Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
12:31
базується на ідейно-тематичному спрямуванні всієї творчості автора, яскраво представленої у його збірці «Важкі кроки до істини» від видавництва Зелений пес. Опублікований у вересні 2026 року на літературних платформах «Поетичні майстерні» та «Клуб поезії»
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Редчиць (1949) /
Рецензії
КОЛИ СПІВАЮТЬ ЛІСОВІ ДЕРЕВА…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОЛИ СПІВАЮТЬ ЛІСОВІ ДЕРЕВА…
Петро Сорока “ЛІСОВІ ПСАЛМИ”. ” Астон”, Тернопіль. 2012
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Доземний уклін за тонкокрилу ластівочку, що так неждано прилетіла зі смарагдових нетрів ще сонного пралісу... Я з великою радістю вловлюю у Ваших прекрасних лісових псалмах тонкі нюанси сріберних цимбалів, а раптовий повів тихого леготу торкається, як завше, досить ненав'язливо, добре наснажуючи і поволеньки затихаючи десь аж там, у невидимих і тому таких таємничих небесах душі, яка з трепетом і благоговінням, і з таким щирим захопленням щодня прислухається до ледь чутних кроків премудрого Творця нашого, по вінця залюблена в Його ненав'язливе Слово, що скапує цілющою росою з улюбленого для щирих наших сердець Голосу...
О, по-справжньому благословен тільки той, чия душа ненастанно готується до майбутнього перельоту… Тож хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку… Адже без Нього ми нічогісінько не варті… А перебуваючи в Ньому, ми стаємо не тільки мудрими і могутніми, а навіть безсмертними… І саме воно є тим Діамантом, який ми віками шукаємо по далеких світах… Ось він, цей омріяний людством Діамант! Торкнімося ж Його бодай разочок так, як хто зможе і як те кому вдасться… Не біймося! Не зволікаймо! І торкаймося якнайчастіше… Бо від ніжних доторків серця цей Діамант сяятиме, як сонце… І Той, хто його нам дарував, терпеливо очікує, коли ж ми побачимо цей предивний скарб і доторкнемося до нього подихом своїх спраглих уст, які пересихають від любові до Слова…
О вірний Апостоле вічного лісу! Дуже прошу, будьте обачними і не згубіть жодного ключика з цієї в’язки, що лежить ось біля Вашого лебединого стилосу… Бо, не дай Боже, як згубите, то я дивуватимуся знову… І знайте, Друже, що сумного переходу немає… Чи хто колись бачив сумною ту душу, яка після тяжких і виснажливих мандрів повертається нарешті додому?.. Ото ж бо й воно… Безсмертя! Це сенс земного існування і вершина божественної , а не людської творчості …
“Залишаючись наодинці з лісом, уголос співаю псалми, як це робить, на моє переконання, все живе у лісі.” – пишете Ви у своїй невеликій передмові… І далі продовжуєте: “ Я прагнув, щоб у моїх віршах звучала світла літургійність, яку відчуваєш душею, коли входиш під крони дерев…” І після раптової паузи моє серце радо підхоплює:”СПІІВАААЙМОО ПСААЛМИИИ!”. А чи забарилася, почувши голос мого серця, душа? О ні, не була б тоді вона душею, якби хоч на хвильку вона завагалася… І забриніло: “Співайте для Господа пісню нову, уся, земле, – співайте для Господа! Співайте для Господа, благословляйте Ім’я Його, з дня на день сповіщайте спасіння Його!” То чи не підхопить цей псалом, дорогий Апостоле, ваша тисячоголоса лісова капела? Егегеей, співаймо для Господа! Осанна! Алилуя! Осання! Алилуя! Осанна! Алилуя! СПІВАААЙМОО ДЛЯ ГОСПООДААА!
“Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді своїй!” Ви чуєте, Апостоле, могутній і мільйоноголосий унісон? То співають лісові дерева! Наші з вами дерева! Живі дерева нашого невмирущого народу! Дерева наших пращурів і наших нащадків! Алиилууяя!!! Алиилууяя!!! Алииилуууяяя!!! І вже дзвенять усі небеса, бо величезна армія вірних янголів радісно підхопила: АЛИИЛУУУЯЯЯЯЯ!!! То хіба, Друже, може сумувати чиясь душа, коли співають лісові дерева?
Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко чи свято, чи будень, чи ніч.
Навчити мене, Боже, мовчати, як скошені трави,
Рости і цвісти некрикливо, як терен і хвощ.
Як хмара, тікати від слави, хвали, чи неслави,
Над світом сумним прошуміти, як вітер чи дощ.
Навчи мене, Боже! І будь благословен Грядущий в небесах повік-віку! Царюй, Господи, у моєму серці, у серцях мого роду й народу... Cьогодні я схиляю перед Тобою, Всеблагий, своє любляче серце під урочисті хорали сонячного лісу… ОCАННА!
м.Житомир
ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Доземний уклін за тонкокрилу ластівочку, що так неждано прилетіла зі смарагдових нетрів ще сонного пралісу... Я з великою радістю вловлюю у Ваших прекрасних лісових псалмах тонкі нюанси сріберних цимбалів, а раптовий повів тихого леготу торкається, як завше, досить ненав'язливо, добре наснажуючи і поволеньки затихаючи десь аж там, у невидимих і тому таких таємничих небесах душі, яка з трепетом і благоговінням, і з таким щирим захопленням щодня прислухається до ледь чутних кроків премудрого Творця нашого, по вінця залюблена в Його ненав'язливе Слово, що скапує цілющою росою з улюбленого для щирих наших сердець Голосу...
О, по-справжньому благословен тільки той, чия душа ненастанно готується до майбутнього перельоту… Тож хай невмируще Слово царює у наших серцях довіку… Адже без Нього ми нічогісінько не варті… А перебуваючи в Ньому, ми стаємо не тільки мудрими і могутніми, а навіть безсмертними… І саме воно є тим Діамантом, який ми віками шукаємо по далеких світах… Ось він, цей омріяний людством Діамант! Торкнімося ж Його бодай разочок так, як хто зможе і як те кому вдасться… Не біймося! Не зволікаймо! І торкаймося якнайчастіше… Бо від ніжних доторків серця цей Діамант сяятиме, як сонце… І Той, хто його нам дарував, терпеливо очікує, коли ж ми побачимо цей предивний скарб і доторкнемося до нього подихом своїх спраглих уст, які пересихають від любові до Слова…
О вірний Апостоле вічного лісу! Дуже прошу, будьте обачними і не згубіть жодного ключика з цієї в’язки, що лежить ось біля Вашого лебединого стилосу… Бо, не дай Боже, як згубите, то я дивуватимуся знову… І знайте, Друже, що сумного переходу немає… Чи хто колись бачив сумною ту душу, яка після тяжких і виснажливих мандрів повертається нарешті додому?.. Ото ж бо й воно… Безсмертя! Це сенс земного існування і вершина божественної , а не людської творчості …
“Залишаючись наодинці з лісом, уголос співаю псалми, як це робить, на моє переконання, все живе у лісі.” – пишете Ви у своїй невеликій передмові… І далі продовжуєте: “ Я прагнув, щоб у моїх віршах звучала світла літургійність, яку відчуваєш душею, коли входиш під крони дерев…” І після раптової паузи моє серце радо підхоплює:”СПІІВАААЙМОО ПСААЛМИИИ!”. А чи забарилася, почувши голос мого серця, душа? О ні, не була б тоді вона душею, якби хоч на хвильку вона завагалася… І забриніло: “Співайте для Господа пісню нову, уся, земле, – співайте для Господа! Співайте для Господа, благословляйте Ім’я Його, з дня на день сповіщайте спасіння Його!” То чи не підхопить цей псалом, дорогий Апостоле, ваша тисячоголоса лісова капела? Егегеей, співаймо для Господа! Осанна! Алилуя! Осання! Алилуя! Осанна! Алилуя! СПІВАААЙМОО ДЛЯ ГОСПООДААА!
“Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, – Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи – по правді своїй!” Ви чуєте, Апостоле, могутній і мільйоноголосий унісон? То співають лісові дерева! Наші з вами дерева! Живі дерева нашого невмирущого народу! Дерева наших пращурів і наших нащадків! Алиилууяя!!! Алиилууяя!!! Алииилуууяяя!!! І вже дзвенять усі небеса, бо величезна армія вірних янголів радісно підхопила: АЛИИЛУУУЯЯЯЯЯ!!! То хіба, Друже, може сумувати чиясь душа, коли співають лісові дерева?
Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха,
І жити, як птаха, над кронами лип і сторіч.
З буття в небуття переходити так, як мураха,
Безболісно й легко чи свято, чи будень, чи ніч.
Навчити мене, Боже, мовчати, як скошені трави,
Рости і цвісти некрикливо, як терен і хвощ.
Як хмара, тікати від слави, хвали, чи неслави,
Над світом сумним прошуміти, як вітер чи дощ.
Навчи мене, Боже! І будь благословен Грядущий в небесах повік-віку! Царюй, Господи, у моєму серці, у серцях мого роду й народу... Cьогодні я схиляю перед Тобою, Всеблагий, своє любляче серце під урочисті хорали сонячного лісу… ОCАННА!
м.Житомир
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
