ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свобода плесне по плечу…
...У порожнечу не-о-значень
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Критика | Аналітика

 Станіслав Ступкевич

Роман «Брюль» у творчості Ю.-І.Крашевського

І

Гайнріх Брюль (1700–1763) був першим міністром короля Августа ІІІ і правив як Польщею, так і Саксонією.
Він не був ані саксонцем, ані поляком. Походив із Тюрингії, німецького князівства, розташованого по сусідству з Саксонією. Оскільки його рідний небагатий шляхетський дім не давав шансів поправити матеріальний стан сім’ї, тринадцятилітній Гайнріх став пажем у княгині Вайсенфельс, потім недовго вивчав літературу і музику в Лейпцигу; коли мав дев’ятнадцять років, був прийнятий до почету срібних пажів при королівському дворі саксонського князя-електора Августа ІІ у Дрездені, де швидко здобував щораз нові титули і посади. Маючи тридцять один рік, він уже був начальником фінансів і керівником закордонної політики Саксонії, пізніше також очолив міністерство внутрішніх справ і управління гірництва, здобув кілька військових титулів, врешті 1746 р. отримав незнаний до того часу в Саксонії титул «прем’єр-міністра».
У Польщі, де магнати стояли на варті своєрідно трактованих шляхетських свобод, достойницькі посади й титули були важче доступні чужому прибульцю. Тут Брюль задовольнився генеральством над коронною артилерією та кількома староствами, до яких мусив уторувати собі шлях через фальшиві документи, котрі мали підтвердити його польсько-шляхетське походження з Оцешини.
Проте що могли значити навіть найвищі титули для людини, яка посідала королівську владу! А Брюлеві йшлося не так про титули, як про гроші. Цей незаможний шляхтич із Тюрингії на службі в чужоземного монарха зумів не лише збільшити родовий маєток, а й купити собі володіння у Саксонії та Польщі, побудувати палаци (зокрема славетний свого часу Брюлівський палац у Варшаві на Саксонській площі), зібрати мистецькі колекції та бібліотеку (бл. 70 000 томів!) і, крім того, вести розкішний спосіб життя. Звичайно, отримані посади і майно він доповнив графським титулом.
Не можна сказати, що Брюль заробив багатство – адже він став заможним не своєю працею. Після його смерті у Саксонії пробували з його шестимільйонного спадку стягнути чотири з половиною мільйони талерів за розкрадання державної скарбниці. У Польщі його підозрювали у фальшуванні монети. Звичайним джерелом доходів для нього був продаж вільних сенаторських крісел, єпископств і орденів. Так, наприклад, за посаду віленського воєводи князь Кароль Радзивілл «Пане Коханку» [1] заплатив йому два мільйони талерів. Подібно зпплатив йому Теодор Вессель за посаду коронного підскарбія (керівник міністерства фінансів).
А турбота про країну, що нею врядуєш? Цього Брюль не мав, як не мав і король, як не мало багато інших монархів у Європі XVIII ст. Вже давно минули ті часи, коли французький король Генріх IV (1553–1610) хотів так правити, щоб у його країні кожен селянин мав у неділю курку в горщику. В XVIII ст. ідеалом і взірцем володаря був інший король Франції – Людовік XIV (1638–1715), монарх найбільш абсолютний, котрий ототожнював дерхаву зі своєю особою й оточував себе при дворі такою блискучою пишнотою, що його називали «королем Сонце». Палким наслідувачем Людовіка XIV був Август ІІ. Він свавільно став королем Польщі, щоб піднести блиск свого двору і своєї родини. Будучи абсолютним володарем Саксонії, від початку свого правління у Польщі він дбав про те, аби шляхетську республіку перетворити на спадкову монархію своєї династії, навіть коштом частини польських земель, які обіцяв суміжним монархам за підтримку.
Під час панування Августа ІІ Польща не лише перестала бути могутньою державою, а взагалі припинила власну активну участь у європейській політиці. Вона стала країною, в якій господарювали сусідні монархи (Карл ХІІ шведський, Петро І російський, пізніше Фридрих ІІ прусський), диктуючи сеймові ухвали й саджаючи своїх кандидатів на елекційний трон. Політичний занепад Польщі сягнув дна за панування Августа ІІІ, саме «завдяки» владі Брюля. Тоді ж виникло і зміцнилося переконання, що «Польща стоїть на безвладді» .
Протягом перших двадцяти трьох літ панування Август ІІІ був у Польщі сукупно менше двох років. Коли повинен був підписувати універсали або брати участь у засіданні сенату, приїжджав на кілька днів до прикордонної Всхови й швидко повертався до Дрездена. Він приїхав до Варшави на кілька років, коли 1756р., на початку Семилітньої війни, прусський король Фридрих ІІ зайняв усю Саксонію. Август ІІІ виїхав із Варшави одразу по укладенні миру, поспішаючи до пишних опер і полювань. Звичайно, його двір супроводжував Брюль.

