ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.09.12 13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.

Світлана Пирогова
2026.09.12 12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.

Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,

Віктор Кучерук
2026.09.12 06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.

хома дідим
2026.09.11 20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог

Ірина Вовк
2026.09.11 18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)

«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.

С М
2026.09.11 16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?

Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім

Ольга Садкова
2026.09.11 15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.

По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.

Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.

Марія Дем'янюк
2026.09.11 13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.

Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!

Борис Костиря
2026.09.11 12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.

Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,

Вячеслав Руденко
2026.09.11 11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.

Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,

Віктор Кучерук
2026.09.11 06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.

Артур Сіренко
2026.09.10 22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло

хома дідим
2026.09.10 21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс

Ольга Садкова
2026.09.10 21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.

Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,

Євген Федчук
2026.09.10 19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по

Вячеслав Руденко
2026.09.10 15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Українка (1871 - 1913) / Вірші

 Уривки з листа
Присвячується І.Стешенкові

Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша.

Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене,

Розмір, неначе химерная хвиля,

Розбивається раптом об кожну малу перешкоду,

Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу,

Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану.

Думки навіває мені тепер Чорнеє море –

Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає,

Вчора грало-шуміло воно

При ясній, спокійній годині,

Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі,

Хоч вітер по горах шалено жене сиві хмари.

Так би й лежала я завжди над сею живою водою,

Дивилась би, як без жалю сипле перли вона й самоцвіти

На побережне каміння,

Як тіні барвисті від хмарок злотистих

Проходять по площині срібно-блакитній

І раптом зникають,

Як білая піна рожевіє злегка,

Немов соромливе обличчя красуні,

Як гори темніють, повиті у білі серпанки,

Вони так спокійно стоять,

Бо їх стереже колонада сумних кипарисів,

Поважних, високих…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я тільки що знов прочитала

Ваш дужий, неначе у крицю закований,

Міцно узброєний вірш.

Як же за нього я маю віддячити вам?

Байку хіба розкажу, а «мораль» ви самі вже виводьте.

Битим шляхом та крутим

Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;

Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,

Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,

Ось уже й лаврів, поетами люблених,

Пишних магнолій не видко,

Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,

Ані платанів розкішних наметів.

Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,

Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,

Але й вони вже зостались далеко за нами,

Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,

Потім не стало і їх.

Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння

Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,

Наче льоди на північному морі.

Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,

Наче довічна тюрма.

Сонце палке сипле стріли на білую крейду,

Вітер здійма порохи,

Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,

Країну всесильної смерті…

Аж ось на шпилі,

На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.

Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила,

І краплі роси самоцвітом блищали на дні.

Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,

Що задавив і могутні дуби, і терни непокірні.

Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,

Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь

І шанувать її більше від пишного лавра.

1897, Ялта




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-14 20:40:43
Переглядів сторінки твору 3268
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.050 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.632 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.11.26 07:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-02-14 21:04:32 ]
...1897 рік, Російською імперією прокотилася хвиля "вітровських" демонстрацій. Не оминула вона і київської молоді. А почалося з того, що народниця-чернігівка Марія Вітрова, колишня слухачка Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в'язниці і спалила себе...
Вирішили справити по ній панахиду у київському Володимирському соборі, але студентів і молодь туди не пустила поліція. Студенти перейшли на другий бік Бібіковського бульвару і заспівали вічну пам'ять Вітровій. Начальник київської жандармерії генерал Новицький верхи, за ним козаки-дончаки, оточили молодь, арештували з півтисячі осіб, переписали прізвища, але відпустили. Другодні ті, які не брали участі у демонстрації, вирішили і собі висловити протест і з сумними піснями вирушили від університету до Бессарабського майдану...
Цього разу дончаки вихопили зброю і загнали студентів до арештантського відділення. Серед молодих, запальних була і Оксана Старицька. Довелося їй просидіти в камері два тижні, проте повернулася додому веселою, бадьорою. Виявилося, що в сусідній камері сидів Іван Стешенко, і, гуляючи арештантським подвір'ям, він освідчився їй у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять з ув'язнення. Довелося чекати аж півроку. Іван Стешенко нещодавно закінчив словесне відділення університету, знав шість іноземних мов, перекладав з них, писав вірші. Був частим гостем родини Старицьких, якийсь час проживав у їхньому помешканні.
За півроку Стешенко вийшов на волю з "вовчим білетом": звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах, тобто і в Києві... Перспективного жениха придбала собі Оксана, нічого не скажеш - так думав обиватель. Без прав, без посади, без засобів до існування, бо походив з простої міщанської сім'ї у Полтаві. Але інакшої думки була сама Оксана. Саме тоді до неї пристало символічне ім'я Валькірії. Так називали її друзі. За гарні темні очі, довжелезну чорну косу і за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність. Адже міфічна Валькірія в давньоскандинавському пантеоні богів допомагала героям-захисникам у битвах, а загиблих супроводжувала до Вальгалли - раю для лицарів, де вони тішилися у безтурботних іграх.
Проте безтурботним життя Івана й Оксани Стешенків назвати не можна. Народилася донька Орися. Батьки допомагають, як уміють, але треба самим заробляти насущник. Молоді працюють на хуторі Миколи Садовського і Марії Заньковецької і зрідка наїздять до Києва. Так, у серпні 1898 року вони беруть участь у з'їзді нелегального товариства "Молода Україна". З цього товариства молоді пагони української інтелігенції згодом утворять різні українські політичні партії. Зокрема Оксана й Іван Стешенки разом з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Олександром Тулубом, Михайлом Кривинюком, Павлом Тучапським і Миколою Ковалевським були першими українськими соціал-демократами, до цього означення з часом додалася назва і робітничої партії - УСДРП, членом якої став Володимир Винниченко.
Педагогічна праця Іванові Стешенку заборонена, тому, повернувшись з дружиною і дочкою до Києва, він змушений працювати в управлінні Південно-Західної залізниці і в міській думі, не полишаючи літературних вправ. Вірна Оксана Михайлівна завше поруч...
(Юрій Хорунжий, Шляхетні українки).