Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Зернини мудрості
Першою особливістю, яка привернула мою увагу, була невимушена манера оповіді: складалося таке враження, ніби талановита авторка знаходиться десь зовсім поруч, а цікаві і повчальні притчі, психолог розповідає під час особистої зустрічі із читачем. Відкривши книжку на будь якій сторінці, читач матиме можливість крізь призму тексту притчі відчути певну особливість власного характеру чи світосприйняття.
В книзі є притчі на всі випадки життя: про «Твій хрест», «Любов і закоханість», «Що робити, якщо впав?», «Почуття чи розум?» та багато інших. Подаючи після кожної притчі цінні фахові коментарі та запитання для самотренування, авторка спонукає своїх читачів до особистісного зростання, саморозвитку, пошуку нових шляхів до реалізації своїх цілей, що є такими важливими і різноманітними у кожної людини. Олена Літковська прагне вдумливим словом достукатися до сердець своїх читачів, дати слушну підказку в проблемних ситуаціях, спонукати їх до активних дій заради зміни Вашого життя і близьких Вам людей на краще. Книга стане добрим незамінним порадником для кожного, хто шукатиме відповіді на питання: хто я на цій Землі? для чого прийшов у цей світ?, як прожити життя не даремно?, як отримувати задоволення від кожного дня подарованого Творцем?. Кожна притча є своєрідною зерниною мудрості так дбайливо і надхненно зібраною авторкою чи під час консультацій з численними відвідувачами чи шляхом творчого переказу добре відомих книг сучасної літератури: як наприклад, «Про чоловіків і жінок» (с.59), де виразно відчутні основні думки та мотиви твору Дж. Грея «Чоловіки з Марса, жінки з Венери», авторка щиро повідомляє, що знаходила притчі і «в безмежних просторах Інтернету».
Майстерний та чуттєвий стиль авторського слова Олени Літковської стане приємним дарунком та вишуканою несподіванкою для всіх хто перебуває у пошуках Істини і прагне зайти її в найпотаємніших глибинах власної душі.
Примітка: Статтю опубліковано на сайті авторки книги, Олени Літковської
http://springconsult.com.ua/show/reviews
22.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зернини мудрості
Відгук на книгу Олени Літковскої «100 притч для тих, хто вчить, і тих, хто вчиться» К:Шк. світ ,2012-224 с
Чи може книга «змусити» людину по іншому сприймати життєві труднощі та негаразди?, як навчитися шукати позитив в несприятливих ситуаціях повсякденності?, здається, знайти відповіді на такі риторичні питання є не легкою або навіть марною справою… Але, Ви зміните думку прочитавши нову захоплюючу книгу«100 притч для тих, хто вчить, і тих, хто вчиться», яка вийшла у світ в серії «Психологічна скарбничка» у київському видавництві «Шкільний світ» минулого року.
Першою особливістю, яка привернула мою увагу, була невимушена манера оповіді: складалося таке враження, ніби талановита авторка знаходиться десь зовсім поруч, а цікаві і повчальні притчі, психолог розповідає під час особистої зустрічі із читачем. Відкривши книжку на будь якій сторінці, читач матиме можливість крізь призму тексту притчі відчути певну особливість власного характеру чи світосприйняття.
В книзі є притчі на всі випадки життя: про «Твій хрест», «Любов і закоханість», «Що робити, якщо впав?», «Почуття чи розум?» та багато інших. Подаючи після кожної притчі цінні фахові коментарі та запитання для самотренування, авторка спонукає своїх читачів до особистісного зростання, саморозвитку, пошуку нових шляхів до реалізації своїх цілей, що є такими важливими і різноманітними у кожної людини. Олена Літковська прагне вдумливим словом достукатися до сердець своїх читачів, дати слушну підказку в проблемних ситуаціях, спонукати їх до активних дій заради зміни Вашого життя і близьких Вам людей на краще. Книга стане добрим незамінним порадником для кожного, хто шукатиме відповіді на питання: хто я на цій Землі? для чого прийшов у цей світ?, як прожити життя не даремно?, як отримувати задоволення від кожного дня подарованого Творцем?. Кожна притча є своєрідною зерниною мудрості так дбайливо і надхненно зібраною авторкою чи під час консультацій з численними відвідувачами чи шляхом творчого переказу добре відомих книг сучасної літератури: як наприклад, «Про чоловіків і жінок» (с.59), де виразно відчутні основні думки та мотиви твору Дж. Грея «Чоловіки з Марса, жінки з Венери», авторка щиро повідомляє, що знаходила притчі і «в безмежних просторах Інтернету».
Майстерний та чуттєвий стиль авторського слова Олени Літковської стане приємним дарунком та вишуканою несподіванкою для всіх хто перебуває у пошуках Істини і прагне зайти її в найпотаємніших глибинах власної душі.
Примітка: Статтю опубліковано на сайті авторки книги, Олени Літковської
http://springconsult.com.ua/show/reviews
22.05.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
