В історію української літератури Леся Українка увійшла мужнім борцем за кращу долю України. І це - не просто красиві й високі слова: твори поетеси свідчать про видатну мудрість філософа й силу борця, який усвідомлював, що поет для України - не лише глашатай, речник народу, а й поводир його. Тому Леся Українка присвятила свій талант поневоленому, зневаженому народові, щоб вивести з небуття ім'я України, додала їй слави й гідності, як свого часу це зробили Шевченко, Франко, Коцюбинський та інші талановиті митці.
Чесне, любляче серце подвижника і визначний талант продиктували Лесі Українці знамениті слова:
Завжди терновий вінець
буде кращим, ніж царська корона,
завжди величніше путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
...Дворянка за походженням, Леся з дитинства росла серед селян, бо Косачі не тільки не цуралися їх, а й навчалися у них ремесел, записува ли з їхніх вуст пісні. Все це органічно влилося в душу юної Лесі, щоб залишитися в ній на все життя. Саме в юні роки майбутня письменниця глибоко відчула прірву, яка відділяла трудящий люд від освіти, нормального людського життя. Вона, як і вся родина Косачів, не просто пасивно страждала, бачачи сім'ї селян у нужді і темряві, а й допомагала їм у різні способи: це була справжня школа демократії. Духовна єдність з народом, тверді національні почуття будили в душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення України, біль за "кайдани неписьменності й несвободи". Саме ця духовна єдність сподвигне поетесу на боротьбу наперекір долі, поставить перед Лесею програму дій, котра була проголошена у вірші "Contra spem spero":
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
І ці рядки пише фізично квола і хвороблива жінка, яку хвороба гнала по світах! Та серце її жило на батьківщині: "І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю..." З переживань і болю народжується мужня, заклична громадянська поезія, що будила людей до боротьби і праці в ім'я народу.
У своїх найкращих поезіях Леся Українка постає перед нами не лише як лірик з прометеєвим словом, але і як філософ. "Напис в руїні" - один із кращих зразків такої філософської, громадянської лірики, де виразно проголошується думка: не царі, тирани, гнобителі - господарі життя, а творці його історії.
Крилатою фразою став вислів Лесі Українки: "...І тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив!" Він - з поезії "Товаришці на спомин", яка входить у цикл "Невольничі пісні". У них поетеса, звертаючись до співвітчизників, соромить їх за покірність і рабський дух, закликає піднятися з колін, кличе на боротьбу за визволення з-під ярма. У цій же поезії я зустрів і портрет деяких своїх сучасників:
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.
Як же сталося, що в нашому народові поєднались духовна велич, працьовитість, талант з безмежною терплячістю та самоприниженням, що паралізує силу, примирює нас з кайданами? І Леся Українка дає гірку відповідь:
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав,
За ворогів іде в огонь і в воду,
Катам своїх поводирів віддав.
Я знаю, що ці слова відгукуються болем у серці сьогоднішньої України, бо скільки талановитих українців працювало і працює досі не для України!
Навіть тепер, коли вже десять років вона йде шляхом незалежності, кращі українські сили розпорошуються по світах.
Доля українських митців, творчої еліти рідної країни боляче хвилювала Лесю Українку. Тому у вірші "На столітній ювілей української літератури", присвяченому 100-річчю нової української літератури (1898 року), поетеса подає узагальнений життєпис долі українських митців. Цей вірш, що виявився пророчним для них, містив у собі і сум, і страждання, і відверту надію.
Важко у невеликому творі охопити всю велич прометеєвого слова улюбленої письменниці, бо кожний її вірш закарбовується у серці і стає своєрідним символом. Як і саме життя цієї слабкої жінки, що сягнула вершин людського духу і увійшла в історію літератури як письменниця європейського і світового масштабу.
"...Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра", - твердить поетеса. І якби ми всі це розуміли, вперто захищаючи свою мрію так, як це робила Леся Українка, то "нове добро" не забарилося б. (http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/UKRAINKA/ukrainka101.txt)