ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2019.06.20 13:08
Влетіла скабкою в мізки - і нию гостро.
Я на оціночній межі - Діана Шоста.
Тому вдивлявся...
У мій причт пішов сміливо.
Вітряк хитався-шарудів...
Трамбуєш мливо.

Зелена зграйка горобців - у пива келих.

Петро Скоропис
2019.06.20 12:39
Віко посіпується. Гортань
похлинається схлипами тиші. Європейські міста
здоганяють дне одне на станціях. Запах мила
заважатиме ошелешити мешканця джунглів їх ворогам.
І удоста матиме білих плям
мапа світу, де туфля твоя ступила.

В горлі перш

Микола Дудар
2019.06.20 11:58
Мовчу як тінь після дощу
Вчорашнє вкопую
І згоден вже на нічию
Думками пробую…
Усі живі біля ставка
Соми підплигують
А липень жарить… близько ста
Мовчу відлигою…

Іван Потьомкін
2019.06.20 09:56
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.

Любов Бенедишин
2019.06.20 08:27
Я одна тебе любити вмію,
та не маю права – тож не смію,
ніби на любов існує право,
ніби схожі – правда і неправда.
Не зоріє вогник твій – згасає,
і душа не квітне – засихає.
У знемозі прагне зливи, граду,
жде грози, а дощику – не рада.

Микола Соболь
2019.06.20 07:57
Сьогодні дзвони (У) країні б’ють.
Свічки горять і сльози, сльози, сльози…
У кожного бійця життєва путь
Скінчилась у січневі ці морози.

Війни їх не зломив кривавий рок,
Ні «Сомалі», Кадирівці, ні «Вимпел».
У ДАПі смерть завжди була за крок.

Тетяна Левицька
2019.06.20 07:15
Дотики серця,
повне відерце
ягід солодких суниць.
Музика чуйна,
спогад відлунням
в сірих очах голубиць.
Сонце для світу,
море, для вітру,

Олександр Сушко
2019.06.20 05:28
Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,

Матвій Смірнов
2019.06.20 00:35
Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Півпершоі. Завмирає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У своїй вечірній сукні

Вячеслав Семенко
2019.06.19 20:33
Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.

Ігор Федів
2019.06.19 19:42
Складають рученята оригамі,
Об’єми замінили площину.
Я викликаю пам’ять на татамі,
І нині розкриваю таїну.
Це невідоме чи давно забуте,
Аморфні лінії минулих днів,
Що не бажає серце оминути,
Навіть якщо би дуже захотів.

Марія Дем'янюк
2019.06.19 15:51
Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, б

Тетяна Левицька
2019.06.19 15:40
Він мене рятував від пустелі,  наруги,
і жури безнадії, набридливих злив.
Простягав дружню руку над прірвою туги
і сльозу відчайдушну цілунками змив.

Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
осипав первоцвітом зворушливих слів,
серенади співав соловейк

Ігор Деркач
2019.06.19 09:59
Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,

Микола Соболь
2019.06.19 08:12
Душа болить. І серце крає щем.
Любити так нелегко Україну.
Де я такого дурня ще зустріну?
Щоби пройти у двох над вирвищем.

Кумпаняться зросійщені брати.
Не та їм віра, влада, ненька, мова…
Мене зовуть, не ладиться розмова.

Олександр Сушко
2019.06.19 07:13
Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Якуб Колас (1882 - 1956) / Проза

  Ноч, калі папараць цвіце

Прысвячаецца Янку Купалу


Ну, з кожнай мясцінкі зямлі можна пачаць дарогу. А калі гэтая мясцінка была б недаступнай для людской нагі, то па ёй пройдзе хоць думка чалавечая і ўсё ж такі пакіне свой слядок і нейкую дарожку праложыць.
Чамусьці гэтая старонка лічылася заняпалаю. І слава ўжо такая злажылася аб ёй, аб прыродзе яе і аб людзях яе. А людзі тут розныя былі. Адны жылі тут спрадвеку, тут нарадзіліся і тут паміралі. Так і называліся яны «тутэйшыя людзі». А другія часта няпрошаныя заходзілі. Але яны казалі, што прыйшлі, каб прынесці дабро тутэйшым людзям. Але, як вядома, казаць можна адно, а рабіць зусім іншае.
Усё гора тутэйшых людзей было ў тым, што пра іх вельмі многа клапаціліся суседзі. Адны суседзі казалі: «Вы — гэта не вы, а тое самае, што мы. Дык наце ж вам нашы парадкі, нашы школы, нашу мову, бо ваша мова такая ж, як і наша, толькі вы яе папсавалі». Тое самае казалі суседзі з другога боку, але толькі на свой лад.
Тутэйшыя людзі прымалі гэты клопат з вялікаю неахвотаю, бо ім хацелася быць самімі сабой. Тады суседзі пачалі забіраць іх дзяцей. Бралі і выхоўвалі ў сваіх школах. Выхоўвалі так, каб яны пакідалі сваіх бацькоў і ад бацькоўскіх звычаяў адракаліся. І гэта ім удавалася — пакідалі дзеці бацькоў сваіх ды ішлі або на захад, або на ўсход, гледзячы па тым, дзе каму было лепей. Яны рабіліся слугамі суседзяў і ўжо стыдаліся прызнаваць сябе дзецьмі тутэйшых людзей.
На шчасце тутэйшых людзей, не ўсе іх дзеці траплялі ў гэтыя школы і не ўсе яны мелі падатлівую натуру. Сярод іх сустракаліся і такія, з каго нават школы не мелі сілы выкурыць дух тутэйшых людзей, бо гэта былі шчырыя дзеці свайго народа.
Такім шчырым сынам свайго народа быў і гэты Юнак. Аб ім ужо і казка зложана, а я хачу толькі пераказаць яе сваімі словамі.
Як вядома, героі казак вельмі часта з'яўляюцца на свет у выніку тых ці іншых надзвычайных праяў або маюць на сабе які-небудзь надзвычайны знак. І ўжо адна гэта надзвычайнасць робіць іх адразу героямі. Нічога такога не было з нашым героем. І бацькі яго былі звычайныя тутэйшыя людзі. Хіба, можа, надзвычайным было толькі тое, што хлопчык радзіўся нейк летам, у той час ці блізка таго, калі зацвітае папараць. Ён нават і імя даў сабе сам: імя тае ночы, калі цвіце папараць.
Гэтая маленькая рысачка ў жыцці нашага героя, здавалася, сама па сабе не мела вялікага значэння. Але гэта не так: часамі самае маленькае знаходзіцца ў блізкай і цеснай сувязі з самым вялікім. Трэба толькі ўмець знайсці месца іх стыку. Так было і тут.
У тую самую ноч, калі зацвітае папараць, — я толькі пераказваю тое, што ўжо зложана ў казках тутэйшымі людзьмі, — пазбіраліся на сходку русалкі, лясун, ваўкалакі, вадзянік, дамавік, здані і чараўнікі розных гатункаў. Сход адбываўся на беразе аднаго вельмі прыгожага возера, атуленага задуменнем кучаравых сосен. На гэтым возеры разаслаў месяц свой танюсенькі белы кужаль, а зоркі пасыходзілі з неба і купаліся ў бліскучых пералівах вады, бы тыя дыяментавыя кветачкі. Ім хацелася паслухаць, аб чым будзе гаварыць сход.
Аб Юнаку была гутарка тут.
Усім спадабалася якраз тое, што гэты Юнак даў сабе імя ночы, калі цвіце папараць і калі фантастычныя істоты праводзяць свае сходы. І цяпер яны думалі, які падарунак зрабіць Юнаку.
Старшынёю сходу быў Лясун.
— Дык хто чым хоча парадаваць Юнака? — спытаў ён.
Русалкі сказалі:
— Мы навучым яго спяваць прыгожыя песні, бо песні ва ўсіх выпадках жыцця патрэбны чалавеку. З песнямі лягчэй на свеце жыць. «Адвечная песня».
— І аб нас ён песню зложыць, — дадала адна русалка.
— Я падарую яму «Жалейку», — азваўся Дамавік. — Струмант гэты хоць і просты, але я навучу Юнака граць так, каб тутэйшыя людзі зачароўваліся ігрою і прыходзілі да свядомасці, чаму так сталася, што яны не гаспадары ў сваёй хаце.
— А я дам яму «Гуслі», — сказаў Вадзянік. — Няхай апявае былую славу свайго народа і закідае ў сэрца яго імкненне заняць пачэснае месца між славянамі.
Слухаў месячык гэтую размову. Яму таксама захацелася хоць чым дапамагчы Юнаку, і ён сказаў:
— А я пайду з ім «Шляхам жыцця» і буду асвятляць дарогу, каб яму лягчэй было прабівацца. Ён убачыць «Раскіданае гняздо» свае айчыны і раскажа аб ім людзям. Калі ён прыстане ў дарозе, я палажу яго спаць на высокім кургане і навею яму чароўны «Сон на кургане». У дарозе ж ён спаткаецца з мілаю «Паўлінкаю» і расказам аб ёй людзей падвяселіць.
Выступіў і пануры Ваўкалак.
— У мяне крэпкія, гонкія ногі. Я пішу па зямлі сотні, тысячы вёрст. Я занясу на край свету яго песні і думкі. Я дам яму словы гневу і абурэння, каб молатам білі яны па струнах сэрца таго, хто прадае сваю айчыну.
— Я дам яму голас вечавога звона, — сказаў адзін чараўнік. — Грымотамі будзе ён гучаць па ўсім краі і за яго межамі.
— А мы саўём вянкі яго песням з ранішніх рос і сяміколерных вясёлак, — сказалі зоры.
— А я што дам яму? — узяў слова сам старшыня. — Я загадаю маім пушчам-лясам расказаць яму пра свае адвечныя тайнасці. Я авею яго песні шумам бароў. Іх украсаю будзе мудрасць векавечных дубоў. Я дам яму гарт і цвёрдасць граба, каб да канца Юнак быў верным свайму народу. І ён пакіне народу вялікую «Спадчыну». Давайце ж панясём яму свае падарункі.
Усе падняліся, пайшлі да Юнака і пазносілі яму шчодрыя дары.
А тым часам світаць пачынала. Пакінулі зоры сваё купанне. Месяц за беражок зямлі закаціўся.
Узышло сонейка. Мільёны яго радасных смехаў рассыпаліся па зямлі і задрыжалі ў росах. Зірнула сонейка на бераг возера, дзе сход адбываўся, і так весела-весела ўсміхнулася — даведалася сонейка, што тут рабілася.
— Хвалю іх за тое, што яны так багата Юнака адарылі, — сказала сонейка. — Я скажу сваім хмаркам, каб не засланялі яны неба ў купальскую ноч: няхай гэтыя сходы пры ясным небе адбываюцца.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-07-06 23:08:57
Переглядів сторінки твору 2635
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.424 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.424 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.834
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КАЗКИ
Іншомовна проза (крім російської)
Автор востаннє на сайті 2010.07.06 23:40
Автор у цю хвилину відсутній