ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать перо до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 «Викриття» УГКЦ
Оксана Стадник, Львівський університет ім. Івана Франка Оксана Стадник, спеціально для УП

Я зустрілася з катастрофічним нерозумінням ролі і значення Української Греко-Католицької церкви в українському суспільстві. Але не можу зрозуміти - чому. Чи то ми розучилися думати, читати, аналізувати, чи нам просто байдуже до світу, який нас оточує?

Як тільки не називають цю конфесію: "розкольниками", зрадниками...

А чи хтось колись замислювався, чому вона взагалі виникла, які об'єктивні обставини призвели до цього?

Цю тему зараз висвітлює багато українських науковців, і подають її правдиво, без радянської цензури...Але ж кого це цікавить.

Хіба нас цікавить те, в якому становищі перебувало українське православ'я з 15-го по 20-е століття, коли на нього натупали польські католики, московські і константинопольські патріархи?

Адже, увійшовши в 1569 році до складу Речі Посполитої, Україна практично відразу зазнала нещадної полонізації. А українська церква, відповідно, - "зрівняння обрядів", яке очолив орден єзуїтів.

Православним заборонялося проводити церковні обряди, висміювалися церковні традиції. Православних не допускали до органів управління. І, що найважливіше, єзуїти створювали школи для виховання молоді на свій лад.

Все це дуже сильно підривало становище українського православ'я.

А від польської влади не було жодної підтримки. Головну колонізаційну місію виконувало латинське духовенство. Воно розгорнуло широку та сильну експансію на Схід, засновувало латинські єпископства, монастирі тощо.

Боротьба проти "окатоличення" була боротьбою проти полонізації. А захист православної віри - захистом українства, національної ідентичності українського народу як етносу, нації.

В умовах боротьби за виживання українського народу православна церква стала своєрідним речником національних прагнень народу, певною духовною силою.

З другого боку, схожа ситуація була і в стосунках з Росією. Після поділу церкви за Константинопольського патріарха Керуларія 1054 року, із занепадом Константинополя 1453 року, та після створення Московського патріархату в 1589 році, центром "грецької віри" поступово стала Москва. Вона, претендуючи на роль "третього Риму", намагалася бути притягальною силою для частини українського духовенства.

Отримавши власну патріархію, Москва вирішила об'єднати довкола себе всіх православних. Але не лише ідеологічно і культурно, а й територіально. А оскільки військовими методами їй не вдалося відвоювати Україну, вона пішла в обхід. Тобто - взялася за духовну окупацію, яка врешті-решт успішно вдалася.

І частково їй в цьому допомагали константинопольські ієрархи.

Константинопольський патріарх, який мав би опікуватися Київською метрополією, просто продав її. І продав в прямому сенсі цього слова.

У ті часи Константинопольській патріархії жилося дуже нелегко під владою Туреччини. Щоб всидіти у своєму кріслі, патріарх мусив щедро платити султанові, а гроші він брав... у Москві.

От і церковну політику в Україні проводив промосковську. Треба ж було гроші відробляти.

Константинопольські ієрархи створювали братства і керували ними. Ці братства вони наділяли правами ставропігії ще до Берестейської унії, коли ніхто й не думав про об'єднання з Римом.

Орієнтація на Москву, поширення анархії в єдиній тоді національній церкві, зневажливе контролювання єпископів та церковної ієрархії, - це дії, які важко було сприймати як нормальні. Братства в значній мірі й спричинили те, що український єпископат почав шукати підтримки й допомоги у Римі. Адже треба було якось втримувати свій авторитет і ієрархічні принципи церкви, які греки і братства знехтували.

До речі, саме греки впровадили термінологію Малої Русі й Великої Русі. Україна ввійшла у цю грецьку нову номенклатуру Малою Руссю, тобто частиною Великої Русі, Московщини.

В цій складній ситуації серед православної духовної еліти знайшлися патріоти, які за всяку ціну мали вберегти православну українську церкву, а значить і українську культуру і національний дух.

Треба було шукати вихід.

Українські ієрархи були поставлені перед дилемою: або невпинно в цих умовах котитися до повного краху, або шукати підтримки у папи Римського шляхом підписання якоїсь угоди.

Тож українські ієрархи погодилися на унію з кількох причин.

По-перше, прийнявши християнство, князь Володимир мав добрі стосунки як із Константинополем, так і з Римом, тобто двома центрами єдиного Вселенського християнства.

По-друге, ферреро-флорентійський екуменізм ще не згас, його об'єднавчі ідеї жили, підсилювали прагнення до порозуміння Української православної церкви з Римською церквою.

Ідея об'єднання усього християнства мала своїх прихильників й в Україні. Тому ідея унії з Римом вимальовувалася, як шлях порятунку.

"За унію" промовляло також і те, що польська держава мусила б змінити своє ставлення до Української церкви. Повинні були б закінчитися переслідування православних.

Вони підписали Унію із Вселенським престолом, яка гарантувала самостійний розвиток української церкви і культури.

Підготовка унії йшла в руслі і на доктринально-догматичній основі Ферреро-Флорентійської унії 1438-1439 року. Тобто планована унія фактично була лише поглибленням зв'язків з Римом.

Але цього разу вже не йшлося про доктринальні справи. Бо Українська церква була православною, але водночас визнавала першість Римського архієрея.

Українські єпископи остаточно розривали відносини з Константинопольським патріархатом, який, будучи роз'єднаним з Римом, становив найбільшу перешкоду єднання Української Церкви з Папою.

Унія зводилася до таких питань:

Догматичні. Відносно походження Святого Духа єпископи приймають рішення Флорентійського собору, що обидва тлумачення мають ту саму силу.

Обрядові. Увесь божественний культ повинен відправлятися за традицією і звичаями Східної Церкви та слов'янською мовою, причастя мусить бути під двома видами. Тайна Хрещення та її форма залишаються незмінними. Духовенство може обиратися з-поміж одружених мирян.

Об'єднаним християнам ані світський обряд, ані релігійний, не можуть заборонити проводити обряди за власними звичаями. Відкинуто примус щодо процесій "Христового тіла" та "Благословення вогню".

Еклезіологічні. Не треба звертатися до Риму для обрання єпископів. Лише для митрополита потрібно отримати підтвердження з Римського апостольського престолу. Братства можуть діяти й надалі, але винятково під владою місцевого ієрарха. Монастирі та їх монахи повинні бути під юрисдикцією місцевого єпископа.

Світські. Мусить існувати рівність у правах і привілеях з латинською ієрархією. Єпископи повинні мати місце в сенаті, й бути представлені у змішаних трибуналах. Світська влада не може втручатися в справи Церкви. Церква має право на заснування власних шкіл.

Міжобрядові. Маєтки, забрані латинниками, мають бути повернені. Забороняється приймати членів Київської церкви в Латинську церкву. Змішані шлюби дозволені.

Юридично унія була прийнята у всій Україні.

І попри всі закиди, після унії Українська православна католицька церква - офіційна назва після Берестейської унії - залишилася повністю православною і за обрядом і за традиціями. Вона просто стала під зверхність Папи римського.

А що в цьому поганого? В чому провина патріархів?

В тому, що не зрадили свій народ, що в складний час духовного і культурного занепаду і всебічного тиску чужих держав наважилися знайти вихід, та піти на цей непопулярний крок? Що це, як не патріотизм?

Якби не вони, то сьогодні від української культури нічого б не лишилося. Бо тільки УГКЦ тоді, і пізніше, в часи СРСР, періодично виходячи з підпілля, залишилася українською і зберегла душу народу.

А те, що за Союзу називали Московською православною церквою, - і церквою по суті не було. Бо дбало про політику і власний зиск, а не про духовність народів, і повністю підкорялося командам світської влади. Спочатку, з 1721 по 1917 рік Святішому Синоду, а далі комуністичній партії.

Тож, дорогі читачі, УГКЦ значною мірою доклалася до того, що ми з вами не стали атеїстами. Це варте поваги.

До речі, сьогодні вона активно дбає про виховання молоді в християнському дусі, створює школи для дітей-сиріт, організовує літні канікули для молоді.

УГКЦ вже давно закликає до об'єднання українських церков, і толерантно та витримано йде на діалог.

Оксана Стадник, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/04/16/4933730/

Контекст : Стаття на УП



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-04-16 15:25:28
Переглядів сторінки твору 1239
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.803 / 5.5  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.803 / 5.5  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Культурологічна тематика
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній