Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
К110
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
К110
У неї був неземний погляд блакитних очей – навіть не очі дивилися на мене, а уважні блакитні серця пульсували ніжністю і милосердям.
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
