(Translation of Ihor Pavlyuk "ХРИСТОС")

The wind of subway – the tunnel smell,
eternal ways for masqueraded souls to fly.
When Christ stepped in, as to a desert from a dell,
they sat
and ate,
they laughed at him
but didn’t crucify.

They blamed on rulers – the heavens’ ones and plain.
Before the crowd calmed down, it was as tight as fists.
Then someone slapped him gently on the shoulder, "Say,
be honest only – who are the winners, losers on your list?"

He, who was tired of endless revolutions, came
and threw a branch into the ancient fire’s arms.
He asked them, as Barabbas once, their names.
He was a carpenter…

And nails were blooming
on his palms.

January 28, 2010

(Original text below)

Вітер метро – запах тунелю,
Яким у вічність душі вертепні летять.
Прийшов Христос, як у пустелю:
Не розп’яли…
Посміялися з нього.
Сіли.
Їдять.

Владу «ругають» земну й небесну.
Натовп стиснувся в кулак і затих.
Христа по спині поплескали ніжно, чесно,
Питаючи – за тих він, а чи за тих…

А він, хто втомився від революцій,
Підкинув суху галузку в старий вогонь
І запитав, як колись Варраву:
Як вони звуться?
Бо він був тесля.

І цвяхи цвіли
Із його
Долонь.