ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Проза
На порозі Різдва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На порозі Різдва
Петро поспіхом переступив поріг і швидко зачинив за собою двері старого австрійського будинку, які незадоволено проскрипіли своєю старизною.
- Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
- Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію