ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.02
05:18
Молодецька бравада
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
2024.06.02
00:43
Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
2024.06.02
00:34
Натхненно чекаючи світлого літа
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
2024.06.01
22:45
В пустелі на порепаній землі
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
2024.06.01
22:01
В слова раніш банальні "до" і "після"
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
2024.06.01
20:41
Лишити нині владу казнокраду –
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
2024.06.01
15:03
Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Юрійчук /
Проза
Пам’ятник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’ятник
Ти йдеш по парку, втебе ноги, мов крила, а осінь — то лише привід поплакатись. Вона сама, і ти сам. Ти не повіриш, але ти — сам. Я енвідкрив тобі скелета у шафі відкривши тобі це. Ти відкидаєш це, як надоїдливу примару. Завмер твій крик душі у листі, що падає на мокрий асфальт. Ти хочеш так багато сказати тим, кого в тебе нема.
Думки не відпускають тебе. Ти нікому не потрібний а тобі потрібіні всі. А ти? Пам’ятник самому собі великому. Кам’янієш поволі... коли чистиш зуби і п’єш чай з лимоном і двома ложечками цукру. Стоятимеш довго. А ще навколо треба поставити огорожу з хвірткою, табличкою та вічним вогнем. Щоби час від часу приходили, поминали.
Знайдуться люди, які митимуть тебе від слідів життєдіяльності птахів та людей. Тобі сусідський хлопчина засуне в зуби петарду і буде правий. Довго стоїш. Твоя рука завжди вказуватиме всім куди іти, але ти стоятимеш на місці, бо ти ж — пам’ятник.
І робота твоя — такий же самий пам’ятник. Працюєш пам’ятником для пам’ятників. Зразок для наслідування.
... Дощ все ще не закінчується, ітому ти повільно ідеш до виходу з парку. Додому. Тобі, як королю, подадуть іжу, подивишся телевізор. У чорному екрані побачиш себе, скорчиш гримасу і спати. Зранку в тебе надиво свіжа голова, і як ти прочитав у горскопі, наступний тиждень для усіх водоліїв роботоголічний, а тому працюватимеш допізна. Легіон водолійського війська з Павлом Глобою на чолі. Модне військо.
...А пам’тник обростає мохом з північної сторони. Як заведено усім мохам.
Огорожа іржавіє. Ніхто її чомусь не ремнотує. Скрипить хвіртка. Розбудила тебе. Страшно залишатися одному. Боляче говорити по телефону: ніхто не потисне руки і не подивиться у вічі.
... Перед тобою минає життя не твоє. Світла пляма почуттів наповнює твій мозок. Серце розтає, совість вирвається з полону і розказує правду про свою неволю. Ти встаєш з постаменту і йдеш туди, де все ще надіються і чекають.
... Бог тебе пожаліє і зробить провідником у країні сліпих і бездушних створінь. Не всі зійдуть з постаментів. Вічний вогонь палатиме для них вічно. І яскрава зіка у небі горітиме. Не одразу ти молотком розіб’єш холодний лід їхніх душ. Ні не молотком, а кувалдою. Сучасні душі пориті такою товщею льоду, перед якою Антарктика — просто іній на вікнах. Не всі вони оживуть. Совість вперше тобі скаже „спасибі”.
Бездонне небо відбилось у краплі води. Захотілось обійняти його і відпустити на волю, мов птаха. А це була лише сльоза. Не зраджуй її...
Думки не відпускають тебе. Ти нікому не потрібний а тобі потрібіні всі. А ти? Пам’ятник самому собі великому. Кам’янієш поволі... коли чистиш зуби і п’єш чай з лимоном і двома ложечками цукру. Стоятимеш довго. А ще навколо треба поставити огорожу з хвірткою, табличкою та вічним вогнем. Щоби час від часу приходили, поминали.
Знайдуться люди, які митимуть тебе від слідів життєдіяльності птахів та людей. Тобі сусідський хлопчина засуне в зуби петарду і буде правий. Довго стоїш. Твоя рука завжди вказуватиме всім куди іти, але ти стоятимеш на місці, бо ти ж — пам’ятник.
І робота твоя — такий же самий пам’ятник. Працюєш пам’ятником для пам’ятників. Зразок для наслідування.
... Дощ все ще не закінчується, ітому ти повільно ідеш до виходу з парку. Додому. Тобі, як королю, подадуть іжу, подивишся телевізор. У чорному екрані побачиш себе, скорчиш гримасу і спати. Зранку в тебе надиво свіжа голова, і як ти прочитав у горскопі, наступний тиждень для усіх водоліїв роботоголічний, а тому працюватимеш допізна. Легіон водолійського війська з Павлом Глобою на чолі. Модне військо.
...А пам’тник обростає мохом з північної сторони. Як заведено усім мохам.
Огорожа іржавіє. Ніхто її чомусь не ремнотує. Скрипить хвіртка. Розбудила тебе. Страшно залишатися одному. Боляче говорити по телефону: ніхто не потисне руки і не подивиться у вічі.
... Перед тобою минає життя не твоє. Світла пляма почуттів наповнює твій мозок. Серце розтає, совість вирвається з полону і розказує правду про свою неволю. Ти встаєш з постаменту і йдеш туди, де все ще надіються і чекають.
... Бог тебе пожаліє і зробить провідником у країні сліпих і бездушних створінь. Не всі зійдуть з постаментів. Вічний вогонь палатиме для них вічно. І яскрава зіка у небі горітиме. Не одразу ти молотком розіб’єш холодний лід їхніх душ. Ні не молотком, а кувалдою. Сучасні душі пориті такою товщею льоду, перед якою Антарктика — просто іній на вікнах. Не всі вони оживуть. Совість вперше тобі скаже „спасибі”.
Бездонне небо відбилось у краплі води. Захотілось обійняти його і відпустити на волю, мов птаха. А це була лише сльоза. Не зраджуй її...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію