ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
2024.03.26
09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зеньо Збиток (1971) /
Проза
Все буде чікі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Все буде чікі
(тізуля)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.
(це тіко вуривок є перед і буде далі)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.
(це тіко вуривок є перед і буде далі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію