Автори /
Леся Українка (1871 - 1913)
|
Рубрики
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Стояла я і слухала весну
•
Товаришці на спомин
•
***
•
Contra spem spero!
•
Жіночий портрет
•
Напровесні
•
***
•
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти
•
Забуті слова
•
Мріє, не зрадь
•
Ось уночі пробудились думки
•
У тумані
•
Вишеньки
•
Україно! плачу слізьми над тобою…
•
Давня казка (частина 4)
•
Давня казка (частина 3)
•
Давня казка ( частина 2)
•
Давня казка (частина 1)
•
Як дитиною, бувало
•
Чого то часами, як сяду за діло…
•
Генріх Гейне. Із збірки «Romanzero» Enfant perdu
•
Скрізь плач
•
Мій шлях
•
Fiat nox !
•
Досвітні огні
•
Завжди терновий вінець…
•
Безсонна ніч
•
Тішся, дитино, поки ще маленька...
•
Гострим полиском хвилі спалахують...
•
Уривки з листа
•
***
•
Східна мелодія
•
***
•
не дорікати слово я дала...
•
Давня весна
•
***
•
Калина
•
Як я люблю оці години праці
•
Стояла я і слухала весну
•
Співець
•
Слово, чому ти не твердая криця
•
* * *
•
На роковини*
•
Напис в руїні
•
Мріє, не зрадь!
•
Конвалія
•
КОЛИСКОВА
•
ЗОРЯНЕ НЕБО
•
Contra spem spero!
•
Все, все покинуть, до тебе полинуть
•
ВЕЧІРНЯ ГОДИНА
•
ВЕСНЯНКА
•
І все-таки до тебе думка лине
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Весна мені багато говорила,
Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться
Провадить знов розмови запальні,
Провадить знов розмови запальні,
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
То ж тепера весна золота!
Ти чесна жінка, ти не продаєш
своєї вроди й пестощів за гроші,
своєї вроди й пестощів за гроші,
Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Розцвілася дівчина несміла, –
Горить моє серце, його запалила
Гаряча іскра палкого жалю.
Гаряча іскра палкого жалю.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
То вже давно було. Мені сім літ минало,
а їй, либонь, минуло двадцять літ.
а їй, либонь, минуло двадцять літ.
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
Ось уночі пробудились думки:
«Спиш?» – мені крикнули і залюбки
«Спиш?» – мені крикнули і залюбки
Боже! куди се я плину
сим біловійним туманом?
сим біловійним туманом?
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
В листі зелененькім,
Недоле моя! що поможе ся туга?
Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?
Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?
Кажуть, весь поміст у пеклі
З добрих замірів зложився!
З добрих замірів зложився!
Боже, Боже! що то може
Наробити серенада!..
Наробити серенада!..
Літнім вечором пізненько
Сам поет сидів в хатині,
Сам поет сидів в хатині,
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Ось послухайте, панове!
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
Упаду собі на лихо,
Чого то часами, як сяду за діло
Або як вже працю кінчаю я сміло,
Або як вже працю кінчаю я сміло,
Стояв на чатах я в війні за волю
аж тридцять літ забутим вартовим.
аж тридцять літ забутим вартовим.
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
Несмілі поклики, слабі,
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
А хто стрівався на шляху зо мною,
«Хай буде тьма!» – сказав наш бог земний.
І стала тьма, запанував хаос,
І стала тьма, запанував хаос,
Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Під чорні, широкії крила.
Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
буде кращий, ніж царська корона.
Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Прислухалась, як море шуміло,
Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ти ж бо живеш навесні,
Гострим полиском хвилі спалахують
після бурі у місячну ніч,
після бурі у місячну ніч,
Присвячується І.Стешенкові
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
Покинутий вогонь моїх пісень,
Гори багрянцем кривавим спалахнули,
З промiнням сонця захiдним прощаючись, —
З промiнням сонця захiдним прощаючись, —
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
Не дорікати слово я дала,
Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
промінням грала, сипала квітки,
Хочеш знати, чи справді було
Те, що так колись пишно цвіло,
Те, що так колись пишно цвіло,
Козак умирає, дівчинонька плаче:
«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»
«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Коли усе навколо затиха
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Весна мені багато говорила,
Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Колись навесні,
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Що серед бою так ясно іскриться?
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
Несмілі поклики, слабі,
* Вірш присвячено Т. Г. Шевченку.
"Я, цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував,
Собі оцю гробницю збудував,
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Під дубом високим,
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Промінь тихесенький
Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
Зорі, темряви погляди ясні!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
То ж тепера весна золота!
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Коханій мамі
Сестрі Олесі
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Мій занапащений, нещасний краю,