(з повісті "Пасторальна симфонія, або Як я жив за німців")

Кохана Басю! Я знаю, що ти - Бася, але ти ще не знаєш, що ти кохана. Я побачив тебе чотири дні тому, коли вас вели до барака, а нас - на репетицію до "клубу". Ти поглянула на мене, потім ще обернулася і сповільнила крок; тебе гукнула подруга - так я дізнався твоє ім'я. А мене звуть Яцек, і я вже чотири дні тебе кохаю. Можливо, тобі нецікаво мене слухати, але ти найвродливіша дівчина на світі. Ти маєш найкpасивіші очі, найкрасивіше волосся і все найкрасивіше. Я непогано граю на скрипці, але вже сливе не маю сил. Я боюся, що післязавтра на концерті упущу смичок і тоді вранці мене завантажать у транспорт. Ти знаєш, раніше я чекав цього і навіть хотів: швидше б! А зараз я дуже хочу жити. Я не хочу вмирати, бо на світі є ти. Учора ще один раз я побачив тебе уві сні. Світило сонце, і твоє волосся палало. То було схоже на багаття. Було страшно, і мені хотілося скоріше проснутись, але я не міг, а ти все озиралася й озиралася на мене, як тоді, першого разу. Ти дуже вродлива, але про це я вже писав. Це щастя, що нам видали олівці, аби робити відмітки в нотах, і я можу тобі написати. Мій сусід дозволив відірвати шматочок од "Пасторальної симфонії" Бетговена - ти, можливо, знаєш: то така дуже красива музика, - але це нічого: ми майже все знаємо напам'ять. Якщо трапиться так, що я залишуся в таборі, то ще напишу тобі. А раптом нас визволять росіяни або американці, я зроблю тебе найщасливішою на землі. Ну, а якщо мене повезуть на газ, то знай, що я піду з твоїм іменем, Басю.

Твій Яцек, навіть якщо тобі байдуже.



Переклав Василь Білоцерківський