Сучасник Лесі Українки Микола Євшан - провідний критик і культуролог - стверджував, що вона "належить до письменників, у творчості яких постає вся їхня біографія, в ній вони концентрують усе своє духовне життя .
Дослідник звертав увагу на особливий, свій стиль у творчості Лесі Українки, в якому воєдино сплелися: "інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі.
Інтимне, особисте не могло не прорватися на аркуші паперу. В хвилину особливого душевного напруження мусила про це писати, бо не могла не писати. Та й взагалі, все, що пише поет, неодмінно проходить крізь його душу й серце, розум і почуття, і неодмінно залишає свій слід, який не лежить на поверхні. Саме ця риса творчої індивідуальності письменниці найвиразніше відбилася в її інтимній ліриці, яка, на жаль, найменше відома широкому колу читачів.
Більшість творів, присвячених С.Мержинському, Леся Українка за життя не друкувала, вони зберігалися у родинному архіві Косачів. Леся заповідала вкласти в домовину своє потаємне, особисте. Лише у 1947 році ці вірші були опубліковані у Львові дослідницею творчості письменниці Марією Деркач у книзі "Леся Українка. Неопубліковані твори". Вперше тут з'явиться і портрет С.К. Мержинського та інші матеріали, що розкривали цю драматичну сторінку життя Лесі Українки і стали цінними документами для з'ясування генезису багатьох творів письменниці.
Прекрасна за змістом і формою "Східна мелодія", навіяна їй від'їздом С. Мержинського з Ялти. Поетеса дбайливо оповиває вірш орієнтальним серпанком, дотримується строгої локалізації всієї системи троп, уводить окремі вислови з східних мов (фереджія, мечеті), подає забарвлені в місцевий колорит окремі деталі обстановки та побуту. "Східну мелодію"порівнюють з піснею, тому що тяжіє вона також прозорою символікою: огонь на вежі є одночасно і дороговказом, і знаком непогасного кохання, "дерево, зрощене сльозами і тугою" - свідчення тривалості розлуки, чорна фереджія - ознака постійного суму, жалоби тощо.
Ознайомлення з чорновим рукописом "Східної мелодії" показує, як багато працювала над цим твором Леся Українка. Її не задовольняють перші - ліпші ходові вислови банальні тропи. Знову й знову перекреслює вона написане, змінює структуру рядка, вилучає цілі строфи. Поетеса вважала що її твір є мелодія: це справді тужний спів, що йде від самого серця.
Однак зверхня простота, прозорість символів не зашкодили поетесі наснажити їх змістом, широким простором, для розміркувань. Чому, наприклад, зрощений кипарис має бути віщим над усі мінарети? Чи не йдеться тут про духовну міть героїні, що ставить свої почуття, свою вірну любов над усі можливі пересуди, над усі можливі писані та не писані закони пануючої моралі. Чи не є цей образ втіленням боротьби, що нею завжди жила, одухотворялася поетеса? У цьому зв'язку привертають увагу такі легко закресленні в чорновому рукопису строфи:
Різні тепер нас моря заколихують,
Помежи нами країни просторії,
Щож розлучило нас? Хвиля противная,
А чи тумани морські не прозорії…
Весло, стерно і вітрила могутнії
Можуть боротися з хвилею кожною.
Яснеє світло на щоглі запалене
Світить зорею у тьмі переможною.
Рядки ці багато чого додають до характеристики героїні. Хай їй не до кінця зрозумілі справжні причини розлуки (може коханий не мав змоги розкрити їх до кінця), але вона має сили, готова боротися, а не тільки сумувати й плакати над кипарисом. Її рука спроможна тримати стерно, орудувати веслом, кермувати вітрилом. Для неї не страшна ні "хвиля противна", ні "тумани морські непрозорії". Боячись бути багатослівною, Леся Українка вилучила ці строфи, втіливши все сказане тут в одному місткому поетичному символі. Так поступають генії.(З інтернету).

Дякую за відгук, я те ж починаю розуміти наскільки мало знаю про Лесю.