ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2024.06.17 08:43
Чи існує непорочне зачаття у котів? І в собачок? І що воно таке - непорочне зачаття? Як цей акт запліднення проходить у жінок, обраних богом? Мені хтось може це пояснити? Тільки без криків "Безбожний грішник!", "Будь ти проклятий!" тощо. Чи можна вв

Самослав Желіба
2024.06.17 08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.

Світлана Пирогова
2024.06.17 08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.

Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.

Віктор Кучерук
2024.06.17 06:36
Мабуть, зустрілися не впору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.

Артур Курдіновський
2024.06.17 01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.

Іван Потьомкін
2024.06.16 21:11
Із подорожі повернувся пудель
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада

Микола Соболь
2024.06.16 15:58
Пані Галино, хотілося б таки почути Вашу версію і побачити реакцію Редакції майстерень щодо вірша Петра Синиці "У ріднім батьковім саду" який чомусь пані Галина виставила, як власний. До речі не шановний Юріє Гундарєв оце і є приклад плагіатства, а не

Борис Костиря
2024.06.16 15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі

Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя

Ігор Шоха
2024.06.16 15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень

Євген Федчук
2024.06.16 14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати

Сергій Губерначук
2024.06.16 14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.

Самослав Желіба
2024.06.16 08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.

Світлана Пирогова
2024.06.16 08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют

Віктор Кучерук
2024.06.16 07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.

Микола Соболь
2024.06.16 05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…

Ярослав Чорногуз
2024.06.16 05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Благодатна Еродія
2024.06.11

Самослав Желіба
2024.05.20

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Українка (1871 - 1913) / Вірші

 Уривки з листа
Присвячується І.Стешенкові

Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша.

Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене,

Розмір, неначе химерная хвиля,

Розбивається раптом об кожну малу перешкоду,

Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу,

Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану.

Думки навіває мені тепер Чорнеє море –

Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає,

Вчора грало-шуміло воно

При ясній, спокійній годині,

Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі,

Хоч вітер по горах шалено жене сиві хмари.

Так би й лежала я завжди над сею живою водою,

Дивилась би, як без жалю сипле перли вона й самоцвіти

На побережне каміння,

Як тіні барвисті від хмарок злотистих

Проходять по площині срібно-блакитній

І раптом зникають,

Як білая піна рожевіє злегка,

Немов соромливе обличчя красуні,

Як гори темніють, повиті у білі серпанки,

Вони так спокійно стоять,

Бо їх стереже колонада сумних кипарисів,

Поважних, високих…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я тільки що знов прочитала

Ваш дужий, неначе у крицю закований,

Міцно узброєний вірш.

Як же за нього я маю віддячити вам?

Байку хіба розкажу, а «мораль» ви самі вже виводьте.

Битим шляхом та крутим

Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;

Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,

Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,

Ось уже й лаврів, поетами люблених,

Пишних магнолій не видко,

Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,

Ані платанів розкішних наметів.

Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,

Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,

Але й вони вже зостались далеко за нами,

Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,

Потім не стало і їх.

Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння

Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,

Наче льоди на північному морі.

Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,

Наче довічна тюрма.

Сонце палке сипле стріли на білую крейду,

Вітер здійма порохи,

Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,

Країну всесильної смерті…

Аж ось на шпилі,

На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.

Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила,

І краплі роси самоцвітом блищали на дні.

Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,

Що задавив і могутні дуби, і терни непокірні.

Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,

Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь

І шанувать її більше від пишного лавра.

1897, Ялта




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-14 20:40:43
Переглядів сторінки твору 3038
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.050 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.632 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.11.26 07:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-02-14 21:04:32 ]
...1897 рік, Російською імперією прокотилася хвиля "вітровських" демонстрацій. Не оминула вона і київської молоді. А почалося з того, що народниця-чернігівка Марія Вітрова, колишня слухачка Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в'язниці і спалила себе...
Вирішили справити по ній панахиду у київському Володимирському соборі, але студентів і молодь туди не пустила поліція. Студенти перейшли на другий бік Бібіковського бульвару і заспівали вічну пам'ять Вітровій. Начальник київської жандармерії генерал Новицький верхи, за ним козаки-дончаки, оточили молодь, арештували з півтисячі осіб, переписали прізвища, але відпустили. Другодні ті, які не брали участі у демонстрації, вирішили і собі висловити протест і з сумними піснями вирушили від університету до Бессарабського майдану...
Цього разу дончаки вихопили зброю і загнали студентів до арештантського відділення. Серед молодих, запальних була і Оксана Старицька. Довелося їй просидіти в камері два тижні, проте повернулася додому веселою, бадьорою. Виявилося, що в сусідній камері сидів Іван Стешенко, і, гуляючи арештантським подвір'ям, він освідчився їй у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять з ув'язнення. Довелося чекати аж півроку. Іван Стешенко нещодавно закінчив словесне відділення університету, знав шість іноземних мов, перекладав з них, писав вірші. Був частим гостем родини Старицьких, якийсь час проживав у їхньому помешканні.
За півроку Стешенко вийшов на волю з "вовчим білетом": звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах, тобто і в Києві... Перспективного жениха придбала собі Оксана, нічого не скажеш - так думав обиватель. Без прав, без посади, без засобів до існування, бо походив з простої міщанської сім'ї у Полтаві. Але інакшої думки була сама Оксана. Саме тоді до неї пристало символічне ім'я Валькірії. Так називали її друзі. За гарні темні очі, довжелезну чорну косу і за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність. Адже міфічна Валькірія в давньоскандинавському пантеоні богів допомагала героям-захисникам у битвах, а загиблих супроводжувала до Вальгалли - раю для лицарів, де вони тішилися у безтурботних іграх.
Проте безтурботним життя Івана й Оксани Стешенків назвати не можна. Народилася донька Орися. Батьки допомагають, як уміють, але треба самим заробляти насущник. Молоді працюють на хуторі Миколи Садовського і Марії Заньковецької і зрідка наїздять до Києва. Так, у серпні 1898 року вони беруть участь у з'їзді нелегального товариства "Молода Україна". З цього товариства молоді пагони української інтелігенції згодом утворять різні українські політичні партії. Зокрема Оксана й Іван Стешенки разом з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Олександром Тулубом, Михайлом Кривинюком, Павлом Тучапським і Миколою Ковалевським були першими українськими соціал-демократами, до цього означення з часом додалася назва і робітничої партії - УСДРП, членом якої став Володимир Винниченко.
Педагогічна праця Іванові Стешенку заборонена, тому, повернувшись з дружиною і дочкою до Києва, він змушений працювати в управлінні Південно-Західної залізниці і в міській думі, не полишаючи літературних вправ. Вірна Оксана Михайлівна завше поруч...
(Юрій Хорунжий, Шляхетні українки).