ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Лісова бувальщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лісова бувальщина
На гілці старого, могутнього дуба вмостилося орлятко. Воно зіщулилося у невеличку, пухнасту, білу кульку. Орлятко зажурилося. Це було помітно кожному. Воно просиділо отак цілісінький день. І ніхто з лісових мешканців не міг розрадити пташеня. Ні балакучий горобець, який невтомно розповідав анекдоти, ні пустотлива білка, лісова артистка, яка демонструвала повітряні трюки, ні невгамовна сорока, що охоче переповідала найцікавіші деталі світського життя лісу, ані їжак, який щедро пропонував малюку червонобокі яблука та жовтогарячі груші, ані сірий заєць, який виводив на гітарі останні лісові хіти. Орлятко мовби не помічало нікого й нічого.
Увечері повернувся додому батько орел із роботи. Побачив зажуру свого дитинчати, сів поряд, обняв крилом.
- Що сталося, синку?, - запитав.
Орлятко довго не відповідало тату, а потім, схлипуючи, розповіло таку історію.
Вранці орлятко робило свою звичну ранкову гімнастику. Раптом почуло чиєсь жалібне скімління. Пташеня уважно прислухалося. Здається, хтось вскочив у халепу. Орлятко попрямувало до найближчого куща, звідки доносилися дивні звуки. Продерлося крізь густе листя – а там руде лисеня, що втрапило лапкою у капкан. Лисенятку було дуже боляче. Гіркі сльози градом котилися по щічках лисенятка.
- Допоможи мені, орлятку, - ледь чутно проказало лисеня, - не кидай мене у біді.
Орлятко маленьким, але вже дуже міцним дзьобом розтулило залізні лещата пастки. Лисеня прожогом висмикнуло пошкоджену лапку. З радості кілька разів прокотилося зеленою травою. Орлятко підлетіло до нього з бажанням розділити щастя свого щойно знайденого товариша. Лисеня та орлятко якийсь час весело розмовляли, гралися, стрибали, доганяли та ловили один одного. Та раптом орлятко відчуло гострий біль у шиї. А за мить – у крилі. Пташеня з усіх сил змахнуло крильцями та злетіло вгору. Ще раз по крилі встигли ковзнути чиїсь гострі зуби. Орлятко вмостилося на найнижчій гілці дуба. З ран на траву крапала кров. А під деревом хижо усміхалося лисеня, вишкіривши гострющі ікла. Лисеня ще якийсь час потупцювало під дубом, сподіваючись, що орлятко повернеться до їхньої гри чи ненароком упаде, а потім подалося по своїх злодійських справах.
- Як таке могло трапитися, татусю?!, - ридало орлятко, - я ж врятував лисеня, а воно… воно захотіло з’їсти мене!
- На жаль, таке у житті буває, синку, - відповів мудрий орел, - не завжди наше добро, подароване комусь, повертається до нас вдячністю чи взаємністю. А інколи буває й зовсім навпаки – повертається злом і горем. Що ж вдієш… Не у всіх благородна, висока душа.
- Ніколи більше не допомагатиму нікому, якщо так, - сердито скрикнуло пташеня.
- Ні, малюче, так не можна. Здіяне добро не минає безслідно все одно. Воно робить увесь світ кращим, чистішим, хоча це може й бути непомітно відразу. Добро облагороджує нашу сутність, нас самих. Саме воно і дає нам крила за спиною, дозволяє літати, а невдячність, зло – нищить, спалює, руйнує і того, хто чинить негоже, і все навкруги нього. Безкрилий не той, хто не народився птахом, а той, хто за добро відплачує злом.
- Татусю, ти такі розумні речі кажеш, але … але спокою я все ж не знаходжу. Я таким осоромленим почуваюся. Повірило лисеняті! Я такий бовдур! Мені шкода, що я звільнив його з того капкану!
- Синку, ніколи не шкодуй про такі речі. Якщо ми робимо добро, чекаючи наперед вдячності, відплати, взаємності за це – це не добро! Добро – безкоштовне, безкорисне. Воно чинитися саме по собі та не відбирається назад, щоби потім не сталося. Пам’ятай це завжди, малюче. А довіряти – не соромно, навіть коли тобі у відповідь за це лунає сміх. Довіряти – це мистецтво, це уміння серця, - сказав тато орел.
Орлятко ще якийсь час посумувало, а потім повернулося до рідного, затишного гніздечка. Через кілька днів пташеня звільнило з підступних лещат капкана зайченя. От і товариш знайшовся, який не нападе підступно, не зрадить.
Серце орлятка сповнювалося щастям від того, що воно принесло комусь полегкість, зробило світ трішки світлішим і добрішим. А світ відповів взаємністю орлятку.
Увечері повернувся додому батько орел із роботи. Побачив зажуру свого дитинчати, сів поряд, обняв крилом.
- Що сталося, синку?, - запитав.
Орлятко довго не відповідало тату, а потім, схлипуючи, розповіло таку історію.
Вранці орлятко робило свою звичну ранкову гімнастику. Раптом почуло чиєсь жалібне скімління. Пташеня уважно прислухалося. Здається, хтось вскочив у халепу. Орлятко попрямувало до найближчого куща, звідки доносилися дивні звуки. Продерлося крізь густе листя – а там руде лисеня, що втрапило лапкою у капкан. Лисенятку було дуже боляче. Гіркі сльози градом котилися по щічках лисенятка.
- Допоможи мені, орлятку, - ледь чутно проказало лисеня, - не кидай мене у біді.
Орлятко маленьким, але вже дуже міцним дзьобом розтулило залізні лещата пастки. Лисеня прожогом висмикнуло пошкоджену лапку. З радості кілька разів прокотилося зеленою травою. Орлятко підлетіло до нього з бажанням розділити щастя свого щойно знайденого товариша. Лисеня та орлятко якийсь час весело розмовляли, гралися, стрибали, доганяли та ловили один одного. Та раптом орлятко відчуло гострий біль у шиї. А за мить – у крилі. Пташеня з усіх сил змахнуло крильцями та злетіло вгору. Ще раз по крилі встигли ковзнути чиїсь гострі зуби. Орлятко вмостилося на найнижчій гілці дуба. З ран на траву крапала кров. А під деревом хижо усміхалося лисеня, вишкіривши гострющі ікла. Лисеня ще якийсь час потупцювало під дубом, сподіваючись, що орлятко повернеться до їхньої гри чи ненароком упаде, а потім подалося по своїх злодійських справах.
- Як таке могло трапитися, татусю?!, - ридало орлятко, - я ж врятував лисеня, а воно… воно захотіло з’їсти мене!
- На жаль, таке у житті буває, синку, - відповів мудрий орел, - не завжди наше добро, подароване комусь, повертається до нас вдячністю чи взаємністю. А інколи буває й зовсім навпаки – повертається злом і горем. Що ж вдієш… Не у всіх благородна, висока душа.
- Ніколи більше не допомагатиму нікому, якщо так, - сердито скрикнуло пташеня.
- Ні, малюче, так не можна. Здіяне добро не минає безслідно все одно. Воно робить увесь світ кращим, чистішим, хоча це може й бути непомітно відразу. Добро облагороджує нашу сутність, нас самих. Саме воно і дає нам крила за спиною, дозволяє літати, а невдячність, зло – нищить, спалює, руйнує і того, хто чинить негоже, і все навкруги нього. Безкрилий не той, хто не народився птахом, а той, хто за добро відплачує злом.
- Татусю, ти такі розумні речі кажеш, але … але спокою я все ж не знаходжу. Я таким осоромленим почуваюся. Повірило лисеняті! Я такий бовдур! Мені шкода, що я звільнив його з того капкану!
- Синку, ніколи не шкодуй про такі речі. Якщо ми робимо добро, чекаючи наперед вдячності, відплати, взаємності за це – це не добро! Добро – безкоштовне, безкорисне. Воно чинитися саме по собі та не відбирається назад, щоби потім не сталося. Пам’ятай це завжди, малюче. А довіряти – не соромно, навіть коли тобі у відповідь за це лунає сміх. Довіряти – це мистецтво, це уміння серця, - сказав тато орел.
Орлятко ще якийсь час посумувало, а потім повернулося до рідного, затишного гніздечка. Через кілька днів пташеня звільнило з підступних лещат капкана зайченя. От і товариш знайшовся, який не нападе підступно, не зрадить.
Серце орлятка сповнювалося щастям від того, що воно принесло комусь полегкість, зробило світ трішки світлішим і добрішим. А світ відповів взаємністю орлятку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію