ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Проза

 Барбі
У твоєму мозку якимось чином виник образ ідеальної жіночої вроди: така собі довгонога цукерочка в привабливій обгортці з щасливою посмішкою на обличчі і мінімумом думок у гарненькій голівці. Твоя дружина дуже не дотягувала до цього образу навіть у день вашого весілля, а що вже казати про час, коли вона набрала природою запрограмовані їй кілограми після пологів та більше десяти років подружнього життя! Від омріяного образу вона мала тільки мінімум думок у голові. Але цей мінімум був геть неправильним. Твоїй ідеальній подрузі потрібен мозок, щоб вона могла вдало підібрати собі одяг і вчасно реагувати посмішкою на твої слова, а дружина користувалась мозком тільки з метою пошуку підстав для незадоволення та нових дієт, і єдине, що у її одязі претендувало на високий рівень – це ціна. Маючи такі особисті дані треба розуміти, що чоловіку просто необхідні коханки, а не перетворюватись на ревниву істеричку. А вона не розуміла. Довелось розлучитись, але тим краще – звільнилось місце для мрії. Розлучення пройшло блискуче: дружині з вашого спільного майна дістався лиш необхідний мінімум, дітям – нервові розлади від бурхливого процесу боротьби за життєві цінності, серед котрих вони виявились приблизно десь на останньому місці, а тобі все інше - як єдиній вартісній істоті, здатній дати лад грошам і матеріальним цінностям.
І ти одразу ж гарячково взявся до пошуку. Коханки коханками, а мрія – це вам не абищо. Коханці і мізерного знаку уваги вистачить, але для омріяної Барбі вкрай необхідно влаштувати ляльковий будиночок, тобто квартирку, з євроремонтом, гарним видом з вікон, великим ліжком і обов’язково дзеркальною шафою з ілюмінацією. У тебе є дім, ти збирався оселити там дружину з дітьми, але не склалось. Діти живуть з екс-дружиною у маленькій квартирці, але ж ти не винен у тому, що їхня матір виявилась не вартою того будинку. І стоїть він пусткою, але приводити туди Барбі не можна, бо у його кімнатах твоя уява бачитиме тих, для кого він будувався, а це дуже заважатиме щастю.
І ось у тебе вже і ляльковий будиночок є, квартирка тобто, і машина підходяща, і ти бізнесмен майже зі спортивною статурою. Та й коханка така, що з нею не сором і між люди вийти: практично ідеал, тільки занадто розумна, завжди тебе на крок вперед прораховує. А ще трохи старувата, адже Барбі має бути не на десять років молодша за тебе, а на п'ятнадцять -двадцять.
А з мрією все чомусь не складається. Куди б тобі не доводилось поїхати у справах, ти видивляєшся свою довгоногу лялечку. Знайомишся то з однією, то з іншою, та всі вони якось не дотягують, і якщо зовні ще нічого, то за вмістом гарненьких голівок або дружину нагадують, або коханку. Аж раптом… у власному під’їзді… сусідова дочка на вихідні до татка з мамою приїхала - роки півтора, як у іншому місті в технікумі навчається… Вона… мрія…
Та хіба ж ти поганий сусід? Хіба тобі важко дівчину у інше місто до гуртожитку підкинути, це ж по дорозі, ти все одно у те місто по справах їдеш. І сусід хороший чолов’яга, саме такого твоїй фірмі і не вистачало. П’є, правда, та то нічого, зате життя правильно розуміє. Щехворіє часто, але ж ти турбуєшся про своїх працівників: і сам у лікарні відвідаєш, і донечку до татуся звозиш.
А дівчина аж занадто Барбі. В машину сідає так, наче ти їй рідний дядечко. І ні поглядів, ні натяків не розуміє. А невеличкі знаки уваги приймає. І у кав’ярню погоджується сходити. Про хлопця свого розповідає. Не розуміє, що той її Кен нічого проти тебе не вартий. Хіба він зміг би їй взимку на день народження оберемок троянд подарувати? А тобі це запросто… Правда вона той оберемок спочатку викинути хотіла, а потім пожаліла квіти і дівчатам у гуртожитку пороздавала, та то нічого. Ти ось візьмеш, і влаштуєш їй сюрприз: посадиш в машину та й гайда на тиждень на зимовий курорт. І тоді Барбі одразу зрозуміє, що насправді ось вона, її доля, а не отой задрипаний Кен.
Хтось, можливо, на підготовку і більше часу витратив би, але ж ти чолов’яга спритний: пара дзвінків - і вже є куди їхати, коротенька розмова з татусем – і майбутній тесть щасливий і згоден на будь-які сюрпризи для донечки. Бо це ж як його дитині пощастило: буде тепер жити, як вареничок у сметані, та і йому, татусеві, дещо перепадатиме…
Все начебто йшло по плану: Барбі і в машину сіла, і посміхалась так, як треба, і зайві думки її голівку не турбували. Але коли вона зрозуміла, що машина їде не у тому напрямку, що веде до її гуртожитку, і настав час сюрпризу, у неї раптом включився мозок. І цей мозок виявився не здатним оцінити захмарного рівня романтики ні у факті викрадення, ні у тижні відпочинку на гірськолижному курорті. Цей мозок зажадав здавати заліки у своєму низькопробному технікумі. Барбі ніяк не могла втямити, що з такими, як у неї, ногами, професія – річ зайва. Виявилось, що вона взагалі не тямить у життєвих цінностях, і замість того, щоб із щасливою посмішкою гордовито йти по доріжці, вистеленій вмістом твого гаманця, вона хоче злидарювати разом з отим напівпрозорим недомірком Кеном, не здатним їй навіть модну сумочку подарувати. Вона навіть заходилась телефонувати тому шмаркачеві та своїм подругам. Довелось забрати у неї телефон, аби він не заважав тобі пояснювати своєму майбутньому щастю суть життя. Але вона таки встигла додзвонитись до однієї з подружок. І у гуртожитку піднявся шарварок. Дурепи-подружки почали без перестану тобі телефонувати, на них не діяли твої запевнення у тому, що з Барбі все гаразд. Вони обіцяли вишкрябати тобі очі і відірвати усі можливі запчастини, при чому такою мовою, що не в кожному притоні почуєш. Вони вивели тебе з рівноваги настільки, що ти пожбурив мобільний телефон своєї Барбі у вікно.
Але ти звик доводити справу до кінця. Не реагувати на істерики ти ще з першою дружиною навчився. Правда, довелось іще забрати у Барбі взуття, щоб вона по дорозі до щастя під час зупинок з машини не вискакувала. Але наставити свою довгоногу красуню на шлях істини тобі не вдалось. Ти не врахував, що у тебе є коханка і власна мобілка. І не просто коханка, а особа, поряд з якою Шерлок Холмс і бабуся Марпл відпочивають. Вона швидко вирахувала, у якому напрямку і разом з ким ти зник з поля її зору, вийшла на найближчу подругу твоєї Барбі, впевнилась у своїх здогадах, і все – контроль за ситуацією перейшов у її руки. Ти ж ділова людина і мобільний телефон є важливою складовою твого бізнесу, тому пожбурити його у вікно – занадто велика розкіш. Можна тільки відключити на деякий час. Але ж ти його все одно включиш. А за час вашого спілкування вона шостим чуттям навчилась вгадувати такі моменти. І ти за цей же період свого життя добре затямив, що на її дзвінки краще відповідати, бо якщо вона вже взялась донести до тебе якусь інформацію, то вона це зробить, і байдуже яким чином. А в цей момент… Та хіба ж ти зі своєю чоловічою одноплановістю здатен відчути усю гаму почуттів справжньої жінки… Як же вона зненавиділа твою Барбі! Але материнський інстинкт і здоровий глузд у ній виявились настільки сильними, що вона зі спокоєм удава не злізла з твоїх вух доти, доки ти не дав їй поговорити з викраденою тобою чужою дитиною і впевнитись, що вона жива і здорова. О, скільки цікавого дізнався про себе у той день татусь твоєї Барбі! Так багато, що після цього випадку він досить довго боявся на людей очі підняти. І до її матусі теж раптом дійшло, що омріяне доччине весілля може стати підставою для занадто великої кількості неприємностей, від яких грошима не закриєшся. І твої родичі теж терміново виявились в курсі твоїх планів, але геть не здатними оцінити ні їхнього розмаху, ні грандіозності, про що тебе і повідомили за допомогою твого ж мобільного телефону.
Але відмовитись від своїх планів тебе змусила не коханка. Це зробила Барбі. Вона таки втекла: вискочила з машини, і боса, по снігу, попрямувала у зворотному напрямку. І до тебе дійшло, що ти пішов по занадто тонкій кризі. А тепер маєш якось вирулювати на сухе. Спочатку тобі довелось вмовляти її хоча б взутися. Цікаво, а чи пам’ятаєш ти, скільки часу сунувся ти за нею на своєму чотириколісному диві, переконуючи, що відвезеш її туди, куди вона забажає? Вона хотіла тільки одного: якнайшвидше повернутись у гуртожиток…
Ти гнав своє авто з шаленою швидкістю, аби хоч якось дати вихід тому виру почуттів, що нуртував у твоєму серці. Тепер у тебе, як і у інших задіяних осіб було єдине бажання: щоб усе це якнайшвидше закінчилось.
Потім… потім буде шлях у невідоме, тобою не прораховане… Біля гуртожитку твоєї Барбі хлопчина з посірілим обличчям навіть не зацідть тобі під око, підсвідомо відчуваючи і твою нікчемність, і міру твоєї поразки, а просто дасть тобі ляпаса, підхопить свою дівчину і зникне з нею за дверима гуртожитку, аби два тижні не відходити від її ліжка, лікуючи сильну застуду та стрес, від якого ще декілька місяців у неї триматимуться темні кола під очима.
Твоя коханка виставить за двері валізу з твоїми речами. Згодом ви помиритесь, але то вже буде просто повільна агонія ваших відносин. Але ти навіть не зрозумієш, що втратив. Це була єдина жінка, здатна здаватись такою, якою ти хотів, і бути тою, яку ти насправді потребував. Вона більше не буде прати та прасувати твої речі, аби ти хоч і тричі на день міг одягти свіжу сорочку, не буде готувати тобі вишукані сніданки та вечері, не буде турбуватись про твоє здоров’я, не буде нагадувати тобі про заплановані зустрічі і вишукувати потрібну інформацію, не буде купувати подарунки твоїм дітям, не буде посміхатись твоїй дружині і виховувати замість вас обох твоїх нащадків, поки їхні тато з мамою сперечаються, кому з двох вони більше заважають влаштовувати своє життя, не буде з’являтись разом з тобою на люди з таким виглядом, наче її руки ніколи і за холодну воду не брались, а твої ділові партнери не будуть проводжати її струнку довгоногу постать заздрісними поглядами… Нещодавно вона вийшла заміж за чоловіка, котрому подобається прокидатись раніше і готувати для неї сніданок, і поряд з котрим не треба кимось здаватись, а можна завжди залишатись собою.
А ти… Колись, можливо, ти і зустрінеш свою Барбі. Адже ти уже входиш у вік «папіка», а «папік» з пухким гаманцем – справжній скарб для справжньої Барбі.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-07-13 18:10:02
Переглядів сторінки твору 3833
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-07-13 18:43:53 ]
сподіваюсь, тут нічого особистого, тільки елгешне?

а рубрика скоріше "іронічний неореалізм".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-13 19:19:45 ]
Нічогісінько, все елгешне, проте не без прототипу. :) Я теж думала до "іронічного неореалізму" віднести, але чомусь здалось, що іронічний неореалізм ближче до особи автора, а неприємно таке близько до себе підсовувати, еге ж? Але якщо вже не в мене одної така думка, то зараз перенаправлю :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-13 19:37:46 ]
Отак пошукає-пошукає ідеалу, обпатрають його ті Барбі, як півня і... прийде немічний до жінки з дітьми проситися назад. І не факт, що вона не відчинить йому дверей.Життя...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-15 15:56:03 ]
Та, швидше за все, відчинить… принаймні ця, але навряд чи він зможе повернутись, адже з самого початку він одружився з жінкою не свого типу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-14 09:48:25 ]
ого, історія як для цілої книжки! дуже яскраво написано, вчора прочитала на єдиному подиху. А чому ви вибрали такий стиль - розповідати про ЛГ не збоку, а ніби звертаючись до нього?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-15 16:01:06 ]
Навіть не знаю... я не часто пишу щось одразу, воно «відстоюється» десь у закапелку підсвідомості у вигляді «забутої» ідеї, а потім «спливає», вже маючи певні характеристики, тобто мені залишається тільки рухатись далі у заданому напрямі…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-14 10:09:46 ]
Дуже цікава розповідь, ще б підшліфувати деякі "технічні моменти", виправивши дрібні помилки і все.
Сподобалось.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-15 16:02:07 ]
Технічні помилки, чи граматичні, я їх один ляд не бачу, тож, Адель, будь ласочка, конкретно. :)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2011-07-14 10:56:56 ]
Пані Тетянко, мені подобається стиль, в якому написана ця "Барбі". Тільки у мене є лдне зауваження. На початку твору йдеться, що діти залишилися жити з дружиною у маленькій квартирі. В кінці, коли мова про коханку, ніби-то вона виховує двох дітей ЛГ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-15 16:03:49 ]
Дяка, Маріанно! Спробую внести деякі зміни. Просто ЛГ не позбавляли батьківства, а його дружині діти заважають, як і йому, коханка ж справжня жінка, з нормальним материнським інстинктом, та й кохала вона його, от і не були їй ті діти чужими. А у житті як, хто везе, на тому і їдуть: дружина кидала дітей йому він перекладав свої обов’язки на коханку, врешті-решт ланцюжок скоротився і дітей відправляли вже не до тата, а до його коханки. Ще б трошки, і діти б взагалі «відмовились» у своїх серцях від батьків на користь цієї чужої тіточки, котра завжди і пояснить, і допоможе, і знайде час на спілкування…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-07-14 11:14:41 ]
СУПЕР, Тетяно! Без коментів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-15 16:17:59 ]
Дякую, Іване. "Супер" - це, здається, така фарба для білявок?:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-07-15 16:26:44 ]
Не порахуйте, що придираюсь.:) Просто, як на мене, трохи заскладні речення у деяких місцях. Як, наприклад, ось тут:

І ось у тебе вже і ляльковий будиночок є, квартирка тобто, і машина підходяща, і ти бізнесмен майже зі спортивною статурою і такою коханкою, що з нею не сором і між люди вийти: практично ідеал, тільки занадто розумна, завжди тебе на крок вперед прораховує, і трохи старувата, адже Барбі має бути не на десять років молодша за тебе, а на п'ятнадцять -двадцять.

Вийшов цілий абзац з одного складнющого речення нагромадженням простих.:)
Потім, у багатьох місцях упродовж всього тексту просяться виділитись вставні, уточнюючі слова. Не буду перелічувати, бо Ви й сама їх знайдете.:)
Що ще... Ага, бачу горно-лижний курорт Ви вже виправили на просто зимовий, то тут уже без зауважень, бо попередній варіант мав би бути гірськолижним.

Ага, ще ось тут:
Діти живуть з екс-дружиною у маленькій квартирці, але ж ти не винен у тому, що їхня матір Виявилась не вартою того будинку.
"виявилась" має бути з малої. То, мабуть, просто одруківка.

Ось наче і все. Не так вже й багато.:)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2011-07-16 02:05:31 ]
Дяка, Адель. Я не подумаю, що ви придираєтесь. Я не хотіла приймати участі в засміченні інформативного поля і дуже довго забороняла собі писати. Аж поки не зрозуміла, що якщо не відпущу себе на волю, склею ласти раніше, аніж виростуть мої діти. Але час завжди грає проти незадіяних функцій, тож зрозуміло, що багатенько з тих знань, що колись були, повилітали геть, залишилось тільки те, що було доведене до рівня рефлексів. Отже, я роблю помилки, а який сенс ображатись, коли мені на них вказують?
Довгими реченнями я навіть в школі писала, є такий гріх, спробую з цим щось зробити, а от зі вставними словами, відчуваю, буде складніше.:)