ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (4)
На пероні було зимно*. Більшість пасажирів від холоду сховалась у будівлі вокзалу – ще радянській, зачовганій та брудній, яка лише посилювала гнітючий настрій. Хоча, можливо, й не у всіх виникали подібні негативні відчуття – хто зна, що робиться в іншій душі!
Монотонний голос із хрипучого динаміка сповістив, що потяг прибуває. «Яке щастя» - подумалось. Потенційні пасажири заворушились. Хтось протирав очі, бо вже встиг задрімати, якась жіночка ніяк не могла позбирати усі торби до купи (шкода, що в людини немає шести рук!). Відтак, усі від’їжджаючі мовчки «посунули» на перон. Вдалині озвався довгий, характерний лише для потягів, гудок. За деякий час вимальовувався силует потяга, який чим'сь нагадував велику зміюку, що звиваючись, швидко повзла до подорожуючих. Усі відступили від краю платформи – потяг мав багато вагонів, тож швидко рухався вперед. Люди почали з’ясовувати, де потрібний їм вагон – побігавши взад-вперед, нарешті, повмощувались у плацкарті хто де зміг.
Пасаржири, що їхали з кінцевої, спали. Щасливі, бо не мали змоги побачити великий табун прудких прусаків, що наввипередки гонили вагонами! Бридливо вмостившись на краєчок лавки, група туристів, почала стиха перемовлятись – спати ж бо у такому поїзді, після побаченого, було годі. Розмова повелась навколо останніх подій – де були, що бачили тощо. Потім почали обговорювати брудний закарпатський потяг – згадались різноманітні пригоди з поїздок.
Одна пасажирка розповіла про випадок, який стався далекого 2004 року, в часі Помаранчевої революції. Хлопці із Західної України, які їхали на навчання в Суми, поміж себе розмовляли українською. Провідничка відмовилась їм дати постіль, мотивуючи тим, що її немає (хоча із кількох її реплік було зрозуміло, що причина в зовсім іншому). Оповідачка підсумувала: «Якась, певно, москалиха була…».
Аж тут підняв голову сусід по лавці, який не спав, але робив вигляд, що ці бесіди його зовсім не цікавлять…
– За што ж ви так маскалєй не любітє, – з притиском запитав він.
Усі з несподіванки на мить замовкли…
– Ви заперечуєте, що такий випадок міг мати місце? - поцікавився один із співрозмовників.
– Нє, але шо ж ви їх так нє любітє? – далі «мусолив» те запитання. В голосі почулась неприхована агресія.
«Бодай тобі! То ж треба було на ніч згадувати?!» – подумала пасажирка, яка розповіла, власне, історію з провідничкою.
Та маховик вже запрацював. Гнітючим було усе – від цього задрипаного вагона із табуном прусаків, запахом брудних шкарпеток й туалету (сорі!), агресивного тону розмови з боку «бдітєльного гражданіна». Туристи не мали жодного настрою чи наміру серед ночі влаштовувати дебати на такі дражливі теми, однак «гражданін» не відступав. Майже до самого Львова тривала ця безперспективна дискусія, в кінці якої з’ясувалось, що «бдітєльний гражданін» вже понад двадцять років живе у Трускавці, але бідачка так і не спромігся (чи не хотів?) вивчити мови людей, серед яких, судячи з його вигляду, йому дуже непогано ведеться.
«Нє, але шо ж ви їх так нє любітє?»
*зимно - холодно
6. 04. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (4)
На пероні було зимно*. Більшість пасажирів від холоду сховалась у будівлі вокзалу – ще радянській, зачовганій та брудній, яка лише посилювала гнітючий настрій. Хоча, можливо, й не у всіх виникали подібні негативні відчуття – хто зна, що робиться в іншій душі!
Монотонний голос із хрипучого динаміка сповістив, що потяг прибуває. «Яке щастя» - подумалось. Потенційні пасажири заворушились. Хтось протирав очі, бо вже встиг задрімати, якась жіночка ніяк не могла позбирати усі торби до купи (шкода, що в людини немає шести рук!). Відтак, усі від’їжджаючі мовчки «посунули» на перон. Вдалині озвався довгий, характерний лише для потягів, гудок. За деякий час вимальовувався силует потяга, який чим'сь нагадував велику зміюку, що звиваючись, швидко повзла до подорожуючих. Усі відступили від краю платформи – потяг мав багато вагонів, тож швидко рухався вперед. Люди почали з’ясовувати, де потрібний їм вагон – побігавши взад-вперед, нарешті, повмощувались у плацкарті хто де зміг.
Пасаржири, що їхали з кінцевої, спали. Щасливі, бо не мали змоги побачити великий табун прудких прусаків, що наввипередки гонили вагонами! Бридливо вмостившись на краєчок лавки, група туристів, почала стиха перемовлятись – спати ж бо у такому поїзді, після побаченого, було годі. Розмова повелась навколо останніх подій – де були, що бачили тощо. Потім почали обговорювати брудний закарпатський потяг – згадались різноманітні пригоди з поїздок.
Одна пасажирка розповіла про випадок, який стався далекого 2004 року, в часі Помаранчевої революції. Хлопці із Західної України, які їхали на навчання в Суми, поміж себе розмовляли українською. Провідничка відмовилась їм дати постіль, мотивуючи тим, що її немає (хоча із кількох її реплік було зрозуміло, що причина в зовсім іншому). Оповідачка підсумувала: «Якась, певно, москалиха була…».
Аж тут підняв голову сусід по лавці, який не спав, але робив вигляд, що ці бесіди його зовсім не цікавлять…
– За што ж ви так маскалєй не любітє, – з притиском запитав він.
Усі з несподіванки на мить замовкли…
– Ви заперечуєте, що такий випадок міг мати місце? - поцікавився один із співрозмовників.
– Нє, але шо ж ви їх так нє любітє? – далі «мусолив» те запитання. В голосі почулась неприхована агресія.
«Бодай тобі! То ж треба було на ніч згадувати?!» – подумала пасажирка, яка розповіла, власне, історію з провідничкою.
Та маховик вже запрацював. Гнітючим було усе – від цього задрипаного вагона із табуном прусаків, запахом брудних шкарпеток й туалету (сорі!), агресивного тону розмови з боку «бдітєльного гражданіна». Туристи не мали жодного настрою чи наміру серед ночі влаштовувати дебати на такі дражливі теми, однак «гражданін» не відступав. Майже до самого Львова тривала ця безперспективна дискусія, в кінці якої з’ясувалось, що «бдітєльний гражданін» вже понад двадцять років живе у Трускавці, але бідачка так і не спромігся (чи не хотів?) вивчити мови людей, серед яких, судячи з його вигляду, йому дуже непогано ведеться.
«Нє, але шо ж ви їх так нє любітє?»
*зимно - холодно
6. 04. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію