ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.04.24 05:35
Втомилась ластівко? Лягай,
Зроблю масаж тобі й котові.
Опісля виборів розмай,
А настрій просто пречудовий.

Життя, неначе той квартал
Веселий, дев'яносто п'ятий.
Дебелі блохи є в кота,

Шон Маклех
2019.04.23 22:55
Хороші міцні двері,
Що не пускають до хати чужинців,
Що дозволяють піти нескінченною дорогою,
Що ставлять межу між схованкою спогадів
І полем, де росте важкими зернами хліб,
Завжди майструють з мертвого дерева:
Дерева, що бачило юрми прочан,
Збігов

Шон Маклех
2019.04.23 22:09
Замуровую вікна
У моєму домі,
Що збудований з каменю
Жовтого, як помаранчеве сонце,
Білого, як вицвіле небо,
Сірого, як падолистові будні,
Темного, як глибини моєї свідомості.

Ніна Виноградська
2019.04.23 21:30
Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Вже не втримають їх ні снігів, ні дощів походеньки,
Бо ведуть за собою мій зболений рідний народ.

Щоб устав із колін і сльозу пересолену витер,
На о

Вікторія Лимарівна
2019.04.23 20:36
Здійснює Ранок промову до Ночі:
Тільки думки її на шкереберть!
У пересерді, заплющивши очі,
Зникне так хутко, втікатиме геть:
Встигнути треба, часУ ж бо – ледь-ледь.

Нерви напружені, у єйфоріі!
Голос до вищих сягає октав!

Марія Дем'янюк
2019.04.23 18:03
Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають

Ігор Герасименко
2019.04.23 14:08
Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа

Світлана Майя Залізняк
2019.04.23 13:50
Є художник моторний - віхтем
намалює оте й оце.
Ще й тримає: не варто бігти!
Грію вишпортане слівце...

Придивлюся... протру єдвабом.
Не хвалю ті ерзаци, ні.
Кіміфуса чи Кобо Абе

Тетяна Левицька
2019.04.23 12:20
Ти шукаєш в мені тихий шепіт дібров,
пелюсткову чарівність лілеї,
Мавку в озері мрій, божевільну любов
і картату краватку від Неї.

Я шукаю в тобі теплий промінь очей,
трепіт серця, цілунку хмільного.
Птаха сильне крило в хмарнім небі, а ще

Ярослав Чорногуз
2019.04.23 11:42
Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,

Олександр Сушко
2019.04.23 10:47
Хто сказав, що любов - це дурман,
Той зневаги та осуду вартий.
Від лебідок відбою нема,
Не встигаю красунь цілувати.

Щойно пані сумній догодив,
Встала з ложа, неначе з похмілля.
Дарував їй солодкі меди,

Любов Бенедишин
2019.04.23 08:59
Тулюсь до крила німоти:
Не злюсь, не благаю, не плачу…
Бували й меткіші кати,
А цей – ще вагається, наче.

Згасивши сумління вогні,
Вигадує – як покарати.
Так легко й спокійно мені

Юрій Сидорів
2019.04.23 07:39
гукаю небо на розмову
і шлю Творцю земний уклін
за цю красу життя казкову
доби покращення та змін
і в молитвах шаную знову
Його не в церкві а з колін
я попри виправку військову
природні лінощі та сплін

Олександр Сушко
2019.04.23 06:47
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збіг

Віктор Кучерук
2019.04.23 06:29
Лоскоче ніздрі запах пряний
Розквітлих дружно абрикос, –
Манливі пахощі дурманять
Мене і збуджують чогось.
Здається, в юності лиш пахли
Так терпко й солодко вони, –
Вдихаю жадібно і спрагло
Цілющі подуви весни.

Іван Потьомкін
2019.04.22 21:48
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Іван Вазов. Чистий шлях

