ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.23 22:06
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовля

Вікторія Лимарівна
2019.03.23 19:27
Занадто шалена потужність у вітру:
Створив атмосферу якусь непривітну.
Здається,тріпочуть та рвуться вітрила;
Не вщухне ніяк невгамовна ця сила.

Дерева хитаються в п’яному танці:
Їх віти безсилі, приречені бранці.
Буває, що падають сліпо, опал

Нінель Новікова
2019.03.23 18:22
Сипонула весна самоцвіти
По вологій і чорній землі…
Скромні крокуси – дивного світу
Досконалі творіння малі!

2019

Іван Потьомкін
2019.03.23 14:36
А що як скажу я не в змозі чекать!
А що як Ворота Хтивості висаджу –
І шлях порятунку – до нього!
А що як пущу в небуття Смерть -
Глянь де мені болить – цього задосить
І проберуся в Свободу!
Вони нізащо не зможуть мене схопить!
Зможе голос -

Світлана Майя Залізняк
2019.03.23 11:07
Читач, знай, буває різним...
- Красивим, поганим, грізним?

- Та ні, він буває, слухай...
- Активним чи мовить сухо?

- Ой, це таки не в тему,
відчуй же мою проблему,

Ніна Виноградська
2019.03.23 08:18
А хто вона, ота проста людина,
Що дім будує, випікає хліб?
Яка душа у неї і родина,
Добро чи зло у глибині садиб?

Які думки вона вкладає дітям,
Чому навчає: правді чи брехні?
І щоб вони, і навчені, і ситі,

Ігор Деркач
2019.03.23 08:16
Напишуть поети
пісні, і сонети,
та білого вальсу рядки
про дівчину милу і тиху могилу,
де мирно лежать вояки.

Співаємо пісню одну,
на інші не маємо часу.

Віктор Кучерук
2019.03.23 00:09
Промайнула ніч, як тінь
Хмари жвавої над морем, –
І манлива далечінь
Знов ясніє перед зором.
За прочиненим вікном,
Сонцем збуджене світання
Світу біле полотно
Розфарбовує старанно.

Юрій Сидорів
2019.03.22 22:05
Щось книжка наступна не пишеться,
Минулий тираж не розпроданий.
Байдужість - читацька сподвижниця.
Гендлярство з її перешкодами
Та мовчазними фанфарами
Собі призначаю роботою.
Про успіх думками примарними
Я жили востаннє вимотую -

Ніна Виноградська
2019.03.22 21:28
Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
І ми удвох творили той політ,
Де говорили руки, серце, тіло.

Ми падали знеможено в траву,
Спивали від безсилля ночі, роси.
Там полини гірчили наяву,

Олексій Кацай
2019.03.22 21:03
Портал
розташувався у затоні,
в якому тільки хвильки безборонні
з мальками граються на мілині.
Довкіл човнів
немає, ні туристів…
Од вогнищ виразок тут беріг чистий,
а від пляшок, то вже і поготів!..

Віктор Кучерук
2019.03.22 20:51
Коли змагаються щосили
Дощі з жадобою ріки, –
Високих круч похилі схили
Різьблять безтрепетно струмки.
Підступні впадини та вирви,
Кругом на пагорбах рудих, –
То заховаються, то вирнуть
Під час непевної ходи.

Василь Василенко
2019.03.22 19:10
Поетичні війни це – лафа.
Бо нема поранених і вбитих.
Слів-патронів скінчиться графа,
Епілогом будемо сповиті.

Ворог вириває кадика!
Кров дзюрчить, але мені начхати.
Напишу йому на пів листка,

Сонце Місяць
2019.03.22 15:52
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань

В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет

Вікторія Лимарівна
2019.03.22 14:09
По мотивам телесериала "Позднее раскаяние")

Как важно в буднях, суете
Уметь ценить, что жизнь даёт.
Избегнув пагубных страстей,
Чтоб не увлёк водоворот,

Где ложь бесчинствует, порок.

Лесь Українець
2019.03.22 13:31
Ой непокоїться серце,
Душа умліває,
Ой, кохана, не сердься,
Що мене немає,

Що немає мене поряд,
Не гань мене, люба, -
Заблукав мій кінь у полі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Перехожий (1963) / Проза

 «Швидка» мерців не підбирає, або легенда про залишений мобільний

Біла «Тойта» з дзеркальним написом «AMBULANCE» над лобовим склом звернула з Радянської на Оборонну і узяла курс на обласну лікарню.

Біла «Тойта» з дзеркальним написом «AMBULANCE» над лобовим склом звернула з Радянської на Оборонну і узяла курс на обласну лікарню. Кожного разу як вона неслася вулицями Луганська, усе місто знало – чиєсь життя зараз висить на волосинці. «Швидка» мерців не підбирає.

За два десятка років праці в реаніматології Коновал добре вивчив це неписане правило. То ж, винятку не буде навіть для нього. Та цей прикрий факт навіть тішив лікаря. Ніхто з друзів нічого не запідозрить. Усе буде звично і буденно: там де перехрещуються дві найголовніші артерії міста десь на годину не більше утвориться невеличкий тромб. Першими біля операційного столу як завше з’являться даїшники, другими – безпорадні колеги. По закінчені усіх необхідних в такому випадку консультацій спеціалістів, причину раптового паралічу міста за дві хвилини ліквідують санітари трупарні. І Луганськ знову оживе, і блискучі авто-еритроцити знов понесуться на всі чотири боки. Йому ж лишалося тільки допити останню пляшку пива.

Допити спокійно, без поспіху, але раптовий дзвінок мобільного миттєво вивив Коновала з режиму «повної бойової». «Не йди, не йди, лишись зі мною» - линуло просто з-за спини, з рідких кущів туї посаджених акурат по периметру при готельного майданчику.

Він машинально протяг руку на звук. На долоні лежала старенька «Nokia». Лібонь, десять разів загублена, двадцять перекрадена й поюзана не менш тих дівчат, що попри примхи нестабільної погоди ловлять клієнтів всього за якийсь кілометр звідси. Лікар так само машинально прийняв виклик.

- Алло! Ви здається щось загубили? – спитав він у невідомого власника. – Вона в мене. Та нажаль повернути вам її не встигну. Кажіть краще де залишити…

- Спасибі, але вертати не обов’язково. – пролунав з динаміку жіночий голос.

«Приємній» - подумки відмітив Коновал а в голос перепитав:

- І чому ж не обов’язково?

- Я знала що вас це зацікавить. Не повірите, готувалася, навіть цілу промову склала. А як дійшло до діла… Розумієте, мобільний мені не потрібен. Найголовніше – людина, котра його знайде.

- Що ж, доволі оригінальний спосіб знайомства.

«Років за тридцять, самотня: ні коханця ні дітей» - так само подумки миттю діагностував реаніматолог.

- Згодна. Божевільна. Та хіба ви самі ніколи не робили дурниць?

- Чому ж, останніх сорок п’ять років цим тільки й займаюся. Що ж до божевільної, не переймайтеся. Кінець серпня – чергове загострення усіх хронічних хвороб. І тілесних, а ще більш душевних. Прошу, не вважайте це хамством. І тут вже усі ми рівні, бо клінічно здорових людей в природі не існує.

- Здається я попала на лікаря. – всміхнулася жінка на тому кінці. – Дивно, але ми з вами майже колеги. Я психолог. Знаю, знаю про що думаєте. Мовляв, мені самій він зараз терміново потрібний. Може й так. Та чи в змозі клоун розсмішити клоуна? Знаєте, коли десять років тому прийшла працювати на «Телефон довіри» відчувала себе мало не земним богом: молодою, всесильною, все знаючою. Здавалося, не існує на світі такої заблуканої душі, котру б я не знайшла, не витягнула з болота, чи не спіймала б на самому краю прірви. Та коли чотири ночі на тиждень з року в рік сидиш та слухаєш, слухаєш, слухаєш чужі сповіді поволі перестаєш відчувати як під цим гнітом чужого болю твоя власна душа, твоє життя бездарно зводиться на пси. І врешті-решт озираєшся, а поряд нікого й нічого - саме горе, але й воно не твоє…

Одним вухом лікар слухав її речитатив, другим ловив голоси надвечірнього міста, з досадою розуміючи: через цю чудернацьку витівку з мобільним принаймні сьогодні в нього нічого не вийде.

- …і вчора сказала собі: «Нехай це і дурість, та вона твій останній шанс знайти людину». Розумієте? Не обов’язково коханця, чи майбутнього чоловіка. Друга, якому можна просто подзвонити, вилити душу… Була б моя воля, нехай би ця трубка лежала лишалася тут назавжди, я б ще й рахунок поповнювала. Усе заради одного – щоб будь-хто, будь коли міг подзвонити батькам, товаришу, сестрі, брату та хоч черговому в міліції і сказати найважливіше для себе! Що ви про це думаєте?

- Думаю, що питатися моєї думки не варто. Бо божевільні вчинки, шановна незнайомка роблять лише заради власної насолоди. А що там скажуть інші – діло десяте. Та боюся, що ваша професія викинула штуку й зараз. З десятка випадкових співбесідників натрапити на потенційного самогубця – це вже карма!

Кілька секунд Коновал слухав її дихання.

- Я все точно зрозуміла? – нарешті вимовила жінка.

- Абсолютно. Це так би мовити, відвертість за відвертість. І судячи з того, що від мого куражу не лишилося й сліду, свою справу ви робите добре.

- Спасибі за комплімент. Але навіщо вам йти з життя? Ви не блефуєте, я на таких речах знаюся. Навіщо?

- Навіщо, навіщо! – ця безглузда розмова вже починала дратувати, до того в серце в грудях раптом збилося з ритму і в нього миттю врізалась перша голочка знайомого болю. – Вирішив, то й вирішив. І які б аргументи насупротив ви мені тут не наводили, все одно не переконаєте.

- Взагалі-то люди ідуть з життя, коли не бачать у ньому й краплини сенсу.

Вона чи то не помічала його нервування, что професійно робила вигляд.

- Будемо вважати, що так і є! – погодився Коновал. – І на цій оптимістичній ноті будемо, мабуть, прощатися…

- Стривайте, а вам не страшно?

- Страшно…
- Чула, лікарі смерті не бояться.

- Брехня. Всі бояться смерті. За все життя я бачив тільки одну безстрашну людину. Років десь п’ять тому був у мене один виклик. Одному священику раптом стало зле. Приїхали, бачу – не довеземо людину. Та він певно і сам це знав…

За першої голкою в груди увігнався одразу десяток, та з такою силою, що лікар мало не завив.

- … Знав батюшка. Та бачили б ви скільки в його очах біло спокою і доброти. Поки витаскували ноші, він все питався чи не голодні ми, чи не потомилися… А за десять хвилин не стало панотця…

- Розумію. – не здавалася незнайомка. – Але ж кожному доля кидає соломинку, щоб були сили плисти. Плисти по життю. Я одного разу сама в цьому впевнилася. Відпочивала в Криму, ну й здуру запливла далеко. Треба вертатися, а сил нема. Бачу десь метрів за десять від мене, ближче до берега на хвилях звичайнісінька винна пробка бовтається…

Від болю Коновал майже не розбирав її слів.

- …Думаю: « потопати, так потопати! А хоч до пробки та доберуся». Пливу, а хвилі її поперед мене до берега все ближче і ближче женуть, а я за нею… Так і допливла. Чуєте?!

Тротуарна плитка раптом сама кинулася йому під ноги. Падаючи, лікар до хрусту в пальцях стиснув стареньку «Nokia».


Ніякого чорного тунелю Коновал не бачив. Зате було сліпуче світло і воно раптом озвалося до нього знайомим радісним голосом.

- Ось, Жаночка, помилуйся на які дива здатен справний дефібрилятор в поєднанні зі смачним матюком!

З сяючого мороку випливла сива лев’яча шевелюра доктора Фішера, більш знаного як Самуїлич.

- Що Андрійку, до Харона у гості намилися. – короткозорі сірі очі дивилися як завше іронічно і приязно. - Я ж попереджав, з твого похорону старий Фішер не матиме жодного задоволення. Лежи тихенько, не розмовляй.

Біла «Тойта» з дзеркальним написом «AMBULANCE» над лобовим склом звернула з Радянської на Оборонну і узяла курс на обласну лікарню.

«Не йди, не йди, лишись зі мною!». Нещодавно чутий рингтон знов пролунав десь зовсім поруч.

На долоні в Фішера лежала та сама поюзана «Nokia». Той прийняв виклик.

- А-а-а! То це ви баришня, нам колегу підкинули. Цілую ручку від усієї реаніматології. Що? Та ваш Коновал ще не одного коня завалить. Та не хвилюйтеся ви, кажу! «Швидка» мерців не підбирає.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-16 15:53:20
Переглядів сторінки твору 2258
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.940 / 5.5  (4.630 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 4.927 / 5.5  (4.610 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.02.17 13:52
Автор у цю хвилину відсутній