
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Редчиць (1949) /
Рецензії
КОЛИ СПІВАЮТЬ ЛІСОВІ ДЕРЕВА…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОЛИ СПІВАЮТЬ ЛІСОВІ ДЕРЕВА…
Петро Сорока “ЛІСОВІ ПСАЛМИ”. ” Астон”, Тернопіль. 2012
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Доземний уклін за тонкокрилу ластівочку, що так неждано прилетіла зі смарагдових нетрів ще сонного пралісу... Я з великою радістю вловлюю у Ваших прекрасних лісових псалмах тонкі нюанси сріберних цимбалів, а раптовий повів тихого леготу торкається, як завше, досить ненав'язливо, добре наснажуючи і поволеньки затихаючи десь аж там, у невидимих і тому таких таємничих небесах душі, яка з трепетом і благоговінням, і з таким щирим захопленням щодня прислухається до ледь чутних кроків премудрого Творця нашого, по вінця залюблена в Його ненав'язливе Слово, що скапує цілющою росою з улюбленого для щирих наших сердець Голосу...
О, по-справжньому благословен тільки той, чия душа ненастанно готується до майбутнього перельоту… Тож хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку… Адже без Нього ми нічогісінько не варті… А перебуваючи в Ньому, ми стаємо не тільки мудрими і могутніми, а навіть безсмертними… І саме воно є тим Діамантом, який ми віками шукаємо по далеких світах… Ось він, цей омріяний людством Діамант! Торкнімося ж Його бодай разочок так, як хто зможе і як те кому вдасться… Не біймося! Не зволікаймо! І торкаймося якнайчастіше… Бо від ніжних доторків серця цей Діамант сяятиме, як сонце… І Той, хто його нам дарував, терпеливо очікує, коли ж ми побачимо цей предивний скарб і доторкнемося до нього подихом своїх спраглих уст, які пересихають від любові до Слова…
О вірний Апостоле вічного лісу! Дуже прошу, будьте обачними і не згубіть жодного ключика з цієї в’язки, що лежить ось біля Вашого лебединого стилосу… Бо, не дай Боже, як згубите, то я дивуватимуся знову… І знайте, Друже, що сумного переходу немає… Чи хто колись бачив сумною ту душу, яка після тяжких і виснажливих мандрів повертається нарешті додому?.. Ото ж бо й воно… Безсмертя! Це сенс земного існування і вершина божественної , а не людської творчості …
“Залишаючись наодинці з лісом, уголос співаю псалми, як це робить, на моє переконання, все живе у лісі.” – пишете Ви у своїй невеликій передмові… І далі продовжуєте: “ Я прагнув, щоб у моїх віршах звучала світла літургійність, яку відчуваєш душею, коли входиш під крони дерев…” І після раптової паузи моє серце радо підхоплює:”СПІІВАААЙМОО ПСААЛМИИИ!”. А чи забарилася, почувши голос мого серця, душа? О ні, не була б тоді вона душею, якби хоч на хвильку вона завагалася… І забриніло: “Співайте для Господа пісню нову, уся, земле, – співайте для Господа! Співайте для Господа, благословляйте Ім’я Його, з дня на день сповіщайте спасіння Його!” То чи не підхопить цей псалом, дорогий Апостоле, ваша тисячоголоса лісова капела? Егегеей, співаймо для Господа! Осанна! Алилуя! Осання! Алилуя! Осанна! Алилуя! СПІВАААЙМОО ДЛЯ ГОСПООДААА!
“Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді своїй!” Ви чуєте, Апостоле, могутній і мільйоноголосий унісон? То співають лісові дерева! Наші з вами дерева! Живі дерева нашого невмирущого народу! Дерева наших пращурів і наших нащадків! Алиилууяя!!! Алиилууяя!!! Алииилуууяяя!!! І вже дзвенять усі небеса, бо величезна армія вірних янголів радісно підхопила: АЛИИЛУУУЯЯЯЯЯ!!! То хіба, Друже, може сумувати чиясь душа, коли співають лісові дерева?
Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко чи свято, чи будень, чи ніч.
Навчити мене, Боже, мовчати, як скошені трави,
Рости і цвісти некрикливо, як терен і хвощ.
Як хмара, тікати від слави, хвали, чи неслави,
Над світом сумним прошуміти, як вітер чи дощ.
Навчи мене, Боже! І будь благословен Грядущий в небесах повік-віку! Царюй, Господи, у моєму серці, у серцях мого роду й народу... Cьогодні я схиляю перед Тобою, Всеблагий, своє любляче серце під урочисті хорали сонячного лісу… ОCАННА!
м.Житомир
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Доземний уклін за тонкокрилу ластівочку, що так неждано прилетіла зі смарагдових нетрів ще сонного пралісу... Я з великою радістю вловлюю у Ваших прекрасних лісових псалмах тонкі нюанси сріберних цимбалів, а раптовий повів тихого леготу торкається, як завше, досить ненав'язливо, добре наснажуючи і поволеньки затихаючи десь аж там, у невидимих і тому таких таємничих небесах душі, яка з трепетом і благоговінням, і з таким щирим захопленням щодня прислухається до ледь чутних кроків премудрого Творця нашого, по вінця залюблена в Його ненав'язливе Слово, що скапує цілющою росою з улюбленого для щирих наших сердець Голосу...
О, по-справжньому благословен тільки той, чия душа ненастанно готується до майбутнього перельоту… Тож хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку… Адже без Нього ми нічогісінько не варті… А перебуваючи в Ньому, ми стаємо не тільки мудрими і могутніми, а навіть безсмертними… І саме воно є тим Діамантом, який ми віками шукаємо по далеких світах… Ось він, цей омріяний людством Діамант! Торкнімося ж Його бодай разочок так, як хто зможе і як те кому вдасться… Не біймося! Не зволікаймо! І торкаймося якнайчастіше… Бо від ніжних доторків серця цей Діамант сяятиме, як сонце… І Той, хто його нам дарував, терпеливо очікує, коли ж ми побачимо цей предивний скарб і доторкнемося до нього подихом своїх спраглих уст, які пересихають від любові до Слова…
О вірний Апостоле вічного лісу! Дуже прошу, будьте обачними і не згубіть жодного ключика з цієї в’язки, що лежить ось біля Вашого лебединого стилосу… Бо, не дай Боже, як згубите, то я дивуватимуся знову… І знайте, Друже, що сумного переходу немає… Чи хто колись бачив сумною ту душу, яка після тяжких і виснажливих мандрів повертається нарешті додому?.. Ото ж бо й воно… Безсмертя! Це сенс земного існування і вершина божественної , а не людської творчості …
“Залишаючись наодинці з лісом, уголос співаю псалми, як це робить, на моє переконання, все живе у лісі.” – пишете Ви у своїй невеликій передмові… І далі продовжуєте: “ Я прагнув, щоб у моїх віршах звучала світла літургійність, яку відчуваєш душею, коли входиш під крони дерев…” І після раптової паузи моє серце радо підхоплює:”СПІІВАААЙМОО ПСААЛМИИИ!”. А чи забарилася, почувши голос мого серця, душа? О ні, не була б тоді вона душею, якби хоч на хвильку вона завагалася… І забриніло: “Співайте для Господа пісню нову, уся, земле, – співайте для Господа! Співайте для Господа, благословляйте Ім’я Його, з дня на день сповіщайте спасіння Його!” То чи не підхопить цей псалом, дорогий Апостоле, ваша тисячоголоса лісова капела? Егегеей, співаймо для Господа! Осанна! Алилуя! Осання! Алилуя! Осанна! Алилуя! СПІВАААЙМОО ДЛЯ ГОСПООДААА!
“Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді своїй!” Ви чуєте, Апостоле, могутній і мільйоноголосий унісон? То співають лісові дерева! Наші з вами дерева! Живі дерева нашого невмирущого народу! Дерева наших пращурів і наших нащадків! Алиилууяя!!! Алиилууяя!!! Алииилуууяяя!!! І вже дзвенять усі небеса, бо величезна армія вірних янголів радісно підхопила: АЛИИЛУУУЯЯЯЯЯ!!! То хіба, Друже, може сумувати чиясь душа, коли співають лісові дерева?
Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко чи свято, чи будень, чи ніч.
Навчити мене, Боже, мовчати, як скошені трави,
Рости і цвісти некрикливо, як терен і хвощ.
Як хмара, тікати від слави, хвали, чи неслави,
Над світом сумним прошуміти, як вітер чи дощ.
Навчи мене, Боже! І будь благословен Грядущий в небесах повік-віку! Царюй, Господи, у моєму серці, у серцях мого роду й народу... Cьогодні я схиляю перед Тобою, Всеблагий, своє любляче серце під урочисті хорали сонячного лісу… ОCАННА!
м.Житомир
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію