
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
К110
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
К110
У неї був неземний погляд блакитних очей – навіть не очі дивилися на мене, а уважні блакитні серця пульсували ніжністю і милосердям.
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
Вона уклала мене на вузенький столик, наказала не рухатися, нічого не боятися.
Чому я їй повірила, чому я її послухала?
Столик плавно рушив, наді мною стала опускатися стеля, нижче, нижче... Кла-а-ац. Зупинився стіл. Я – під прозорим білим вікном, яке зовсім не прозоре і зовсім не вікно. Але наступної миті я вже про це не думала...
Звідкіля вони взялися, ті космічні гуцули? Запальні, гарячі, сильні...
Спочатку гримали у вікна - думм-думм-думм , і знову - думм-думм-думм, такі вперті хлопці, гепали, здавалося, по усіх звивинах мозку, щодуху гамселили у броньовані шиби, а шиби не прості – товсті-товстенні, тому і звук такий густий, джмелино-басовитий - думм-думм-думм.
І раптом – пощезли усі, тиша, як порятунок, плюскоче вода. А я, насправді, дельфін, якого досліджують ось на цьому дивному апараті. І довкола так багато блакиті, бірюзи, сонячно-зелена вода хлюпоче піді мною. І музика витинає десь там, ген-ген далеко внизу, за межами цього космічного акваріума, певно, з Карпат, з самої Криворівні доноситься жваве гуцульське "бум-цик-цик"...
Думм-думм-думм – різко затарабанили хлопці-прибульці, чи це навпаки – космічні тубільці, але все-таки які ж вони вперті і противні. Аж губами мимоволі пересмикнула і замружила очі.
Та дійство тільки розпочиналося.
Хвиля тиші – плюскіт – і нове – густе і важке, як погляд підозірливої свекрухи, гудіння. То були жінки – так, так, у цьому космосі також були свекрухи, і зараз вони зібралися пооглядати мене - прискіплива жіноча рада. Тяжкі камінні баби, з повіками, що навіть не підіймалися, механізму такого не мали в собі – погляди їхні були такі вбивчі і палючі, що повіки мусили завжди бути опущеними наглухо, як жалюзі у вікні моєї ревнивої сусідки. Ох, як довго вони мене судять, які ж млосно неповороткі і задушливі, як мені уже надокучили...
Хух! Тиша, плюскіт води, тихий "кла-а-ац", і наступна армія узялася дзьобати мою голову. Але, що це? Нарешті я посміхнулася. Це були такі рідні звуки рок-н-ролу, диско, вони пританцьовуваи від утіхи, "рок-рок, рок-ен-рол, рок-рок, рок-ен-рол", далі ритм помінявся, я упзінала ... рідний гопак і козачок, а далі навіть – старезні, як світ, "боніемівські" ритми! Стало так весело і смішно, хотілося танцювати, жаль, що я не могла поворухнутися. Ой, я і не сподівалася, що тут буде така дискотека!
Та радість мою швидко обірвала навала відбійних молотків. І знову ж таки, не простих, а ... ні. ні, не золотих, а отих джмелино густих басів, лише били вони по-гуцульськи запальним ритмом, знищуючи усі залишки думок і відчуттів. Пам׳ятаєте старий фільм "Пригоди італйців у Росії" – там відбійним молотком лякають героїв, наче розстрілом, а тут мене розстрілювали із зброї набагато потужнішого калібру – не повеселишся.
Гей, хто небудь, де ви там? Випустіть мене звідсіля! Верніть мене на землю! Голова ставала гарячою від думок, паніка хвилею заливала очі, я вже нічого не хотіла бачити, не могла зосередити погляд...В мої руці – гумова грушка, це кнопка виклику, коли вже непереливки. Тиснути? Потерпіти?
Ооо, знову понабігали хлопці_биймо_шиби, потім зазвучали басовиті космічні дримби... Збилася з ліку, закрутилося у голові від карусельки звуків і відкриттів, вже не розпізнавала, хто і що мені ту голову морочило...
Нарешті – шлап-шлап-шлап – тихі кроки по підлозі – ооо, везуть ня! везуть! Свобода!!!!
Жінка у білому халаті допомогла мені зійти на землю.
- Ваше обстеження закінчено. Вітаю, у вас усе в нормі.
- Ой, лікарю, що я пережила...
За кілька хвилин я, безмірно щаслива, зачинила двері з табличкою "Кабінет МРТ"
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію