Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Рецензії
Світлій пам'яті поета-земляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлій пам'яті поета-земляка
Іван Данилович Низовий… З цією нестандартною, цікавою особистістю мене пов’язувала 14-річна творча дружба, яка і на цей день, мов світло, дає натхнення й наснагу.
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