Епізод із життя Василя Левського


Якось у комісії по відкриттю пам’ятника Левському (членом котрої я був) в Софії виникла розмова про цього великого проповідника свободи. Оскільки всі члени комісії більше чи менше особисто знали Левського, то вони розповідали про надзвичайні випадки його безстрашності й сміливості за найтяжчих обставин, про його кмітливість і холоднокровність у небезпеках, якими був усіяний кожен крок його життєвих поневірянь. Усі ці розповіді, одна за другу більш неймовірна і дивовижна, кидали нове світло на моральну силу Диякона й додавали нових променів ореолові, який оточує цей таємничий, майже легендарний образ у нашій уяві. З усіх наших перших революціонерів один тільки Левський виграє від кожного нового знайомства з його життям. Інші є сумішшю світла й тіні; кожен має зворотний бік; їх привабливість неминуче втрачає свою силу і блиск, коли особи цих революціонерів стають цілковито підвладні нашому допитливому погляду. Деякі сторони їх характерів, деякі моменти їх бунтівливого життя потребують захисної завіси. Той біограф, який вирішить відтворити їхнє життя з фотографічною точністю, має перед собою делікатне завдання. Ми бачимо, як схибив Захарій Стоянов ув одному подібному випадку (спробувавши написати біографію Христо Ботева).
Один тільки Левський не боїться такого фотографування. Кожна рисочка його громадського і приватного життя, висвітлена біографом, робить його ще величнішим у наших очах. Василь Левський – взірець моральної чистоти. Він не лише доблесний – він доброчесний: це переможне спростування відомої в нас теорії, нібито чесність несумісна з революційністю. Василь Левський нагадує перших подвижників християнства, тому народ прозвав його «Апостолом». Нікому ще не давали більш влучного прізвиська: апостол за покликанням і за фанатичною вірою в свого Бога – свободу Болгарії, він своїм способом життя нагадував Христових учнів: тверезістю, цілковитою порядністю і, попри свій скептицизм, бездоганною, суто християнською моральністю. Левський не пив, не курив, не брав собі чужого; він, як і Карл ХІІ, не знав жінок; вічний бурлака, волоцюга, босяк, часто голодний – Левський зумів бути втіленням ідеальної чесності. Але його життєпис – праця майбутніх біографів, я ж розповім тут один із багатьох прикладів його прислівної холоднокровності й спритності у хвилини небезпеки.
Один із членів комісії, пан І. Грозев, розповів нам таке:
1870 року І. Грозев їздив по роботі з Пловдива, де він мешкав, до Карлова, звідки був родом. Ще перед від’їздом із Пловдива він чув вельми тривожну поголоску про Диякона: що Василь Левський у Карлові, що уряд це пронюхав і відправив туди загін вартової кінноти в сорок п’ять чоловік під командою страшного кар сердара [1] Хаджі Ісмаїл-аги, якому наказали перетрусити все Карлово і добути Левського, живим чи мертвим. У той самий час уся влада Карловських околиць отримала наказ бути наготові й дивитися обома. Кожну дорогу, кожен постоялий двір, кожного підозрілого подорожнього було взято під нагляд заптій [2]. Дізнавшись про ці надзвичайні заходи турецького уряду, який вирішив покласти руку на невловимого і небезпечного революціонера, Грозев вельми розхвилювався. Досягши Средна-гори й минувши село Чукурлі, він побачив на протилежному схилі дружину вершників, які їхали запиленим шосе. Він одразу збагнув, що то загін Ісмаїл-аги, який повертався назад. Грозев здригнувся на думку, що вони ведуть Левського. Та йому полегшало на серці, коли, наблизившись, побачив, що Диякона серед них немає. Хаджі Ісмаїл-ага, який був знайомий з Грозевим, спинив його; вони викурили по одній сигарі за дрібничковою розмовою; потім турок побажав йому щасливої дороги й вирушив із кіннотою далі.
Аж ось кроків через п’ятдесят за ними Грозев побачив якогось болгарина, що їхав на коні в селянських потурі [3] й фесі, тримаючи над самою головою чорну парасолю, яка йому створювала тінь, бо було дуже спекотно. Парасоля не давала побачити обличчя подорожнього, але Грозева це й не цікавило. Коли вони розминулися і Грозев спокійно їхав далі, він раптом почув оклик подорожнього з парасолею:
– Баю [4] Грозев, у добрий час!
Грозев обернувся і поглянув на незнайомця. Яке ж було його здивування і жах, коли він побачив у цьому панові Василя Левського!
Вони привіталися, і Грозев почав лаяти Левського за його шаленство: що він подорожує зі своїми переслідувачами та щомиті піддає себе страшній небезпеці. Не було кінця-краю ремствуванням і докорам Грозева, що походили від його теплого дружнього ставлення до улюбленого всіма апостола.
Левський, посміхаючись, відказав:
– Не переймайся: сьогодні шлях чистий, як ніколи.
– Сьогодні чистий, як ніколи? Ти з глузду з’їхав, Дияконе? – розсердився Грозев, показуючи вперед на переслідувачів.
– Поки я їду за ними, то лишаюся в повній безпеці… Кому спаде на думку мене запідозрити! Усі на світі впевнені, що Левський сховався в нору, як миша… Злізай, злізай!
Левський, сам зістрибнувши з коня, змусив злізти й Грозева, ще досі остовпілого і переляканого. Вони сіли під гіллястим в’язом край дороги.
Левський докладно розповів Грозеву про небезпеку, в якій він опинився через тривогу, що її турки підняли в Карлові, де і як він переховувався та скільки разів його життя висіло на волосині.
– Я поспішав до Пловдива. Цього вимагає діло. Щойно загін вийшов із Карлова, як бачиш, і я вийшов за ним… Коли б я їхав один, кожен заптія розглядав би мене… А тепер я спокійний.
– Ти що, і до Пловдива в’їдеш із Хаджі Ісмаїл-агою? – спитав Грозев.
– Неодмінно. Там я навіть змішаюся з самим загоном. Ну з Богом, мені треба спішити, бо дружина вже від’їхала далеко, – сказав усміхнений Левський і, попрощавшися з Грозевим, сів на свою дебелу конячку.
За кілька хвилин, піднявшись на високий пагорб, Грозев озирнувся назад і побачив: у селі Чукурлі карсердарові нізами [5] прогулюють розсідланих коней. Серед них і один болгарин у потурі й зі складеною парасолею в руці вів свого коня.










1. Карсердар – начальник турецької варти.
2. Заптія – турецький жандарм.
3. Потурі – різновид селянських шароварів.
4. Бай (тюрк.) – форма ввічливого звертання до шляхтича, що була поширена в низки східних народів.
5. Нізам – солдат турецької варти.



Переклав і приміткував Василь Білоцерківський




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-01-25 18:52:21
Переглядів сторінки твору 808
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.03.28 01:08
Автор у цю хвилину відсутній