ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2026.01.17 21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.

Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,

Володимир Ляшкевич
2026.01.17 18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл

Кока Черкаський
2026.01.17 12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.

Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне

Борис Костиря
2026.01.17 10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.

Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн

І Ірпінський
2026.01.16 21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу

Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті

Олена Побийголод
2026.01.16 17:14
Із Леоніда Сергєєва

Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:

– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!

Юрій Лазірко
2026.01.16 15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила

Борис Костиря
2026.01.16 11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.

Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,

Іван Потьомкін
2026.01.15 21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість

С М
2026.01.15 21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне

снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець

Ярослав Чорногуз
2026.01.15 20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.

Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?

Євген Федчук
2026.01.15 19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє

Юлія Щербатюк
2026.01.15 13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.

Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим

Ольга Олеандра
2026.01.15 11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.

Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати

Борис Костиря
2026.01.15 10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.

Я дива жду в задушливій буденності.

Віктор Кучерук
2026.01.15 07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Українка (1871 - 1913) / Вірші

 Уривки з листа
Присвячується І.Стешенкові

Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша.

Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене,

Розмір, неначе химерная хвиля,

Розбивається раптом об кожну малу перешкоду,

Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу,

Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану.

Думки навіває мені тепер Чорнеє море –

Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає,

Вчора грало-шуміло воно

При ясній, спокійній годині,

Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі,

Хоч вітер по горах шалено жене сиві хмари.

Так би й лежала я завжди над сею живою водою,

Дивилась би, як без жалю сипле перли вона й самоцвіти

На побережне каміння,

Як тіні барвисті від хмарок злотистих

Проходять по площині срібно-блакитній

І раптом зникають,

Як білая піна рожевіє злегка,

Немов соромливе обличчя красуні,

Як гори темніють, повиті у білі серпанки,

Вони так спокійно стоять,

Бо їх стереже колонада сумних кипарисів,

Поважних, високих…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я тільки що знов прочитала

Ваш дужий, неначе у крицю закований,

Міцно узброєний вірш.

Як же за нього я маю віддячити вам?

Байку хіба розкажу, а «мораль» ви самі вже виводьте.

Битим шляхом та крутим

Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;

Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,

Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,

Ось уже й лаврів, поетами люблених,

Пишних магнолій не видко,

Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,

Ані платанів розкішних наметів.

Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,

Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,

Але й вони вже зостались далеко за нами,

Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,

Потім не стало і їх.

Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння

Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,

Наче льоди на північному морі.

Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,

Наче довічна тюрма.

Сонце палке сипле стріли на білую крейду,

Вітер здійма порохи,

Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,

Країну всесильної смерті…

Аж ось на шпилі,

На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.

Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила,

І краплі роси самоцвітом блищали на дні.

Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,

Що задавив і могутні дуби, і терни непокірні.

Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,

Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь

І шанувать її більше від пишного лавра.

1897, Ялта




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-14 20:40:43
Переглядів сторінки твору 3177
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.050 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.632 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.11.26 07:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-02-14 21:04:32 ]
...1897 рік, Російською імперією прокотилася хвиля "вітровських" демонстрацій. Не оминула вона і київської молоді. А почалося з того, що народниця-чернігівка Марія Вітрова, колишня слухачка Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в'язниці і спалила себе...
Вирішили справити по ній панахиду у київському Володимирському соборі, але студентів і молодь туди не пустила поліція. Студенти перейшли на другий бік Бібіковського бульвару і заспівали вічну пам'ять Вітровій. Начальник київської жандармерії генерал Новицький верхи, за ним козаки-дончаки, оточили молодь, арештували з півтисячі осіб, переписали прізвища, але відпустили. Другодні ті, які не брали участі у демонстрації, вирішили і собі висловити протест і з сумними піснями вирушили від університету до Бессарабського майдану...
Цього разу дончаки вихопили зброю і загнали студентів до арештантського відділення. Серед молодих, запальних була і Оксана Старицька. Довелося їй просидіти в камері два тижні, проте повернулася додому веселою, бадьорою. Виявилося, що в сусідній камері сидів Іван Стешенко, і, гуляючи арештантським подвір'ям, він освідчився їй у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять з ув'язнення. Довелося чекати аж півроку. Іван Стешенко нещодавно закінчив словесне відділення університету, знав шість іноземних мов, перекладав з них, писав вірші. Був частим гостем родини Старицьких, якийсь час проживав у їхньому помешканні.
За півроку Стешенко вийшов на волю з "вовчим білетом": звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах, тобто і в Києві... Перспективного жениха придбала собі Оксана, нічого не скажеш - так думав обиватель. Без прав, без посади, без засобів до існування, бо походив з простої міщанської сім'ї у Полтаві. Але інакшої думки була сама Оксана. Саме тоді до неї пристало символічне ім'я Валькірії. Так називали її друзі. За гарні темні очі, довжелезну чорну косу і за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність. Адже міфічна Валькірія в давньоскандинавському пантеоні богів допомагала героям-захисникам у битвах, а загиблих супроводжувала до Вальгалли - раю для лицарів, де вони тішилися у безтурботних іграх.
Проте безтурботним життя Івана й Оксани Стешенків назвати не можна. Народилася донька Орися. Батьки допомагають, як уміють, але треба самим заробляти насущник. Молоді працюють на хуторі Миколи Садовського і Марії Заньковецької і зрідка наїздять до Києва. Так, у серпні 1898 року вони беруть участь у з'їзді нелегального товариства "Молода Україна". З цього товариства молоді пагони української інтелігенції згодом утворять різні українські політичні партії. Зокрема Оксана й Іван Стешенки разом з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Олександром Тулубом, Михайлом Кривинюком, Павлом Тучапським і Миколою Ковалевським були першими українськими соціал-демократами, до цього означення з часом додалася назва і робітничої партії - УСДРП, членом якої став Володимир Винниченко.
Педагогічна праця Іванові Стешенку заборонена, тому, повернувшись з дружиною і дочкою до Києва, він змушений працювати в управлінні Південно-Західної залізниці і в міській думі, не полишаючи літературних вправ. Вірна Оксана Михайлівна завше поруч...
(Юрій Хорунжий, Шляхетні українки).