ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
Село...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Село...
Інколи здається,що наше суспільство живе в кількох вимірах. Один прошарок - у розвагах і "гламурах",інший - у "бізнесі", а десь там, в кінці "існує" як отой "іншопланетянин" наш забутий всіма селянин. Про його перебування у сьогоденні нагадує хіба що стільниковий телефон,який подекуди можна побачити в когось з бабусь у селі...Кілька світів,кілька світоглядів, кілька сфер буття...Отак і живемо...
Португалія...Один з "об"єктів", які нині охоче відвідують туристи - "колишнє" село з усім начинням,побутом,довкіллям. От тільки мешканців тут немає. Тож село радше нагадує музей під відкритим небом,на кшталт отих, які можна побачити у нас в Ужгороді,Львові, під Києвом. Португальский "гід" розповідає: "Останні мешканці залишили село понад 20 років тому..." Звідси, прошу, детальніше! 20 років...Всього лише 20 років! За якихось 20 років з села зробився "музей"..."Цивілізація" наступає селянам на п"яти? Яка там цивілізація - люди в селі не годні були звести кінці з кінцями і подалися до міста. Повиривали дерева з корінням...Туристам показують стійла худоби,хліви і комори,рискалі і граблі...Так-так - це цікаво! Сільський туризм нині "в моді". Міську людину тягне "на свіже повітря".
Україна...У нас на очах гине цілий пласт традиційного укладу життя - сільського. За якихось кілька десятків літ місто "поглинуло" село. Постійні сільські мешканці нині - старші, здебільшого самітні люди, переважно жінки. Жінки,на диво,живуть довше від чоловіків. Спрацьовані,вимучені городами,домашніми клопотами,дітьми і онуками - вони живуть довше. Важка щоденна праця робить їх міцнішими і витривалішими...Чоловіки теж наробляться в селі...Але горілка вкорочує їм життя. Причина "закладати" різна - "нема життя", "жінка на заробітках","нема роботи","а ну їх усіх"...Жінка "пити" немає коли - треба доглядати худобу,городи...Приїдуть з міста діти - треба їм щось дати - хіба в них там, у місті,знайдеш таке смачне яєчко з жовтим-прежовтим жовточком? Або хіба прирівняєш їхнє, куплене в супермаркеті курча, до смачненького домашнього? Або домашня сметана і сир? Куди там до них міським "делікатесам". Так-так...Більшість з нас,що живуть нині у місті,лише згадують оту сільську "люґоміну" (смакоту).
Багато сільських вулиць - порожні і осиротілі...То тут, то там доживають старі люди. Навіть поспілкуватися не мають з ким. Зболені ноги не дають змоги перейтися пішки до кінця вулиці до сусіда,щоб перемовитись словом...На колись гомінких сільських вулицях нині тихо..."Клуб" напівзруйнований...Нерідко в селі немає магазину і медичної допомоги...А "кнайпи" є! Щороку закриваються школи - нема дітей...Без дітей в селі нема майбутнього...І в місті теж...
Села, розташовані поблизу міст,ще якось "перебиваються". Подекуди тут живуть заможніші мешканці міст. Дістаються до роботи на машинах - якихось півгодини і ти в місті...А, розташовані далеко від "цивілізації" села, - на межі виживання або покинуті взагалі. Пусткою стоять родючі землі! Порушує тишу хіба що спів пташок і шепіт віття дерев...
Кидаю все і їду до села! В самому кінці кривої,з вибоїнами і калабанями грунтової дороги - хатина бабусі. Маленька,вона стоїть коло брами і чекає нас. "Діти,ходіть до хати,щойно корову подоїла,дам вам молока..." Оглядаюся довкола - нема нікого. То хвилею накотилися спомини...Міраж...фата-моргана...
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
Португалія...Один з "об"єктів", які нині охоче відвідують туристи - "колишнє" село з усім начинням,побутом,довкіллям. От тільки мешканців тут немає. Тож село радше нагадує музей під відкритим небом,на кшталт отих, які можна побачити у нас в Ужгороді,Львові, під Києвом. Португальский "гід" розповідає: "Останні мешканці залишили село понад 20 років тому..." Звідси, прошу, детальніше! 20 років...Всього лише 20 років! За якихось 20 років з села зробився "музей"..."Цивілізація" наступає селянам на п"яти? Яка там цивілізація - люди в селі не годні були звести кінці з кінцями і подалися до міста. Повиривали дерева з корінням...Туристам показують стійла худоби,хліви і комори,рискалі і граблі...Так-так - це цікаво! Сільський туризм нині "в моді". Міську людину тягне "на свіже повітря".
Україна...У нас на очах гине цілий пласт традиційного укладу життя - сільського. За якихось кілька десятків літ місто "поглинуло" село. Постійні сільські мешканці нині - старші, здебільшого самітні люди, переважно жінки. Жінки,на диво,живуть довше від чоловіків. Спрацьовані,вимучені городами,домашніми клопотами,дітьми і онуками - вони живуть довше. Важка щоденна праця робить їх міцнішими і витривалішими...Чоловіки теж наробляться в селі...Але горілка вкорочує їм життя. Причина "закладати" різна - "нема життя", "жінка на заробітках","нема роботи","а ну їх усіх"...Жінка "пити" немає коли - треба доглядати худобу,городи...Приїдуть з міста діти - треба їм щось дати - хіба в них там, у місті,знайдеш таке смачне яєчко з жовтим-прежовтим жовточком? Або хіба прирівняєш їхнє, куплене в супермаркеті курча, до смачненького домашнього? Або домашня сметана і сир? Куди там до них міським "делікатесам". Так-так...Більшість з нас,що живуть нині у місті,лише згадують оту сільську "люґоміну" (смакоту).
Багато сільських вулиць - порожні і осиротілі...То тут, то там доживають старі люди. Навіть поспілкуватися не мають з ким. Зболені ноги не дають змоги перейтися пішки до кінця вулиці до сусіда,щоб перемовитись словом...На колись гомінких сільських вулицях нині тихо..."Клуб" напівзруйнований...Нерідко в селі немає магазину і медичної допомоги...А "кнайпи" є! Щороку закриваються школи - нема дітей...Без дітей в селі нема майбутнього...І в місті теж...
Села, розташовані поблизу міст,ще якось "перебиваються". Подекуди тут живуть заможніші мешканці міст. Дістаються до роботи на машинах - якихось півгодини і ти в місті...А, розташовані далеко від "цивілізації" села, - на межі виживання або покинуті взагалі. Пусткою стоять родючі землі! Порушує тишу хіба що спів пташок і шепіт віття дерев...
Кидаю все і їду до села! В самому кінці кривої,з вибоїнами і калабанями грунтової дороги - хатина бабусі. Маленька,вона стоїть коло брами і чекає нас. "Діти,ходіть до хати,щойно корову подоїла,дам вам молока..." Оглядаюся довкола - нема нікого. То хвилею накотилися спомини...Міраж...фата-моргана...
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію