ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Мак (1992) /
Проза
Віртуальна і реальна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віртуальна і реальна
Вона малювала лілії.Ці чудернацько-химерно-духмяні квіти любила більше за всі інші. Думки її були десь далеко. Сьогодні його не буде ні в інеті, ні в асьці, не зателефонує, бо звідти не можна. Щось притягувало її до цього білявого інетного незнайомця. Їй хотілось знайти в ньому друга, свого хлопця. Зійшов він у її світ ніби випадково із сайту знайомств. Високий, голубоокий, з чарівною посмішкою, притягував до себе, чомусь викликав довіру. Інтуїція підказувала, що він цікавий, надійний і щирий.
Спочатку вони спілкувались на сайті знайомств, потім в асьці, потім по телефону... Здавалось, весь час був наповнений тільки ними. Він знав, що їй тільки 16, вона не боялась, що йому 23. Вона хотіла його пізнати, покохати. Вона знала, що він охоронець в тюрмі, що вчиться в універі. Він знав, що то привітна цікава дівчина, що вчиться в коледжі. Кожен день вони відкривали одне в одному щось нове, прекрасне... Загоралось віртуальне кохання. Але їм було цього мало. Масштаби інету ставали затісні. Бракувало поглядів, дихання, дотиків... По телефону вони щебетали годинами, коли він не був зайнятий. Вони мріяли про зустріч. Слава наполягав на цьому щоразу. Їх розділяла відстань. Вона була головним їх ворогом, бар'єром для виплеску почуттів.
Потім була повінь в Прикарпатті. Слава рятував людей і майно людей в розливах Дністра, допомагав батькам в селі відбудовувати знищене стихією. Вона терпляче чекала.По телефону вони говорили про все і ніколи не набридали одне одному. І от домовились зустрітись у Львові біля Оперного.
Був теплий серпневий день. Жебонів і розкидав приємну вологу фонтан. Він здалеку побачив її. Швидко встав із лавочки і з квітами подався назустріч. Вона мило посміхалась, його радості не було меж. Він несміливо поцілував її. Вона зашарілась і відповіла на поцілунок.
- Ось тобі, моя квіточко, твої улюблені..., - і простягнув величезний букет лілій.
- Який ти милий...
- Цей день наш...Це щасливий початок.
Вона зачаровано дивилась на нього. Він був гарніший, ніж на інетних фотках чи ММСках. Бархат його голосу зливався з дзюркотінням фонтану... Вони сиділи на лавочці, їли морозиво, не могли надивитись один на одного, так хотілось багато сказати...
Він говорив, що вони обов'язково будуть разом, що він закохався в неї. Голуби весело воркували біля них, підходили впритул до їх ніг. Руки Слави і Віки знайшли одна одну... Він розповідав про свої плани на майбутнє, вона уважно слухала, посміхалась... Він мріяв про сім'ю, дім, затишок, про дружину... Він поспішав. Як у шахах, його здається переслідував цейтнот часу. Вона дала зрозуміти, що відносини - то не гонка на час. Тут рекордів не треба.
- Слав, розумієш, мені ще треба вчитись, здобути професію, не можу я бути тіки створена для сім'ї, народження дітей , обслуговування чоловіка... Є речі важливі і для мене. Як би хотілось реалізувати і свої таланти, і здібності, добитись певного успіху.
- Та хіба я проти? Ми все зуміємо.
То був щасливий райський день для них. Інет перейшов в реал. Їй хотілось співати. В голові народжувались поетичні рядки:
Мій рай і щастя там – де ти!
Мій сум і радість – знов з тобою!
Пороги труднощів пройти
Лишилось нам тепер з тобою.
Блаженний рай очей і вуст твоїх
Й тривожне марево думок моїх…
Мій рай і щастя там – де ти! –
У Всесвіті зійшлися ДВІ ДУШІ!
Тільки увечері він поїхав у своє рідне місто.
... Пройшло два дні. Чомусь він не дзвонив, на заходив в інет. Невже щось з ним? Що сталося? Вона не знала що думати., адже повірила у вогонь кохання, що розгорався. На третій день зателефонував він і сказав, що розрахувався, їде в Польщу на заробітки, був серйозний, десь щезли ніжні слова і компліменти, тільки сказав, що вона його не розчарувала і залишилась великою мрією... А ввечері в асьці він все написав. Вона була приголомшена і не вірила, що таке може бути. А от що. Після зустрічі він говорив відкрито зі своєю матір'ю, яка і не радила йому зустрічатись з Вікою, бо "та ще мала, а тобі вже женитись треба - і хтозна-що
та дівчина через рік покаже". Він відверто написав в асьці про це Віці. Вона довго плакала, не могла зрозуміти, чому розрахунок бере гору над почуттями. Вона зрозуміла, що маленький вогник ніжного кохання можна і задути. А чи було то кохання?
P.S. Він поїхав в Польщу на заробітки. А через рік одружився на дівчині з сусіднього села. До Віки не дзвонив і не писав. Він викреслив її зі свого життя.
Вона згадувала його як романтичну помилку своєї юності.
Березень 2009р.
Спочатку вони спілкувались на сайті знайомств, потім в асьці, потім по телефону... Здавалось, весь час був наповнений тільки ними. Він знав, що їй тільки 16, вона не боялась, що йому 23. Вона хотіла його пізнати, покохати. Вона знала, що він охоронець в тюрмі, що вчиться в універі. Він знав, що то привітна цікава дівчина, що вчиться в коледжі. Кожен день вони відкривали одне в одному щось нове, прекрасне... Загоралось віртуальне кохання. Але їм було цього мало. Масштаби інету ставали затісні. Бракувало поглядів, дихання, дотиків... По телефону вони щебетали годинами, коли він не був зайнятий. Вони мріяли про зустріч. Слава наполягав на цьому щоразу. Їх розділяла відстань. Вона була головним їх ворогом, бар'єром для виплеску почуттів.
Потім була повінь в Прикарпатті. Слава рятував людей і майно людей в розливах Дністра, допомагав батькам в селі відбудовувати знищене стихією. Вона терпляче чекала.По телефону вони говорили про все і ніколи не набридали одне одному. І от домовились зустрітись у Львові біля Оперного.
Був теплий серпневий день. Жебонів і розкидав приємну вологу фонтан. Він здалеку побачив її. Швидко встав із лавочки і з квітами подався назустріч. Вона мило посміхалась, його радості не було меж. Він несміливо поцілував її. Вона зашарілась і відповіла на поцілунок.
- Ось тобі, моя квіточко, твої улюблені..., - і простягнув величезний букет лілій.
- Який ти милий...
- Цей день наш...Це щасливий початок.
Вона зачаровано дивилась на нього. Він був гарніший, ніж на інетних фотках чи ММСках. Бархат його голосу зливався з дзюркотінням фонтану... Вони сиділи на лавочці, їли морозиво, не могли надивитись один на одного, так хотілось багато сказати...
Він говорив, що вони обов'язково будуть разом, що він закохався в неї. Голуби весело воркували біля них, підходили впритул до їх ніг. Руки Слави і Віки знайшли одна одну... Він розповідав про свої плани на майбутнє, вона уважно слухала, посміхалась... Він мріяв про сім'ю, дім, затишок, про дружину... Він поспішав. Як у шахах, його здається переслідував цейтнот часу. Вона дала зрозуміти, що відносини - то не гонка на час. Тут рекордів не треба.
- Слав, розумієш, мені ще треба вчитись, здобути професію, не можу я бути тіки створена для сім'ї, народження дітей , обслуговування чоловіка... Є речі важливі і для мене. Як би хотілось реалізувати і свої таланти, і здібності, добитись певного успіху.
- Та хіба я проти? Ми все зуміємо.
То був щасливий райський день для них. Інет перейшов в реал. Їй хотілось співати. В голові народжувались поетичні рядки:
Мій рай і щастя там – де ти!
Мій сум і радість – знов з тобою!
Пороги труднощів пройти
Лишилось нам тепер з тобою.
Блаженний рай очей і вуст твоїх
Й тривожне марево думок моїх…
Мій рай і щастя там – де ти! –
У Всесвіті зійшлися ДВІ ДУШІ!
Тільки увечері він поїхав у своє рідне місто.
... Пройшло два дні. Чомусь він не дзвонив, на заходив в інет. Невже щось з ним? Що сталося? Вона не знала що думати., адже повірила у вогонь кохання, що розгорався. На третій день зателефонував він і сказав, що розрахувався, їде в Польщу на заробітки, був серйозний, десь щезли ніжні слова і компліменти, тільки сказав, що вона його не розчарувала і залишилась великою мрією... А ввечері в асьці він все написав. Вона була приголомшена і не вірила, що таке може бути. А от що. Після зустрічі він говорив відкрито зі своєю матір'ю, яка і не радила йому зустрічатись з Вікою, бо "та ще мала, а тобі вже женитись треба - і хтозна-що
та дівчина через рік покаже". Він відверто написав в асьці про це Віці. Вона довго плакала, не могла зрозуміти, чому розрахунок бере гору над почуттями. Вона зрозуміла, що маленький вогник ніжного кохання можна і задути. А чи було то кохання?
P.S. Він поїхав в Польщу на заробітки. А через рік одружився на дівчині з сусіднього села. До Віки не дзвонив і не писав. Він викреслив її зі свого життя.
Вона згадувала його як романтичну помилку своєї юності.
Березень 2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію