Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Домінік Арфіст /
Критика | Аналітика
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЕТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД: ЕКОЛОГОС (ЕКОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА)
TRADUTTORE – TRADITORE
(Перекладач – зрадник)
З італійської
Будь-який перекладач Поезії у своїй праці керується принциповими засадами щодо стратегії обраного творчого кредо: точність, адекватність авторського тексту (цілісна передача авторського сенсу, його «духу і літери»: лексики, синтаксису, ритміки і фоніки вірша) чи привнесення у текст власних авторських амбіцій, деформування автентичного тексту (таку позицію виправдовують «перекодуванням» з мови на мову, осучасненням «віджилих», «атрофованих» реалій, а руйнація при цьому хронотопу, творчої манери письма, творчого обличчя автора до уваги не береться). Зазначимо, що в останньому випадку не йдеться про парафраз (переспів), а саме про переклад.Але: як історія не терпить умовного способу передачі подій, так і поетичний текст не терпить втручання перекладацького «Я» в ліричну тканину вже створеного тексту, який має свою власну історію. Твір – створено! – творити його заново не потрібно, його потрібно передати, транслювати засобами нової мови.
У живописі копія – це абсолютна відповідність оригіналові, до найменших деталей – а інакше то – новий твір (смішно було би одягти Мону Лізу в українську вишиванку і в перспективі намалювати калину чи тополю (можна звичайно – але виключно у разі травестійного переспіву твору – як це зроблено з різним ступенем майстерності з Вергілієвою «Енеїдою» у європейських літературах). Ясно, що живопис – не література… Але погляньте, наприклад, на копії відомих зображень Христа художниками різних континентів… У перуанського маляра – Христос схожий на перуанця (при абсолютній точності копії), у нігерійського – на нігерійця (попри білий колір шкіри), у китайського – на китайця (дарма, що широкий розріз очей)… Це ідеал для літературного перекладу! Це - Микола Олексійович Лукаш... Але такі перекладачі народжуються раз на століття...
А так звані «творчі» (вільні) переклади – це не просто порушення авторського права (більшість Поетів, яких перекладають, уже пішли з цього світу і можна безкарно танцювати на їхніх текстах), це – відсутність совісті, обмовляння автора, адже в його вуста вкладають те, чого він не говорив, більше того – часто – ні за що не сказав би, це – наклеп і самоуправство. Фаховий перекладач – це текстолог, екзегет, біограф, історик епохи і МОВИ епохи, у яку твір писався. Тьма сучасних перекладів – це «плювання у вічність», намагання поставити своє «Я» попереду «Я» Поета. Шекспір, скажімо, дуже був би здивований, якби прочитав підрядник своїх трагедій з російських перекладів Б. Пастернака. Ці «переклади» – надзвичайно майстерні, але це не ТОЙ Шекспір, це сюжети Шекспіра, передані очима й душею прекрасного майстра слова Бориса Леонідовича. Чи, скажімо, Синодальний переклад Старого Завіту, зроблений під православну догму – він дуже мало схожий на ТаНаХ (тут ліпше керуватися перекладом братів-василіян під орудою І. Хоменка), а подекуди немає з ним нічого спільного. Та й Септуагінта вже заклала у текст цілий ряд сюжетних і усіляких інших зґвалтувань(!), не кажучи вже про анігіляцію метафізичного сенсу. Чому я тут про ТаНаХ? Бо в оригіналі – це текст ПОЕТИЧНИЙ (тільки С. Аверинцев максимально наблизився до оригіналу у своїх кращих перекладах!).
Автор вірша краще «знає», ніж перекладач, тому не треба його коригувати, доповнювати, інтерпретувати і розтлумачувати «обмеженому» і «недорозвиненому» читачеві. Навіть такі складні для перекладу тексти як ті, що написані ізолюючими мовами (китайська, наприклад) – можуть бути передані, скажімо, українською, поза силабо-тонічними схемами віршування. А деякі перекладачі й гадки не мають про те, що таке стилістичні фігури, тропіка etc.
Є складові ремесла – і ними потрібно володіти. Поет може собі дозволити не знати нічого про поетику, про систему віршування тощо (бо Поет від Бога – сам частина мови!), перекладач – не може! Є Поети – геніальні дилетанти, перекладач – не може бути дилетантом! – бо навіть якщо він – геній – його геніальність інша, ніж у Поета. Геніальність – штучна, одинична, неповторювана і неможлива річ для «накладання» однієї на іншу!
Не може, скажімо образ японського сакраменталію – «さくら» (сакури), чи французького «chèvrefeuille» (жимолості) бути переданим українським «калина», я вже не кажу про речі більш серйозні, ніж «флора-фауна».
Мінімальна одиниця вірша – не слово, не словосполучення, не речення – а сам вірш, УВЕСЬ текст. Він увесь – авторська інтенція! Він завжди діалог Автора з Собою, а не Автора з Читачем. Інакше – то не Поезія, а версифікаторство. Дидактизм – смерть поезії. А скільки перекладів саме стають приводом для нахабного моралізаторства, зведення усіх сенсів тексту – до одного!, якого Поет ніколи собі не дозволив би.
Немає якогось слова, що його вимагає переклад, у рідній мові – перекладач його створює. Єресь? Так, єресь. Але це та сама єресь, яка творить і розвиває мову, звичайно ж, за її внутрішніми законами, виходячи з її логіки і потенційних можливостей словника.
«Перекладацтво – мистецтво жертви»… Нехай так… Але не жертви Автора. Не жертви тексту як самоорганізованої, самодостатньої структури. «Необхідність і достатність» – це закон не тільки математики, це закон Поезії. А ще достовірність. Правда. Істина. А істина – одна (не приймаються демагогічні судження!).
Інший полюс цього складного еквілібру – «буквалізм» – смерть перекладу! Де ти, омріяний золотий перетин?.. Умова гармонійного «золота» – це не Автор і Перекладач, а Автор (Мова оригіналу!) – і Мова, на яку перекладається твір… Як тільки перекладач перебирає на себе функцію Автора – переклад загублено у зародку! Перекладач – не частина Мови (як Автор), він – засіб Мови, а мета – Автор! Неможливо зробити Артюра Рембо частиною української культури, але частиною української мови – цілком!
Переклади – могутній засіб подолання мовної ентропії – а тим більше переклади з близько споріднених мов.
І ще одне: як би гарно, вдало і майстерно вірш не був перекладений – він не замінить оригіналу ніколи. Фрази у коментарях «Ваш переклад навіть кращий ніж оригінал» – смішні. Мені дивна і дика ситуація, коли перекладач замість того, щоб дослУхатися до інколи безцінних порад колег вперто захищає свої прорахунки… Дискусія на рівні «сам ти дурень» – залишить вас дійсно самими, поетичний егрегор виштовхує тих, хто не дослухається до нього… А черговий покруч ніколи не стане явищем у перекладацькій справі… Колективне редагування тексту – безцінна можливість, якої не мали наші попередники… Всім опонентам моїх перекладів – низький уклін, дяка і прохання про подальше терпіння!
РS: 1. Нікого конкретно з ПееМівців автор статті на увазі не має. Стаття концептуальна і написана раніше – час прийшов її викласти.
2. Мова у статті йде про високовартісні художні тексти (тому слово Поезія вжито з великої літери). Графоманії, манії величі і інші «білялітературні шизофренії» – не предмет статті.
3. Викладення тезове, мозаїчне, без "плавних" переходів і інших реверансів – вимога компресії тексту.
4. Автор усвідомлює дискусійний характер певних положень викладу і не претендує на істину в останній інстанції. Це його власний читацький, перекладацький, поетичний, людський і, врешті, громадянський досвід.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
