ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вітер (1993) /
Проза
Чорний лебідь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорний лебідь
Як скиглить море, спалене обрієм, крізь струни тривоги знову просочується сміливий жаль. Не варто згадувати те, що минулось, але сьогодні дорога здається такою широкою, ти серед неї непомітною, а ніч забирає твої руки, заглиблює їх у нестримний холод. Тобі здавалось, що зірки близько, та ти лише дивилась у воду на відзеркалення неба. Не залишилось нічого окрім того, щоб вселити у чорне горнятко білу тишу, думати про неможливе, боятися ніжних поглядів та слів.
Сьогодні вона розчинялась каштановим листочком із білою піною в час дощу, а завтра невчасно пройде сутульними сходами і запізниться на лекцію. Кожна секунда будитиме у ній новий шлях для створення вірша. Друзі дивитимуться на неї, як на втрачену людину, не розуміючи, що гноблять самі себе, гріхами вони робитимуть книгу життя важчою, сторінки нелегально розписаними. Поки не знайдеш своє щастя, приходилось сповідатися небу в думках, чи не так? Можливо, вкладати душу в папір на декілька днів, а потім тихо забувати її біля під'їзду у смітнику, прокидатися і запевняти себе, що це не любов, губити закладки до улюбленої збірки сонетів Шекспіра, мовляв ти вселяєш у мене лише жаль, віру та згубу... Насправді, отримуючи одне крило, надіятися на безпечний політ, а в результаті залишатися жертвою, або ж просто безкрилим на даху, вічним і тим, що полюбляє повний місяць та свист поїздів під спів майже загаслих ліхтарів. Вселяючи у себе віру, вона не помічала, хто іде по вулиці. Люди були для неї простими химерами, а їхні душі корабликами, приречиними допливати до чиєїсь пристані, що безпосередньо зловживає цигарками із м'яти. Передивляючись у своєму короткому житті перони, вона, з очима, наче здає перший екзамен, насмілилась вже вкотре напитися солоної емоційної води з новою отрутою. Боялась, а кохання прийшло. Воно легким поштовхом меча звалило її у прірву. Там, що видалось дивним, не було таких банальностей, як кров, чи каплі дощу по шибках, а натомість, скло із них вічність пролежало розбитим... Життя там заставило її нарешті задуматися над тим, що треба бути самою собою, бо воно занадто коротке, щоби бути кимось. Не звертаючи уваги, ми проходимо через неї алеями і парками, навіть не розуміючи, що у дівчинки в душі відкрився новий світ, який не потребує змін, як наш. Він ніколи не змінюватиметься та не копіюватиме інших, тому що в його файловій системі накопичується не лише зрада та брехня, а й віра у когось.
Сьогодні їй жахливо, як ніколи. Зрада батьків і друзів не дає спочити думкам уже другу весну, яка передусім розквітає лише синіми трояндами, а не білим пахучим бузком. Це літо принесло подарунок. Делікатний срібний змій розкошує у неї на шиї. Перехожі думають, що вона - поклик сатани. Багатьма різними словами називають дівчину, проте немає такого, щоб свою сміливість й терпеливість вона забула в домі, якого у неї нема. Жага до життя і надія, що усе змінить, завжди присутня з нею. Їй немає ким опікуватися, крім них. Але секунди закувають чуттєвість в небеса, і вона розчиняється у наших очах, наче дим й єдине у місті світло з вікна, де панує такий же сум. Знову повільно приходила осінь. Розмальовувала очі у колір закоханості, засипала жовтомінорними снами.Довго спостерігаючи, як з розбитого фонтана лише капає вода, сидить спрагла й уявляє себе чорним лебедем, бо білим не заслужила бути...
Сьогодні вона розчинялась каштановим листочком із білою піною в час дощу, а завтра невчасно пройде сутульними сходами і запізниться на лекцію. Кожна секунда будитиме у ній новий шлях для створення вірша. Друзі дивитимуться на неї, як на втрачену людину, не розуміючи, що гноблять самі себе, гріхами вони робитимуть книгу життя важчою, сторінки нелегально розписаними. Поки не знайдеш своє щастя, приходилось сповідатися небу в думках, чи не так? Можливо, вкладати душу в папір на декілька днів, а потім тихо забувати її біля під'їзду у смітнику, прокидатися і запевняти себе, що це не любов, губити закладки до улюбленої збірки сонетів Шекспіра, мовляв ти вселяєш у мене лише жаль, віру та згубу... Насправді, отримуючи одне крило, надіятися на безпечний політ, а в результаті залишатися жертвою, або ж просто безкрилим на даху, вічним і тим, що полюбляє повний місяць та свист поїздів під спів майже загаслих ліхтарів. Вселяючи у себе віру, вона не помічала, хто іде по вулиці. Люди були для неї простими химерами, а їхні душі корабликами, приречиними допливати до чиєїсь пристані, що безпосередньо зловживає цигарками із м'яти. Передивляючись у своєму короткому житті перони, вона, з очима, наче здає перший екзамен, насмілилась вже вкотре напитися солоної емоційної води з новою отрутою. Боялась, а кохання прийшло. Воно легким поштовхом меча звалило її у прірву. Там, що видалось дивним, не було таких банальностей, як кров, чи каплі дощу по шибках, а натомість, скло із них вічність пролежало розбитим... Життя там заставило її нарешті задуматися над тим, що треба бути самою собою, бо воно занадто коротке, щоби бути кимось. Не звертаючи уваги, ми проходимо через неї алеями і парками, навіть не розуміючи, що у дівчинки в душі відкрився новий світ, який не потребує змін, як наш. Він ніколи не змінюватиметься та не копіюватиме інших, тому що в його файловій системі накопичується не лише зрада та брехня, а й віра у когось.
Сьогодні їй жахливо, як ніколи. Зрада батьків і друзів не дає спочити думкам уже другу весну, яка передусім розквітає лише синіми трояндами, а не білим пахучим бузком. Це літо принесло подарунок. Делікатний срібний змій розкошує у неї на шиї. Перехожі думають, що вона - поклик сатани. Багатьма різними словами називають дівчину, проте немає такого, щоб свою сміливість й терпеливість вона забула в домі, якого у неї нема. Жага до життя і надія, що усе змінить, завжди присутня з нею. Їй немає ким опікуватися, крім них. Але секунди закувають чуттєвість в небеса, і вона розчиняється у наших очах, наче дим й єдине у місті світло з вікна, де панує такий же сум. Знову повільно приходила осінь. Розмальовувала очі у колір закоханості, засипала жовтомінорними снами.Довго спостерігаючи, як з розбитого фонтана лише капає вода, сидить спрагла й уявляє себе чорним лебедем, бо білим не заслужила бути...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію