!
Ці дивні лінгвістично-оптичні асоціації автор називає проявами так званої центральноєвропейської хвороби, коли людей «…розсіяно світом для того, щоби нагадувати нам про випадковість нашого існування… Але після людської ступні завжди лишається слід, і тому ми мандруємо все далі й далі у пошуках незайманих земель». «Це звісно, утопія», говорить автор, «просто я шукаю переходів на інший бік фотознімка…мій первісний образ європейської географії нагадує розсипаний вітраж».
Юрій Андрухович назвав свій есей «Центрально-східна ревізія». Тональність цього тексту порівняно інша. Якщо перша подорож – у просторі, то наш автор мандрує більше у часі. На зловісному фоні світових катаклізмів, коли дивовижним режисером людських доль був випадок, задіяна історія роду від прадіда до автобіографії..
Письменник гостро відчуває час, що летить скоріше, ніж йому хотілося б. Але й тут стає в нагоді уява, що більш важлива за реальність, «це не тільки теперішнє, це також минуле, коли не було смерті…це так само майбутнє, звідки я на все це дивлюсь, інакший. Це повнота часів – три в одному…це простір співіснування часу і вічності. І там, де нам це вдається, там, де ми осягаємо…цю повноту, ми, можливо, нарешті стаємо собою».
Європа – перлина планети Земля. І нехай на світовій мапі це всього лише кольорова пляма, але то – мапа, папір, а в нашій уяві, в наших душах завжди була і залишається чудова частина планети із дивовижною природою, неперевершеною архітектурою, мистецтвом. І що найважливіше – Вітчизни наших авторів – Польща й Україна – географічно лежать у її центрі, в «її абсолютному серці»!
Надрукован : "Друг читача" №1 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Тетяна Винокурова-Садиченко. ЖАРТ ДРУГИЙ. КВІТ ПАПОРОТІ."
• Перейти на сторінку •
"Євген Баран. НАОДИНЦІ З ЛІТЕРАТУРОЮ."
• Перейти на сторінку •
"Євген Баран. НАОДИНЦІ З ЛІТЕРАТУРОЮ."
Про публікацію
