Алегоричні образи в творі Лесі Українки "Досвітні огні"

Леся Українка своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Свою безмежну любов до вітчизни, до українського народу поетеса розкрила у багатьох літературних творах.
Вірш "Досвітні огні" Леся Українка написала 1892 року. З цієї поезії видно, як писав Максим Рильський, що "проникливе око поетеси побачило ту нову силу, яка виходила на передній кін історії". У творі виразно вчувається настрій автора: то гнітючий, похмурий, то веселий, життєствердний. І завершується вірш ствердженням того, що щастя і волю трудящі здобудуть для себе самі".
Задушливу атмосферу, тяжкий моральний стан людини за часів царської Росії поетеса передає за допомогою алегоричного образу: темна ніч сховала усіх потомлених людей під чорні, широкі крила. Своєю тяжкою темнотою породила важкі відчуття, гнітючі думки:
Привиддя мені душу гнітили, Повстати ж не мала я сили...
Зненацьке проміння ясне
Од сну пробудило мене -
Досвітні огні засвітили!
Леся Українка у поезії передає через образ досвітніх огнів надію на визволення, віру у світле майбуття. Досвітні вогні символізують пробудження робочих людей, які, освітлюючи ніч царського самодержавства вогнем революційних виступів, зможуть розсіяти досвітню млу.
У образі ліричного героя втілено риси сучасника Лесі Українки, передової людини того часу. Глибока співчутливість до людей, бажання розбудити їх від сну неволі і покори, віра у краще життя освітлюють дорогу робочим людям, закликаючи всіх іти назустріч вранішній зорі та своєму щастю:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли, - Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла.
(http://www.ukrlib.com.ua/sochin/printout.php?id=68&bookid=11).