Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на все, що піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Рецензії
Світлій пам'яті поета-земляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлій пам'яті поета-земляка
Іван Данилович Низовий… З цією нестандартною, цікавою особистістю мене пов’язувала 14-річна творча дружба, яка і на цей день, мов світло, дає натхнення й наснагу.
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
Стрімкий у думці, почуттях, ділах, він завжди знаходився в епіцентрі подій літературних, соціальних, політичних, відгукувався на добрі справи, підтримував творчу молодь, наполегливо працював над власними творами, редагував книжки відомих літераторів і початківців, проводив творчі зустрічі.
Іван Данилович відрізнявся внутрішньою дисципліною і неабиякою працелюбністю, які в гармонії з талантом знайомили читачів з новими і новими творами автора. Творчим злетом поета, мені здається, стало XXI століття, коли Слово поет відкриває в новому змісті, плекає чумацькою піснею, журавлиним окриком, колисковою, світлом козацького духу. Твори І.Д. Низового оспівують природу, побут, духовні цінності українського народу, його прагнення до самоствердження, бажання здобути свободу і незалежність. Він закликає любити людину з усіма її плюсами й мінусами, наголошуючи на тому, що все в житті взаємопов’язано, що кожна людина має право на повагу. Іван Данилович понад усе цінував людяність.
Робочий кабінет у квартирі Івана Низового був гостинно відкритий для спілкування (тут бували місцеві літератори, а також друзі-літератори з Харкова, Києва, Донецька…). Добрий і привітний – пригостить чаєм, поцікавиться творчими справами, дасть пораду, прочитає особисті поетичні доробки, і в бесіді відчуваєш душевний комфорт і турботу.
Іван Данилович не боявся гострих кутів, іноді полеміка переростала в емоційний вибух, коли єство поета не сприймало нещирості або зухвалості опонента. Бунтівний дух Івана Даниловича – совість поета, яку можна ототожнити з совістю українського народу.
Багатий світ поезії І.Д. Низового залишає майбутньому поколінню літературну спадщину, яку необхідно донести до свідомості молоді. Іван Данилович є і залишається лицарем українського Слова в широкому розумінні.
Я пишаюсь своїм літературним наставником, другом, доброю і порядною людиною – Іваном Даниловичем Низовим.
Не стало великої людини, великого сина України.
Вклоняюсь світлій пам’яті поета-земляка, читаю і перечитую його пророчі рядки: «Мені давно не все одно…»
Надія Кошель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