ІІ

Хоча в історії Польщі панування обох саксонців становило сумний період як із політичного, так і звичаєвого погляду, в польській свідомості протягом тих шістдесяти з лишком років утвердилося переконання, що обидві країни поєднані сталими зв’язками. Коли через неповні тридцять літ по смерті Августа ІІІ Чотирирічний Сейм, намагаючись урятувати країну від катастрофи, ухвалив Конституцію Третього Травня, саме за онуком Августа ІІІ він визнавав спадковий трон Польщі. Тікаючи з країни від Торговицької конфедерації, політики патріотичного табору шукали притулку в Дрездені й там приготували Костюшківське повстання. У відновленому Наполеоном Варшавському князівстві панівним князем став онук Августа ІІІ, на той час – уже з милості французького імператора – саксонський король. Через Дрезден пролягав шлях польських емігрантів після поразки Листопадового повстання (там Адам Міцкевич написав ІІІ частину «Дзядів»), через Дрезден також ішли недобитки Січневого повстання. Безпосередньо до Дрездена попрямував Юзеф-Ігнацій Крашевський, змушений покинути батьківщину 1863 р., і хоча кілька років у різних мандрівках він шукав, де б оселитися ближче до Польщі, у цьому місті він замешкав постійно, доки через двадцять років, за вироком німецького суду, його забрали звідти до Магдебурзької фортеці.
Письменник з історичними уподобаннями не міг залишитися байдужим до пам’яток, на які щокроку трапляв і які свідчили про давні польсько-саксонські зв’язки. Він заглибився у студіювання багатих архівів, бібліотек і мистецьких колекцій. Це швидко знайшло відображення у його літературній творчості. Раніше історичні зацікавлення Крашевського були зосереджені на початках історії Литви та зупинялися на XVI і XVII ст. історії Польщі. Кілька разів теми його романів були почерпнуті з кінцевого відтинку панування Станіслава-Августа, що могло бути зверненням до тоді ще живої традиції останніх літ Речі Посполитої. Тепер 1867 р. з’являється комедія «За короля саксонця», а через кілька років почнуть видаватися саксонські романи, число яких наблизиться до двацяти й серед яких на чільне місце вийде серія з трьох романів, що становлять трилогію: «Графиня Козель», «Брюль» та «Із Семилітньої війни».

ІІІ

В історичних романах Крашевський зазвичай розгортав дію довкола людей, часто фіктивних героїв, які безпосередньо не впливали на хід великих подій, і через історії чи переживання показував чільних персонажів. У названих саксонських романах, особливо у «Брюлі», письменник застосував цілком протилежний метод: передусім він уводить головні історичні постаті, але уникає опису важливих подій. У романі не є важливим те, що помер Август ІІ, що Август ІІІ у якийсь там спосіб далеко в Польщі був обраний королем, що Саксонію зайняли чужоземні війська. Кожен без труду може знайти ці відомості у підручниках історії. Крашевського цікавлять інші факти. Він був історичним письменником, але ще більше письменником соціальним і звичаєвим. У минулому він бачив не так окремі події, спричинені окремими людьми, як радше суспільні групи з певною культурою, що творили певні форми побутового життя. Для письменника такого роду інтересів саксонські часи в історії Польщі становили понуру і гнітючу, але цікаву картину. Як сталося, що в часи, здавалося б, вельми спокійні дійшло до страшного політичного, звичаєвого і морального занепаду? Крашевський знаходить відповідь у картині життя королівського двору та у характері короля й людей, котрі його оточували.
Король, байдужий до всього, що не стосується його особи, догоджає собі, хочби решта світу впала у руїни; всевладний, хтивий і підступний міністр, який прагне виключно влади й багатства; весь двір, охоплений жадобою пишних розваг і насолоди життям, не переймається будь-якими моральними міркуваннями; цілковита відсутність турботи про країну і про нижчі соціальні верстви, а при цьому більш чи менш свідоме підкорення порадам або інтригам інших держав (у романі вони представлені єзуїтами та агентами віденського імператорського двору) – це картина влади Саксонії першої половини XVIII ст. Оскільки ж саксонський князь-електор був одночасно польським королем, але постійно перебував у Дрездені, то в Польщі було ще гірше. Там щораз ширше коло можновладних панів переймало спосіб життя королівського двору і поширювало деморалізацію в країні. У «Брюлі» на одній оперній виставі коло 1736 р. випадковий гість говорить приятелеві: «Після цього видовища людина повинна йти прямо до сповідальні... Ми, котрі не звикли до цієї розпусти очей і вух, вийдемо п’яні». Поступово поляки звикали – за кілька десятків літ Варшава вже була осередком моральної зіпсованості Польщі. Крашевський описав це не лише у багатьох романах із станіславівської доби, але й у тритомній праці «Польща під час трьох поділів».
У першому розділі «Брюля» автор звертає увагу на те, як по-різному після надзвичайно вдалого полювання пригощали його учасників. Для панів пеклися олені й варилися пряні юшки, для собак готували страву в котлі, а про селян, використаних для облави, ніхто не дбав – ті самі підкріплювалися хлібом і сіллю, котрі діставали зі своїх торб. Далі у романі Крашевський неодноразово звертає увагу на поглиблення прірви між двором і людом, головно внаслідок стягування надмірних податків, що найсильніше описав музикант Гасс, говорячи про Августа ІІ:

«У театральній ложі, він видавався героєм, коли усміхався до вас, весь покритий брильянтами, але країна сльозами платила за ті діаманти. Радощі й співи лунали по Дрездену, а зойки – по Саксонії та Польщі. Тут була розкіш, там – злидні».

Траплялися голоси на захист утискуваного і визискуваного люду, але їх наслідки були прямопротилежні до цілей. Вони нічим не допомогли народу, його оборонців карали ув’язненням або таврували. Вацдорф і Ерелль – конкретні приклади цього.
Проте ми знаємо, що подібний стан був тоді у всій Європі. У кожній країні монархи правили дедалі суворіше, утискаючи й визискуючи народ, який, доведений до розпачу, тут і там хапався за зброю. Окремі селянські бунти закінчувалися невдачами, доки врешті наприкінці століття Велика Французька революція повалила егоїстичний абсолютизм володарів, які мало що бачили поза своїм двірським горизонтом.
У «Брюлі» до революції ще далеко. Вірячи у страх людей перед довічним ув’язненням у Кеніґштайні, король і весь його двір живуть розкішними полюваннями, гучними розвагами, операми й маскарадами, а також інтригами, які були головним засобом утримання в королівському оточенні та впливу на найважливіші рішення. Саме інтриги слугують тлом і знаряддям політичних діянь, вони також є тереном діяльності Брюля, котрий уперто і витривало прагне повалити королівського улюбленця, міністра Сулковського. Заходи Брюля становлять головну лінію роману; оскільки ж він діяв у різних придворних колах, то такі заходи дозволяють читачу пізнати усе придворне життя, таке характерне для XVIII ст. У цьому романі можна довіряти Крашевському більше, ніж в інших його творах, бо твір щільно опертий на достовірні джерела і документи. Є правдивими як чудові описи групових сцен, наприклад, маскараду чи опери, так і характеристики персонажів.
За способом зображення героїв у «Брюлі» Крашевський виявився великим майстром. Він їх не описує, а показує у дії, в якій проступають окремі риси характеру. Завдяки цьому персонажі сповнені життя і виразно окреслені в уяві читача. Деякі з застосованих автором засобів характеристики просто непорівнянні. До них належить передусім поводження Августа ІІІ, коли той, на пропозицію ув’язнити Сулковського, рятує друга за допомогою старого блазня. Аналогічно чудово характеризують учасників сцена спокушення Августа ІІІ картиною з міфологічним змістом і вдавана молитва Брюля, коли його ввечері несподівано відвідав Сулковський. Багату характеристику отця Ґваріні пізнаємо виключно з його дуже різнорідної поведінки у багатьох несподіваних ситуаціях. А скільки м’якого світла на характери численних зацікавлених осіб і на всю систему придворних інтриг кидає рішення пані Брюль: «Повалимо Сулковського, це буде помста за мого Вацдорфа; це буде розвага!» Таке рішення, ухвалене на прохання Брюля, виявилося важливішим од усіх заходів самої королеви.
Якщо говорити про літературну цінність роману, то критики й історики літератури суголосно стверджують, що «Брюля» треба поставити в ряд найкращих романів Крашевського. Наведемо слова одного з дослідників:

«З художнього погляду «Брюль» належить до найбільш зрілих, найстаранніше опрацьованих творів у романістичному доробку Крашевського. Щільна композиція, не перевантажена віддаленими епізодами чи нудними описами, досконало увиразнює основні мотиви роману. Дія захоплює простотою і природністю. У стилі ще видно певне прагнення створювати інтригувальні ситуації; звичай, ледь не манера Крашевського – введення таємничих постатей, котрі мають пожвавити інтерес читача й котрі лише в ході подій відкривають свою особу або до кінця залишаються під маскою. Поза цим єдиним, суто зовнішнім залишком – ані сліду намагання вигадати складні пригоди й незвичайні ситуації. Важко уявити більшу простоту, навіть примітивність фабули, ніж у «Брюлі», та одначе плин дії простежуємо з неослабним зацікавленням. Це заслуга письменницької майстерності автора, який зумів сенсаційний підхід замінити художнім зображенням. Що передусім вражає, то це багатство і різнорідність мотивів. З усією свободою Крашевський охоплює широку палітру тонів і створює вкрай відмінні настрої, а в кожну сцену вливає повноту життя і видобуває з неї максимум концентрованого вислову» [2].

IV

Поряд з історичною правдивістю і художніми достоїнствами в історичному романі слід звернути увагу на моменти, пов’язані з сучасністю автора; адже з якої б епохи минулого письменник не брав тему, він завжди висловлює свої погляди і звертається до сучасних йому читачів, також розраховуючи на читачів у наступних поколіннях. Мабуть, Крашевський більше від інших письменників звертався до широкого загалу, тому що був не лише романістом, але й публіцистом. Од світанку своєї літературної творчості, у перші роки по Листопадовім повстанні, він писав статті у пресу, кілька років видавав власні часописи – двомісячник «Athenaeum» у Вільні у 1841–1851 рр., місячник «Європейський огляд» у Варшаві 1862 р. і тижневик «Тиждень» у Дрездені у 1870–1871 рр., навіть кілька років був журналістом як редактор «Щоденної газети» і «Польської газети» у Варшаві в 1859–1862 рр.
Як публіцист Крашевський брав слово майже в усіх актуальних справах, включно з політичними питаннями. А часи були цікаві й неспокійні. У Польщі спочатку Вельопольський [3] спробував реформувати внутрішній устрій, потім було Січневе повстання, за яким прийшло деспотичне гноблення польськості царатом. У Галичині настали часи автономії, при цьому відбувалися спроби нової конспірації, котра мала на меті відновлення єдиної Польщі. В Німеччині канцлер Бісмарк виводив Пруссію на новий ступінь могутності, розбиваючи почергово Данію, Австрію і Францію та викінчуючи свою справу створенням 1871 р. Німецької імперії з прусським королем як імператором на чолі. В Італії Віктор-Емануель ІІ наполегливо прагнув об’єднати усі князівства в одне Італійське королівство, доки 1871 р. здійснив намір, включивши до своєї держави Рим, який віками був столицею Папської держави. Крім того, цілий світ був зайнятий Ватиканським собором, котрий відбувався у Римі 1869–1870 рр. і на котрому обговорювали, як найбільш спірні, питання непомильності папи та його світської влади.
Усі ці події вельми обходили Крашевського. Він висловлювався з усіх питань, а деколи намагався повчати осіб, які стояли на чолі; саме цим наразився на Вельопольського. Письменник підтримував контакти з італійськими міністрами й пробував бути посередником у позиці італійського короля у варшавського банкіра Л. Кроненберга. Він підтримував пером об’єднання Італії та опонував збереженню папської світської влади, ненастанно викриваючи найбільш крайні, реакційні в Католицькій Церкві групи ультрамонтанців та єзуїтів, які ними керували. У період собору письменник навіть переслав папі Пієві ІХ якийсь меморіал [4]. 1872 р. Крашевський пробував перейти від публіцистики до безпосередньої політичної діяльності й кандидував у депутати парламенту Німецької імперії, але єзуїти й ультрамонтанці розв’язали проти нього таку кампанію на Познанській землі, що він зняв свою кандидатуру, аби не розбивати голосів поляків між собою та іншим кандидатом. Розчарований невдачами, письменник вирішив покинути публіцистику й обмежитися впливом на суспільство лише через літературні твори. Невдовзі він написав саксонську трилогію, в т.ч. «Брюля», що вийшов друком 1874 р.
У «Брюлі» неважко виявити певні аналогії між подіями, зображеними в романі, й фактами, сучасними Крашевському. Деякі з них одиничні, як, наприклад, – зайняття Саксонії прусськими військами або покарання журналіста Ерелля, котре нагадує покарання Крашевського штрафом за порушення саксонського закону про пресу. Важливіші аналогії – в основних порушених питаннях, як-от застосування влади і добро суспільства; самостійність політики та інтриги іноземних дворів; втручання духовенства, особливо єзуїтів, у державні справи, й то у вельми таємничий спосіб; участь жінок у придворних і політичних інтригах; різні шляхи прямування амбітних людей до влади; врешті, характери людей – як тих, котрі у владі, так і тих, котрі їх підтримують або їм підлягають.
Крашевський не був політиком і його не ставало на те, щоб охопити розумом усі державні питання. Зазвичай він безуспішно висловлювався у цих справах. У «Брюлі» він вдало уник повторення старих помилок – тут він не торкається розв’язання політичних питань, не робить жодних повчань, обмежується наголошенням, що благо країни мусить бути метою людей, котрі стоять при владі. Замість повчань, письменник додає пересторогу:

«...не грай комедії принаймні зі мною; це ні до чого не призвело. Так само, як зі мною, не зіграєш її перед лицем історії, котру неможливо обманути. Заткнеш роти Ереллям і Юсті, заборониш писати, говорити, думати, але, врешті-решт, твої дії тебе видадуть. Ти можеш купити собі безкарне сьогодення, але ні в чиїх силах зробити тебе чистим перед історією. Станеш перед нею, як на Суд Божий, голим, без маски, рум’ян і білил, та, уникнувши ганебного стовпа за життя, не минеш його по смерті... [суд] буде невблаганним і жорстоким».

Для сучасного читача це лише слова Сулковського, скеровані до Брюля у розмові, якою закінчується роман. Під пером Крашевського ці слова мусили наповну силу звучати загрозою всім державним мужам.
Актуалізація «Брюля» – це не лише введення у роман кількох історичних фактів, які нагадували тогочасні події, та порушення питань, актуальних в обидві епохи; це також просотаність роману пристрастю, з якою автор порушував для читачів ті самі питання в публіцистичних часописах, повним голосом закликаючи до кращого світу. Гаряче серце Крашевського не дозволило йому зберегти позицію наукового дослідника щодо інформації зі старанно і ґрунтовно збираних документів, котрі, сто п’ятдесят років потому, відтворювали життя королівського двору Августів у Дрездені. Постаті, «взяті» з документів, не втративши своєї історичної достовірності, були обдаровані новим, повним життям. Вони залюднили дрезденський двір і виразно підсилили картину саксонських часів.
Минуло багато десятків літ, а «Брюль» надалі є захопливим романом. Своїм успіхом він завдячує тому, що у надзвичайно художній спосіб поєднує образ давньої епохи з завжди живими зацікавленнями нових і нових поколінь читачів.




Переклад Василя Білоцерківського


















1. Прізвисько Радзивілла, відоме з багатьох історичних джерел.
2. Feldman J. Wstęp / Kraszewski J.I. Brühl. – „Biblioteka Narodowa”. – Seria I. – Nr 114. – Wrocław, 1951. – S. XXII–XXIII.
3. Олександр Вельопольський (1803–1877) – польський політик, граф, маркграф Гонзага-Мишковський. Брав участь у Листопадовому повстанні. 1846 р. написав знаного «Листа польського шляхтича до князя Меттерніха». Брав участь у Слов*янському з*їзді у Празі. Перейшов на консервативні позиції. На початку 60-х рр. ХІХ ст. перебував на службі Російської імперії. Як помічник намісника Польського Королівства й віце-голова державної ради за короткий час (після розкріпачення селян 1861 р.) провів ряд ліберальних реформ. Заразом сприяв придушенню Січневого повстання 1863 р., невдовзі після яого емігрував за кордон. Сприяв вигнанню Крашевського за межі Російської імперії.
4. Меморіал – тут: лист, який містить певні прохання чи зауваження з важливих суспільних питань і скерований до можновладної особи.


Публікація присвячена ювілею видатного письменника.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-08-24 19:08:36
Переглядів сторінки твору 892
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2019.07.04 01:47
Автор у цю хвилину відсутній