ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Посвист
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Посвист
(етюд)
Він вимкнув музику, взув кросівки, глянув наліво-направо, чи не забув чого… власне він нічого і не брав із собою - лише ключі; погасив світло і вийшов із хати… Напомацки знайшов замок, устромив ключа і повернув, вслухаючись у знайоме клацання, та збіг з ганку. Ноги самі знали дорогу по стежині через двір. В темряві рука з першого ж разу знайшла засувку на хвіртці… Ось він уже на асфальтованій дорозі, а попереду, недалеко, світло…. Ніч була навпрочуд тихою, теплою та темною, хоч небо - зоряним. Місяць десь ще за горизонтом...
Ішов до сестри у місто, бо вона поїхала на тиждень на море, залишивши йому ключі від квартири, щоб поливав вазони. Півгодини ходи. Переночує, а завтра назад.
Вихований в атеїстичному дусі, свідомий логічності побудови світу: темрява ночі ніколи його не лякала… усе на світі, видиме та не видиме, має своє пояснення. Глянувши на зоряне небо та розрізнивши знайомі йому галактики, закрокував розмашисто, рівномірно дихаючи… Але його роздуми перервали кроки позаду і дихання з характерним посвистом… А, це, напевне, сусід, теж іде до міста – логіка відразу ж дала пояснення.
– Ну, наздоганяйте, – гукнув не обертаючись.
Кроки та дихання приближались…
- Я думав: ви ще зранку поїхали у місто… ну, де ви там? – сказав для годиться. Обернувся - ледь помітна тінь мелькнула на обочині - в придоржні кущі… Нікого…
- Ах?! - аж вигукнув від здивування…
Через якусь мить знову мовби зайшов у середину себе і забувся. Дорога під ногами рівна, світло попереду невпинно наближається… Але потривожена логіка шукає пояснення – що ж це могло бути? А свідомість насторожилася та прислухається: знову чути кроки позаду і дихання з тим же посвистом... Логіка не знаходить іншого пояснення, окрім того, що це сусід (казав же, що має справи в місті). Ось уже наздогнав… Нарешті! Він повернувся праворуч у півоберта, механічно подаючи руку для вітання – нікого, тільки уже значно помітніша чорна тінь метнулась вліво позаду нього в кущі… Наїжачившись, інстинктивно прискорив ходу – уже недалеко іти. Тілом пробігли мурашки – чув, як кроки позаду уже майже зливались з його кроками, а дихання з посвистом уже відчував потилицею, краєм ока бачив чорну тінь збоку, позаду себе… Хтось уже торкає плеча… Різко обернувся направо, інстинктивно виставив руку вперед для захисту, глибоко вдихнувши повітря… Справді, велика чорна тінь метнулась за його ліве плече… і завмерла на асфальті…
В одну мить логіка поскладала усе на місце - це ж його тінь! Видихнув з полегшенням і почув характерний посвист… То ж у моєму носі свистить! – іронічно посміхнувся.
після 2012р.
Він вимкнув музику, взув кросівки, глянув наліво-направо, чи не забув чого… власне він нічого і не брав із собою - лише ключі; погасив світло і вийшов із хати… Напомацки знайшов замок, устромив ключа і повернув, вслухаючись у знайоме клацання, та збіг з ганку. Ноги самі знали дорогу по стежині через двір. В темряві рука з першого ж разу знайшла засувку на хвіртці… Ось він уже на асфальтованій дорозі, а попереду, недалеко, світло…. Ніч була навпрочуд тихою, теплою та темною, хоч небо - зоряним. Місяць десь ще за горизонтом...
Ішов до сестри у місто, бо вона поїхала на тиждень на море, залишивши йому ключі від квартири, щоб поливав вазони. Півгодини ходи. Переночує, а завтра назад.
Вихований в атеїстичному дусі, свідомий логічності побудови світу: темрява ночі ніколи його не лякала… усе на світі, видиме та не видиме, має своє пояснення. Глянувши на зоряне небо та розрізнивши знайомі йому галактики, закрокував розмашисто, рівномірно дихаючи… Але його роздуми перервали кроки позаду і дихання з характерним посвистом… А, це, напевне, сусід, теж іде до міста – логіка відразу ж дала пояснення.
– Ну, наздоганяйте, – гукнув не обертаючись.
Кроки та дихання приближались…
- Я думав: ви ще зранку поїхали у місто… ну, де ви там? – сказав для годиться. Обернувся - ледь помітна тінь мелькнула на обочині - в придоржні кущі… Нікого…
- Ах?! - аж вигукнув від здивування…
Через якусь мить знову мовби зайшов у середину себе і забувся. Дорога під ногами рівна, світло попереду невпинно наближається… Але потривожена логіка шукає пояснення – що ж це могло бути? А свідомість насторожилася та прислухається: знову чути кроки позаду і дихання з тим же посвистом... Логіка не знаходить іншого пояснення, окрім того, що це сусід (казав же, що має справи в місті). Ось уже наздогнав… Нарешті! Він повернувся праворуч у півоберта, механічно подаючи руку для вітання – нікого, тільки уже значно помітніша чорна тінь метнулась вліво позаду нього в кущі… Наїжачившись, інстинктивно прискорив ходу – уже недалеко іти. Тілом пробігли мурашки – чув, як кроки позаду уже майже зливались з його кроками, а дихання з посвистом уже відчував потилицею, краєм ока бачив чорну тінь збоку, позаду себе… Хтось уже торкає плеча… Різко обернувся направо, інстинктивно виставив руку вперед для захисту, глибоко вдихнувши повітря… Справді, велика чорна тінь метнулась за його ліве плече… і завмерла на асфальті…
В одну мить логіка поскладала усе на місце - це ж його тінь! Видихнув з полегшенням і почув характерний посвист… То ж у моєму носі свистить! – іронічно посміхнувся.
після 2012р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Атеїст Федора Достоєвського зобов’язаний пустити собі кулю в лоб !?*"
• Перейти на сторінку •
"Зима. Фінальна сцена."
• Перейти на сторінку •
"Зима. Фінальна сцена."
Про публікацію