ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Проза
Не пара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
(Нехудожественные заметки)
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
Найвища оцінка | Олександр Христенко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Оксана Яблонська | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію