ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Голуб'юк (1988) /
Проза
Кінець світу в Броварах
Вранці ще встиг заскочити на секонд, щоб купити кілька футболок і светрів. Наступні кілька днів я проведу в селі у своєї бабці за копанням картоплі, тому добре мати якийсь змінний одяг. Та й вечорами може бути холодно – осінь же. Правда, сьогодні зовсім літній день – сонце пече, наче на початку серпня. Геть зіпрів, поки вибрався з міста. Їду розхристаний, тут більше вітру, за мною розвівається мій улюблений фіолетовий светр, шолом брудно зеленого кольору сюди геть не пасує, проте так безпечніше.
Хоч уже середина вересня, осінь тут ледь помітна. Хіба поля стоять пусткою, на них вибирають городину, палять огудиння. Коли проїжджаєш через смугу диму, закашлюєшся, починають сльозитися очі. Трава ще геть зелена і свіжа, і листя трохи пожовкле хіба на кленах і ледь-ледь на березах. Мене обганяють вантажівки із російськими і білоруськими номерами. Вони час від часу зупиняються біля жінок, які тут же на трасі продають картоплю, гриби, яблука і груші. Проїжджаю через якесь село, біля кожного двору стоять відра з городиною. Свіжі гриби лежать у кошиках, засушені – у в’язках на збитих з дощок столах тут же при дорозі. Засмаглі за літо аж коричневі хлопчаки тут же граються, гасають на велосипедах і верещать. Жінки на них прикрикують, щоб не вибігали на дорогу, бо тут траса.
Я пригальмовую біля котроїсь з бабусь, за десять гривень купую кілограм груш. На додачу мені дають ще кілька яблук. Дві груші з’їдаю тут же, решту кидаю у наплічник. Дзвонить телефон.
- Чувак! – кричить у трубку Дмитро. – Ти де? Невже повірив, що завтра буде кінець світу і тікаєш з міста?!
- Який ще в біса кінець світу, - серджуся я на друга, що вивів мене з роздумів. Коли їдеш велосипедом отак по прямій дорозі між полів, добре думається, у місті мало такої можливості. – Їду в село копати картоплю, не кричи.
- Ти шо не чув? У соцмережах пишуть, що NASA напророкувала на завтра кінець світу. Через потужний спалах на Сонці буде магнітна буря, через яку вирубить електрику на Землі. Усю. Це паралізує транспорт, тепломережі, лікарні… Словом, все стоятиме. Люди будуть гинути, як мухи, поки це все відновлять. Колись таке було 19 столітті, але тоді людство так не залежало від електрики. А тепер нашій цивілізації кришка.
- Та перестань, мені треба бабці картоплю викопати. Що хотів?
- Ну, вже нічого, ти все-одно ж у село їдеш. Та тут, в Броварах, така штука, сьогодні знов когось з політичних дєятєлів побили в центрі, хотів піти на розвідку, чи нікого не зачепили зі знайомих журналістів. Разом на пиво сходили б.
Коли говорю по телефону, їду повільніше – незручно однією рукою тримати кермо.
- Ого!
- Ага, що не день, то пригоди. Ну, все, Сашко. Їдь з вітерцем! Бабусі привіт! І не забудь, що завтра кінець світу. Бувай!
- Бувай! – гукаю у трубку, пригальмовую і ховаю телефон у кишеню.
Уже підвечір в’їжджаю у Чернігівську область, з’їжджаю із траси і поганою асфальтівкою кочуся у село. Бабця живе на хуторі за селом. Там всього кілька хат, у яких живуть одні пенсіонери. Там навіть газу немає. Воду треба набирати з криниці. Сусіди поставили собі насос, щоб воду щодня не тягати, але коли бувають бурі і немає електрики, все-одно доводиться руками крутити корбу і витягати відра.
Біля хвіртки злажу з велосипеда. Давно такий кілометраж не намотував, болять ноги. За хвірткою сад, а тоді хата, подвір’я, дровітня і хлів. Веду велосипед через сад. У траву нападало багато яблук. Треба позбирати, - думаю, - щоб не погнили. Біля хати море чорнобривців і айстр. На подвір’ї порається баба Гафійка. Побачила мене:
- Сашунька! – витирає руки і поспішає до мене.
- Бабцю, я Сашко, Сашко, не називайте мене Сашунькою, - обіймаю її за плечі. Вона мені ледве до плечей дістає. Не люблю, коли мене називають по-своєму. Люблю, коли називають Сашком. – Як ви тут?
- Сашунька, - наче мене й не чула, - та от сусід привіз дрова, треба поскладати їх буде, бо як дощ піде, то потім не впораюся. От зараз поїси, а то втомився ж певне, аж з Броварів сюди їхав на тому лісапеді, а потім поможеш мені. А завтра зранечку підемо копати картоплю, мо’, ще дядько твій під’їде кіньми, то швидше буде. Гей, куди пішов, ану киш!
Великий червонястий півень видзьобує м’яту картоплю в мундирах, зварену для качок. Від бабиного кишкання від спершу відскакує, а потім знову дзьобом до корита. Ми заганяємо його у курник і там закриваємо.
З’їдаю кілька пиріжків з сиром, запиваю свіжим молоком. Такі пироги тільки моя баба вміє пекти – великі, пишні. А як щойно з печі, то взагалі смакота. Моя дівчина таких не вміє пекти. Ясна річ, такі пироги бувають тільки із сільської печі.
Йдемо складати дрова, які купою лежать посеред подвір’я. У дровітні складаю їх гарними рядами, щоб взимку бабці не було важко їх брати. Вона їх набирає у кошик (є у нас такий спеціальний кошик для дров з грубої лози), запалює в грубці, а потім, коли дрова добре розгоряться, підкидає туди кілька брикетів вугілля і щільно закриває дверцята. Тоді грубка краще нагрівається і довго тримає тепло.
Ми ще й половини дров не поскладали, як геть посутеніло. Йду вмикати світло, але тільки клацаю вимикачем.
- Ай людоньки! – бідкається баба. – Я ж забула! Це ж у нас вже три дні світла немає, щось там ремонтують, то ще не вмикали. А завтра субота, то, певне, так і не ввімкнуть.
От досада. Накриваємо дрова у дворі якимсь брезентом, хоч кажу, що дощу не буде. Шукаю у буфеті свічки, запалюю одну і ставлю на стіл. Бабця робить ще й каганець – накладає у керамічну сільничку смалець і ставить туди ґнотик – скручену і вимочену у жирі вату. Запалює – жир розтоплюється, ґніт горить яскравіше за свічку. Вечеряємо налисниками з сметаною і запиваємо молоком.
- Через них і брехунець не працює, нема що послухати, - бідкається бабця. – Так хоч до хати прийдеш, а воно говорить, то шось робиш і разом слухаєш. І Шевченка читають, і співає, буває, хтось гарно.
Бабця слухає Національне радіо, усі три канали по черзі, і знає з десяток ведучих по імені і прізвищу.
- От люблю слухати Ярину Скуратівську. Вміє вона гарно говорити. І ше той… на «Культурі» вів передачі такий Павло. Подобєд чи як там його… То вже й цікавих людей приведе в студію. Запросить він В’ятровича, а той про УПА говорить. І тож на всю Україну, і люди слухають, то там дивись, може, щось і зміниться, як наслухаються і почнуть думати.
Баба Гафійка у нас націоналістка. Як вона стала на Чернігівщині націоналісткою, не знаю, може брехунця наслухалась. Там же Шевченка читають. І Павло Подобєд В’ятровича запрошує.
Тенькає телефон, риюся в наплічнику, шукаю зарядний. Згадую, що забув удома на столі. Ну, так вже й буде, побуду три дні без телефону, куди мені поспішати. Помагаю бабці знайти для мене постіль, вмиваюсь холодною водою, мию ноги і йду спати. Кімната вузька і довга, на стіні висить портрет молодого діда у армійському кашкеті, нижче – моя мама у білій весільній сукні і батько в темному костюмі. Засинаю і чую, як гупають яблука в саду.
Вранці прокидаюся від іржання коней.
- Тпррру, сивий! Куди прешся?! – це приїхав мій дядько кіньми, щоб розорати город. Нам треба буде тільки визбирати картоплю.
Йду на кухню, там вже бабця насмажила яєчні з салом для мене і дядька. Ми снідаємо, перекидаємось словами, він розпитує, як там мої батьки. Потім дядько виводить коні на город, а я йду по відра і мішки на картоплю.
Електрики так і немає, сонце піднімається вище, починає припікати, хоч і осінь, і я у зеленій футболці з секонду, на якій пише Rock-n-roll, йду з відрами збирати картоплю.
Так би й не вилазив з хутора. Сидів би тут, помагав бабі, їв пироги з молоком, писав книжки…
Шкода тільки, що свого ноута не взяв, але світло так і не з’явилося і не було кого спитати, що там сталося. Поскладали дрова, визбирали картоплю, спалили огудиння, двора прибрали за ці кілька днів.
- Бувайте здорові, бережіть себе! – цілую бабцю в чоло і ховаю в наплічник гостинці: яблука, пироги, пляшку молока, шматок сала, хліб, кілька помідорів – буде в дорогу, часу у мене ще багато, поспішати не буду.
Бабця посміхається і махає мені рукою. Їду вздовж поля, через ліс, оминаю село іншою дорогою, не тією, якою сюди приїхав, а потім виїжджаю на чернігівську трасу. Беру курс на Київ, точніше на Бровари.
На трасі на диво тихо, але я не звертаю на це увагу. Так само у селах стоять вздовж дороги відра з яблуками і грибами. Засмагла, аж коричнева дітлашня, грається на подвір’ях.
Я довго їду у Бровари, по дорозі роблю кілька зупинок – щоб полежати горілиць у траві, з’їсти хліба з салом і помідором, випити молока, підкачати заднє колесо велосипеда.
Під вечір в’їжджаю в Бровари. Я просвітлений, як Сіддгартха Ґаутама, очищений хутором і збиранням картоплі, обвіяний вітром Великого Шляху і змучений від довгої їзди на велосипеді.
У будинках зачинені вікна і незвична тиша. Вітер ганяє пластикове сміття, бігають бездомні пси. Якийсь чоловік, боязко глянувши на мене, поспішив у двір.
Як виявилось, у ту суботу таки настав кінець світу. Через серію спалахів на Сонці, величезна кількість газів розпалили космічну атмосферу. Це стало причиною геомагнітних потрясінь і бур. У центрі космічних досліджень оголосили спеціальне повідомлення, яке мало попередити про небезпеку. Геомагнітна буря розпочалася через кілька хвилин після повідомлення.
Усі енергосистеми вийшли з ладу. Внаслідок чого сотні мільйонів жителів планети залишилися без електрики. Перестали функціонувати тепломережі, зупинилися системи життєзабезпечення у лікарнях, вийшли з ладу системи зберігання продуктів. Фахівці кажуть, що швидко відновити електрику не вийде, адже заводи, на яких можна буде зробити нові трансформатори, не будуть працювати. На відновлення піде не один рік.
Подібна магнітна буря була у 1859 році, але тоді людство так не залежало від електрики.
- Ой, сусіде, добре, що прийшли! Так рідко на своєму хуторі бачу якусь людину! А не знаєте, чого то в нас електрики вже місяць немає? Бо я брехунця хочу послухати і ніяк не можу, - баба Гафійка радісно зустрічає гостя. На столі стоять свіжоспечені пироги і запарений чай з малини. Осінь.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кінець світу в Броварах
Вчені NASA стверджують, що 21 вересня 2012
настане кінець світу через аномальну погоду
24 телеканал новин
Я виїжджаю на чернігівську трасу і мружусь від сонця, яке світить так яскраво, що аж боляче дивитись. Після нескінченних днів, проведених в офісі, світ здається неймовірно яскравим. До того ж я забув сонцезахисні окуляри. Думаю, що це трохи зле, бо підвечір, коли швидко їдеш на велосипеді, дрібні мушки і комарі залітають в очі. Позаду залишилися Бровари і кіптява заводів.Вранці ще встиг заскочити на секонд, щоб купити кілька футболок і светрів. Наступні кілька днів я проведу в селі у своєї бабці за копанням картоплі, тому добре мати якийсь змінний одяг. Та й вечорами може бути холодно – осінь же. Правда, сьогодні зовсім літній день – сонце пече, наче на початку серпня. Геть зіпрів, поки вибрався з міста. Їду розхристаний, тут більше вітру, за мною розвівається мій улюблений фіолетовий светр, шолом брудно зеленого кольору сюди геть не пасує, проте так безпечніше.
Хоч уже середина вересня, осінь тут ледь помітна. Хіба поля стоять пусткою, на них вибирають городину, палять огудиння. Коли проїжджаєш через смугу диму, закашлюєшся, починають сльозитися очі. Трава ще геть зелена і свіжа, і листя трохи пожовкле хіба на кленах і ледь-ледь на березах. Мене обганяють вантажівки із російськими і білоруськими номерами. Вони час від часу зупиняються біля жінок, які тут же на трасі продають картоплю, гриби, яблука і груші. Проїжджаю через якесь село, біля кожного двору стоять відра з городиною. Свіжі гриби лежать у кошиках, засушені – у в’язках на збитих з дощок столах тут же при дорозі. Засмаглі за літо аж коричневі хлопчаки тут же граються, гасають на велосипедах і верещать. Жінки на них прикрикують, щоб не вибігали на дорогу, бо тут траса.
Я пригальмовую біля котроїсь з бабусь, за десять гривень купую кілограм груш. На додачу мені дають ще кілька яблук. Дві груші з’їдаю тут же, решту кидаю у наплічник. Дзвонить телефон.
- Чувак! – кричить у трубку Дмитро. – Ти де? Невже повірив, що завтра буде кінець світу і тікаєш з міста?!
- Який ще в біса кінець світу, - серджуся я на друга, що вивів мене з роздумів. Коли їдеш велосипедом отак по прямій дорозі між полів, добре думається, у місті мало такої можливості. – Їду в село копати картоплю, не кричи.
- Ти шо не чув? У соцмережах пишуть, що NASA напророкувала на завтра кінець світу. Через потужний спалах на Сонці буде магнітна буря, через яку вирубить електрику на Землі. Усю. Це паралізує транспорт, тепломережі, лікарні… Словом, все стоятиме. Люди будуть гинути, як мухи, поки це все відновлять. Колись таке було 19 столітті, але тоді людство так не залежало від електрики. А тепер нашій цивілізації кришка.
- Та перестань, мені треба бабці картоплю викопати. Що хотів?
- Ну, вже нічого, ти все-одно ж у село їдеш. Та тут, в Броварах, така штука, сьогодні знов когось з політичних дєятєлів побили в центрі, хотів піти на розвідку, чи нікого не зачепили зі знайомих журналістів. Разом на пиво сходили б.
Коли говорю по телефону, їду повільніше – незручно однією рукою тримати кермо.
- Ого!
- Ага, що не день, то пригоди. Ну, все, Сашко. Їдь з вітерцем! Бабусі привіт! І не забудь, що завтра кінець світу. Бувай!
- Бувай! – гукаю у трубку, пригальмовую і ховаю телефон у кишеню.
Уже підвечір в’їжджаю у Чернігівську область, з’їжджаю із траси і поганою асфальтівкою кочуся у село. Бабця живе на хуторі за селом. Там всього кілька хат, у яких живуть одні пенсіонери. Там навіть газу немає. Воду треба набирати з криниці. Сусіди поставили собі насос, щоб воду щодня не тягати, але коли бувають бурі і немає електрики, все-одно доводиться руками крутити корбу і витягати відра.
Біля хвіртки злажу з велосипеда. Давно такий кілометраж не намотував, болять ноги. За хвірткою сад, а тоді хата, подвір’я, дровітня і хлів. Веду велосипед через сад. У траву нападало багато яблук. Треба позбирати, - думаю, - щоб не погнили. Біля хати море чорнобривців і айстр. На подвір’ї порається баба Гафійка. Побачила мене:
- Сашунька! – витирає руки і поспішає до мене.
- Бабцю, я Сашко, Сашко, не називайте мене Сашунькою, - обіймаю її за плечі. Вона мені ледве до плечей дістає. Не люблю, коли мене називають по-своєму. Люблю, коли називають Сашком. – Як ви тут?
- Сашунька, - наче мене й не чула, - та от сусід привіз дрова, треба поскладати їх буде, бо як дощ піде, то потім не впораюся. От зараз поїси, а то втомився ж певне, аж з Броварів сюди їхав на тому лісапеді, а потім поможеш мені. А завтра зранечку підемо копати картоплю, мо’, ще дядько твій під’їде кіньми, то швидше буде. Гей, куди пішов, ану киш!
Великий червонястий півень видзьобує м’яту картоплю в мундирах, зварену для качок. Від бабиного кишкання від спершу відскакує, а потім знову дзьобом до корита. Ми заганяємо його у курник і там закриваємо.
З’їдаю кілька пиріжків з сиром, запиваю свіжим молоком. Такі пироги тільки моя баба вміє пекти – великі, пишні. А як щойно з печі, то взагалі смакота. Моя дівчина таких не вміє пекти. Ясна річ, такі пироги бувають тільки із сільської печі.
Йдемо складати дрова, які купою лежать посеред подвір’я. У дровітні складаю їх гарними рядами, щоб взимку бабці не було важко їх брати. Вона їх набирає у кошик (є у нас такий спеціальний кошик для дров з грубої лози), запалює в грубці, а потім, коли дрова добре розгоряться, підкидає туди кілька брикетів вугілля і щільно закриває дверцята. Тоді грубка краще нагрівається і довго тримає тепло.
Ми ще й половини дров не поскладали, як геть посутеніло. Йду вмикати світло, але тільки клацаю вимикачем.
- Ай людоньки! – бідкається баба. – Я ж забула! Це ж у нас вже три дні світла немає, щось там ремонтують, то ще не вмикали. А завтра субота, то, певне, так і не ввімкнуть.
От досада. Накриваємо дрова у дворі якимсь брезентом, хоч кажу, що дощу не буде. Шукаю у буфеті свічки, запалюю одну і ставлю на стіл. Бабця робить ще й каганець – накладає у керамічну сільничку смалець і ставить туди ґнотик – скручену і вимочену у жирі вату. Запалює – жир розтоплюється, ґніт горить яскравіше за свічку. Вечеряємо налисниками з сметаною і запиваємо молоком.
- Через них і брехунець не працює, нема що послухати, - бідкається бабця. – Так хоч до хати прийдеш, а воно говорить, то шось робиш і разом слухаєш. І Шевченка читають, і співає, буває, хтось гарно.
Бабця слухає Національне радіо, усі три канали по черзі, і знає з десяток ведучих по імені і прізвищу.
- От люблю слухати Ярину Скуратівську. Вміє вона гарно говорити. І ше той… на «Культурі» вів передачі такий Павло. Подобєд чи як там його… То вже й цікавих людей приведе в студію. Запросить він В’ятровича, а той про УПА говорить. І тож на всю Україну, і люди слухають, то там дивись, може, щось і зміниться, як наслухаються і почнуть думати.
Баба Гафійка у нас націоналістка. Як вона стала на Чернігівщині націоналісткою, не знаю, може брехунця наслухалась. Там же Шевченка читають. І Павло Подобєд В’ятровича запрошує.
Тенькає телефон, риюся в наплічнику, шукаю зарядний. Згадую, що забув удома на столі. Ну, так вже й буде, побуду три дні без телефону, куди мені поспішати. Помагаю бабці знайти для мене постіль, вмиваюсь холодною водою, мию ноги і йду спати. Кімната вузька і довга, на стіні висить портрет молодого діда у армійському кашкеті, нижче – моя мама у білій весільній сукні і батько в темному костюмі. Засинаю і чую, як гупають яблука в саду.
Вранці прокидаюся від іржання коней.
- Тпррру, сивий! Куди прешся?! – це приїхав мій дядько кіньми, щоб розорати город. Нам треба буде тільки визбирати картоплю.
Йду на кухню, там вже бабця насмажила яєчні з салом для мене і дядька. Ми снідаємо, перекидаємось словами, він розпитує, як там мої батьки. Потім дядько виводить коні на город, а я йду по відра і мішки на картоплю.
Електрики так і немає, сонце піднімається вище, починає припікати, хоч і осінь, і я у зеленій футболці з секонду, на якій пише Rock-n-roll, йду з відрами збирати картоплю.
Так би й не вилазив з хутора. Сидів би тут, помагав бабі, їв пироги з молоком, писав книжки…
Шкода тільки, що свого ноута не взяв, але світло так і не з’явилося і не було кого спитати, що там сталося. Поскладали дрова, визбирали картоплю, спалили огудиння, двора прибрали за ці кілька днів.
- Бувайте здорові, бережіть себе! – цілую бабцю в чоло і ховаю в наплічник гостинці: яблука, пироги, пляшку молока, шматок сала, хліб, кілька помідорів – буде в дорогу, часу у мене ще багато, поспішати не буду.
Бабця посміхається і махає мені рукою. Їду вздовж поля, через ліс, оминаю село іншою дорогою, не тією, якою сюди приїхав, а потім виїжджаю на чернігівську трасу. Беру курс на Київ, точніше на Бровари.
На трасі на диво тихо, але я не звертаю на це увагу. Так само у селах стоять вздовж дороги відра з яблуками і грибами. Засмагла, аж коричнева дітлашня, грається на подвір’ях.
Я довго їду у Бровари, по дорозі роблю кілька зупинок – щоб полежати горілиць у траві, з’їсти хліба з салом і помідором, випити молока, підкачати заднє колесо велосипеда.
Під вечір в’їжджаю в Бровари. Я просвітлений, як Сіддгартха Ґаутама, очищений хутором і збиранням картоплі, обвіяний вітром Великого Шляху і змучений від довгої їзди на велосипеді.
У будинках зачинені вікна і незвична тиша. Вітер ганяє пластикове сміття, бігають бездомні пси. Якийсь чоловік, боязко глянувши на мене, поспішив у двір.
Як виявилось, у ту суботу таки настав кінець світу. Через серію спалахів на Сонці, величезна кількість газів розпалили космічну атмосферу. Це стало причиною геомагнітних потрясінь і бур. У центрі космічних досліджень оголосили спеціальне повідомлення, яке мало попередити про небезпеку. Геомагнітна буря розпочалася через кілька хвилин після повідомлення.
Усі енергосистеми вийшли з ладу. Внаслідок чого сотні мільйонів жителів планети залишилися без електрики. Перестали функціонувати тепломережі, зупинилися системи життєзабезпечення у лікарнях, вийшли з ладу системи зберігання продуктів. Фахівці кажуть, що швидко відновити електрику не вийде, адже заводи, на яких можна буде зробити нові трансформатори, не будуть працювати. На відновлення піде не один рік.
Подібна магнітна буря була у 1859 році, але тоді людство так не залежало від електрики.
- Ой, сусіде, добре, що прийшли! Так рідко на своєму хуторі бачу якусь людину! А не знаєте, чого то в нас електрики вже місяць немає? Бо я брехунця хочу послухати і ніяк не можу, - баба Гафійка радісно зустрічає гостя. На столі стоять свіжоспечені пироги і запарений чай з малини. Осінь.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію