Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

[2 травня 1890 p.]

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 56.
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 13 – 14.
Автограф поезії (ІЛІШ, ф. 2, № 11, стор. 11 – 12) має дві строфи, відсутні у першодруку
Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір ще на дві строфи – опущено сьому і восьму строфи першодруку
Датується за автографом.
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 42 – 43.
«Може, сам на ту гору крутую / Підійметься мій камінь важкий» – ці рядки з автографа Леся Українки блискуче розвинула у драматичній поемі «Орфеєве чудо».
Дві строфи цього твору в дещо відмінній редакції Леся Українка надіслала братові Михайлу в листі з 30.05.1890 р. Автограф цього варіанта зберігається в архіві поетеси (ф. 2, № 11).