ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Редчиць (1949) / Рецензії

 КОЛИ СПІВАЮТЬ ЛІСОВІ ДЕРЕВА…
Петро Сорока “ЛІСОВІ ПСАЛМИ”. ” Астон”, Тернопіль. 2012

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!

Доземний уклін за тонкокрилу ластівочку, що так неждано прилетіла зі смарагдових нетрів ще сонного пралісу... Я з великою радістю вловлюю у Ваших прекрасних лісових псалмах тонкі нюанси сріберних цимбалів, а раптовий повів тихого леготу торкається, як завше, досить ненав'язливо, добре наснажуючи і поволеньки затихаючи десь аж там, у невидимих і тому таких таємничих небесах душі, яка з трепетом і благоговінням, і з таким щирим захопленням щодня прислухається до ледь чутних кроків премудрого Творця нашого, по вінця залюблена в Його ненав'язливе Слово, що скапує цілющою росою з улюбленого для щирих наших сердець Голосу...

О, по-справжньому благословен тільки той, чия душа ненастанно готується до майбутнього перельоту… Тож хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку… Адже без Нього ми нічогісінько не варті… А перебуваючи в Ньому, ми стаємо не тільки мудрими і могутніми, а навіть безсмертними… І саме воно є тим Діамантом, який ми віками шукаємо по далеких світах… Ось він, цей омріяний людством Діамант! Торкнімося ж Його бодай разочок так, як хто зможе і як те кому вдасться… Не біймося! Не зволікаймо! І торкаймося якнайчастіше… Бо від ніжних доторків серця цей Діамант сяятиме, як сонце… І Той, хто його нам дарував, терпеливо очікує, коли ж ми побачимо цей предивний скарб і доторкнемося до нього подихом своїх спраглих уст, які пересихають від любові до Слова…

О вірний Апостоле вічного лісу! Дуже прошу, будьте обачними і не згубіть жодного ключика з цієї в’язки, що лежить ось біля Вашого лебединого стилосу… Бо, не дай Боже, як згубите, то я дивуватимуся знову… І знайте, Друже, що сумного переходу немає… Чи хто колись бачив сумною ту душу, яка після тяжких і виснажливих мандрів повертається нарешті додому?.. Ото ж бо й воно… Безсмертя! Це сенс земного існування і вершина божественної , а не людської творчості …

“Залишаючись наодинці з лісом, уголос співаю псалми, як це робить, на моє переконання, все живе у лісі.” – пишете Ви у своїй невеликій передмові… І далі продовжуєте: “ Я прагнув, щоб у моїх віршах звучала світла літургійність, яку відчуваєш душею, коли входиш під крони дерев…” І після раптової паузи моє серце радо підхоплює:”СПІІВАААЙМОО ПСААЛМИИИ!”. А чи забарилася, почувши голос мого серця, душа? О ні, не була б тоді вона душею, якби хоч на хвильку вона завагалася… І забриніло: “Співайте для Господа пісню нову, уся, земле, – співайте для Господа! Співайте для Господа, благословляйте Ім’я Його, з дня на день сповіщайте спасіння Його!” То чи не підхопить цей псалом, дорогий Апостоле, ваша тисячоголоса лісова капела? Егегеей, співаймо для Господа! Осанна! Алилуя! Осання! Алилуя! Осанна! Алилуя! СПІВАААЙМОО ДЛЯ ГОСПООДААА!

“Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді своїй!” Ви чуєте, Апостоле, могутній і мільйоноголосий унісон? То співають лісові дерева! Наші з вами дерева! Живі дерева нашого невмирущого народу! Дерева наших пращурів і наших нащадків! Алиилууяя!!! Алиилууяя!!! Алииилуууяяя!!! І вже дзвенять усі небеса, бо величезна армія вірних янголів радісно підхопила: АЛИИЛУУУЯЯЯЯЯ!!! То хіба, Друже, може сумувати чиясь душа, коли співають лісові дерева?


Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко чи свято, чи будень, чи ніч.

Навчити мене, Боже, мовчати, як скошені трави,
Рости і цвісти некрикливо, як терен і хвощ.
Як хмара, тікати від слави, хвали, чи неслави,
Над світом сумним прошуміти, як вітер чи дощ.

Навчи мене, Боже! І будь благословен Грядущий в небесах повік-віку! Царюй, Господи, у моєму серці, у серцях мого роду й народу... Cьогодні я схиляю перед Тобою, Всеблагий, своє любляче серце під урочисті хорали сонячного лісу… ОCАННА!

м.Житомир

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-27 08:04:53
Переглядів сторінки твору 4391
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.015 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.06.01 17:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Лозова (М.К./М.К.) [ 2012-04-27 15:25:25 ]
Cправді, хіба може сумувати душа, коли співають лісові дерева?
І хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку!
Дякую, пане Іване!
Прихильниця творчості Петра Сороки - О.Л.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2012-04-27 18:01:09 ]
Співайте для Господа пісню нову!!!
З подякою земляк і шанувльник творчості П.Сороки...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2012-05-06 11:17:14 ]
Осанна! Співаааймооо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2013-01-08 04:11:18 ]
Цікаво, куди ж подівся найперший запис про те, що це не рецензія? Це справді не рецензія, а відгук і щирий сплеск емоцій... Якби тут була рубрика "Відгуки", то я помістив до неї цю гілку від лісових дерев автора, який, до речі, назвав цей мій допис саме рецензією... Я, прочитавши емейлову звістку, радо посміхнувся, бо зрозумів, що Петрові Сороці моя щирість припала до душі... Тепер це неабияка рідкість не тільки у відгуках чи рецензіях, а навіть у поезіях... Хіба ж не дивина?..