Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Магадара Світозар (1983)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ...
    Сутінки приходять, не питаючи, і сідають докупи –
    Говорити-вечеряти-відпускати совість…
  •   * * *
    скільки тобі ще треба моїх «пробач»?
    наша вина суцільна, а з тим - фантомна.
  •   * * *
    ніч затуляє очі – й серпом на серце.
    як же тобі самому десь там живеться?
  •   * * *
    Навпомацки, тривожно, ледь піти…
    Лишити на подушці сни і завтра.
  •   -------
    …заговори мій біль мій крик мій час
    коли скінчиться музика і вальс
  •   * * *
    Ти мені – сад,
    ти мені – суд,
  •   п'ять з половиною
    Всі листи, то чиясь околиця,
    що болить і пече, аж колеться,
  •   * * *
    Осінь. Метелик. Холодно скоро. Де ж ти взялося?
    Ніч-безрукавка. Місячна меса. Вітер. Волосся.
  •   ... і, ану його!
    Я не згадую день прожитий –
    відлежався на пузі світу,
  •   І тільки тиша...
    І тільки тиша, немов розламана шоколадка,
    Впаде до рота – розтане вічність, пройде хвилина.
  •   Віриш?
    Відкрий мене – сторінка номер п’ять, абзац останній зліва попід серцем.
    Читай впівголосу, допоки те хлоп’я, що у тобі, зі мною не зживеться.
  •   Ми
    Малює пальцями на шибці
    безбарвне видиво мороз,
  •   Не про стріху...
    Равлику, повзи по моїй руці,
    по моїй щоці, по моїх вустах,
  •   Підглянуте (сивочола гастроль кохання)
    Виллю тугу за поріг, як воду,
    У якій обмила всі жалі.
  •   Вже близько до зими...
    І ми – як ми, бо ближче до зими –
    І ти – не я, і жереб крутить світом:
  •   * * *
    Купувати купу вати,
    потім Богу продавати
  •   Скоромне
    Вішаю совість на гак –
    Так і не ставши святою.
  •   Осінь дихає на ладан…
    Облиш трави розкурену печаль –
    То просто осінь дихає на ладан,
  •   ...or not to be?
    Смажена сонцем тиша.
    Жирне, мов тінь, мовчання.
  •   Цаца
    Я не вмію брехати... Вода, як і кров, безлика –
    Зачерпнеш журавлем – повна кварта води чи крові…
  •   Очі холодних сідниць...
    Забудь про усе, що ти бачив – малюй-но, юначе!
    Як пензель всевидячий – слухай і просто малюй…
  •   * * *
    Все тій же Н. Н.
  •   * * *
    А ми згубилися – два яблучка – ранети
    З одного саду і з одної гілки.
  •   Я знала її...
    Настояна тиша. Їй місце і час, і дія –
    О пів на четверту по зорях в будинку навпроти зізнань.
  •   У напівдорозі...
                     Любій Н. Н.
  •   Таких не беруть в космонавти...
    А таких не беруть в космонавти – і от і все,
    Застигає на денці чашки гірке глясе,
  •   Німий полон
    Так бракує тебе… Як ніч розбиває шибку,
    Як самотня свіча захлинається воском… Ти…
  •   Маленька...
    Ну, поламай гілляку! – вітре - врятуєш душу;
    Скільки отого бруду випало, наче сніг?!
  •   Сонце-апельсин
    Розгойдай мене на вітах помаранчевих історій, -
    Я на мить торкнуся неба, наче сонце-апельсин.
  •   illusion
    І любити, і дихати... Парко. Пітніють стегна.
    Пропливає кораблик пристрасті між бажань.
  •   * * *
    І лягає година на плаху в чеканні свободи,
    Головою від тіла злітає і кров’ю іскриться,
  •   * * *
    І той, хто ітиме за нами – якийсь нетутешній,
    Напишуться книги – премудрі – з німої потуги,
  •   Любов зла...
    Понад думами, в вишині,
    Хтось згадає про нас чи ні,
  •   * * *
    Господь дивиться не стільки на наші слабкості чи гріхи, як на нашу любов.
    Мирна Назур
  •   ***
    Не коханка і не кохана...
    Дві дороги і два хрести...
  •   * * *
    Цей сніг серед весни, як ти, нежданий, в хату.
    Які ж тебе вітри до мене принесли?
  •   * * *
    Перепливами-перестрибами
    Вічні пошуки до любові.
  •   Творча мить
    Міліє день. Навшпиньках ніч
    Спускає сни на переправі,
  •   ***
    І ніби відболіло, а щемить,
    І наче призвичаїлась, та де там?!
  •   ***
    Ти не повернешся.
    Слова
  •   ***
    Ваша осінь не дружить з моїм зачарованим літом,
    Вам би – в тінь, а мені...
  •   Помста
    І оголену плоть поцілує голодний мольберт...
    Вимальовує пензель жадано жіночії обриси –
  •   Муза
    Зупиніть цей світанок - як згуба, його пришестя,
    Бо на ранок, як завжди, я маю безспірно піти.

  • Огляди

    1. ...
      Сутінки приходять, не питаючи, і сідають докупи –
      Говорити-вечеряти-відпускати совість…
      Мої очі шукають вогників: хто з нас першим розлюбить
      І воістину стане свідком любові?

      Бо ця осінь почалася не тут – край серця.
      І цей щем неодмінний, як щось від Всевишнього…
      Ти, як завжди, одужуєш, та щоразу сердишся,
      Як ще в серпні від суму жовтіє вишня.

      Перебігти цю осінь – як переслати зім’яту постіль –
      Ніжно і золотом на переораному подвір’ї,
      Хризантемами в рану-борозну, допоки запрошені гості
      На весіллі не витопчуть. Зрештою, вір їм:

      Жити щасливо і довго, -
      розмовляти пальцями, а не віршами,
      стати корінням дерева, колихати сина…
      Ми були подорожніми, а стали надійно колишніми,
      ти жалієшся на спину, я - на коліна.

      І все би на цьому скінчилося: тобі - у вирій, мені - перейти у зиму,
      Відростити пам’ять, загубитися в стоголоссі…
      То вже і не оглядайся, коли я пливтиму,
      Це не наша осінь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. * * *
      скільки тобі ще треба моїх «пробач»?
      наша вина суцільна, а з тим - фантомна.
      ти наче вхід і вихід в моєму домі,
      звідки до тебе серце моє навскач…

      доки я злюсь і злість моя вширшки день,
      буду_в_собі_заплутана_вільна_буду,
      як ти не називай мене – лялька Вуду –
      груди цілуй мені. –
      випусти із грудей…

      ту, що тобі довічно, як твій багаж;
      ту, що тобі за ногу, твоя нога,
      впевнена, що ступає в потрібний бік.
      вислухай, чоловік…

      нам на війні загинути – надто просто,
      ми неcкінченні миті німого простору,
      де кривизна настільки усе це спрощує,
      що неважливо, хто ми у цьому світі.

      дзеркало не відлунює схлипи риб.
      буду тобі губами – заговори.
      все випливає зайвого догори, –
      просто жорстоко раптом тебе не любити.

      так не буває.
      раптом – не назавжди.
      не відвертайся, не відвертай, зажди…
      надто багато вижитої води.
      я захлинаюсь.

      я за тобою. я у твоїх слідах.
      я вибачаю. я вибачаюсь так…

      міцно шнурівка вплетена в черевик.
      витримай, чоловік.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      ніч затуляє очі – й серпом на серце.
      як же тобі самому десь там живеться?
      осінь у жилах. марно шкварчить і плаче.
      наче ти вже не хлопчик сто років… наче.

      руки – кленове листя моєї долі.
      ми поодинці – хворі. практично – голі.
      я на тобі настояна. в тебе вбрана.
      ти мені – запозичене щастя в рану.

      спогади винобродять. було ж насправді.
      тільки слова на ділі вогню не варті.
      шов хірургічний – вірш із води на сушу.
      це не любов, це дотик, що душить душу.

      хочеш, змовчу і зникну, розляжусь полем.
      будеш іти на запах, іти по колу.
      будеш мене шукати, як ворожити.
      я тебе обійматиму стиглим житом.

      і як впаде на землю кленове листя,
      будеш за мною вити, як вовк на місяць.
      і коли сум на трави зійде, як роси.
      просто поклич. я поряд. поклич і досить.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Навпомацки, тривожно, ледь піти…
      Лишити на подушці сни і завтра.
      І доки догорить мовчання ватра,
      розвіятися в лоні самоти.

      Розрізати долоню навпростець,
      звільнити і звільнитися від болю.
      Ти не один, це небо над тобою
      загоїться і сонцем проросте.

      Поніжся теплим ранком, не спіши,
      сніданок на плиті – як звик, як завше.
      Та будеш гріти, відігрій від фальші,
      бо там, на денці, крихітка душі.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. -------
      …заговори мій біль мій крик мій час
      коли скінчиться музика і вальс
      у кроці стихне і з руки рука
      ковзне назавжди
      вихопивши серце

      обвуглену фіалку не змовчи
      на ніч вагітну місяцем вовчи
      і як земля стрічає земляка
      віддайся небу
      звислому на жердці

      хтось відпустив на волю тятиву
      ми струшені дві груші у траву
      надкушені словами не людьми
      тримай мене
      допоки тепло пальцям

      ти мій достоту знаю не кажи
      хай гостряться - молитва і ножі
      ми не самотні не самотні ми
      в калюжі крові
      вижити фіалці



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Ти мені – сад,
      ти мені – суд,
      ти мені – осад.
      Пам’ять прим’ята схлипує стиха, шморгає носом.
      В дивнім польоті яблука падають серцем розбитим.
      Осінь розбіглась – не зупинити, не зупинити…

      Губи нарізно – як поцілунок на ешафоті.
      Просто візьми мене міцно в долоні… просто, а потім…
      Нитка крізь голку. Тіло крізь тіло. Вишита доля.
      Тільки от чорним – більше ніколи, більше ніколи…

      Грай мене, чуєш… Музика тіла, музика крові.
      Вежа образи пала без бою. Змій паперовий
      бився у грудях, трішки пручався, зрештою віршем
      ліг на подушку, де ти дрімаєш, злизує тишу.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.65 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    7. п'ять з половиною
      Всі листи, то чиясь околиця,
      що болить і пече, аж колеться,
      і що зрештою – тільки дим.

      Ти один –
      всі шляхи під місяцем,
      і як виїла душу пісня ця,
      а без неї і я – не я.

      На ім’я
      більш не клич – це збочення –
      ми не разом, хоч разом хочемо…
      І ти віриш мені. Не вір.

      На папір
      залягають спогади.
      Два на два – не чотири погляди,
      коли дивляться очі в ніч.

      В тому й річ,
      що самотність така напружена,
      і ми вдвох на словах одружені,
      і слова ці такі пусті…

      Ми не ті.
      Бо кохання дурними віршами
      ще не все у житті вирішує,
      покладися на мій живіт.

      Стільки літ
      в ньому простір і ллється музика,
      відклади десь убік картузика
      і послухай, як темно там.

      Гріх словам...
      Я і так написала зайвого,
      із перону-прощань-вокзального
      забери мій бездомний сон.

      Дін-н-н-дон-н-н-н!
      Ставлю крапку? І до побачення?
      Все, що сталось – не має значення,
      бо той сон, то ніяк не син.

      Я одна…
      І ти… один.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Осінь. Метелик. Холодно скоро. Де ж ти взялося?
      Ніч-безрукавка. Місячна меса. Вітер. Волосся.
      Так от самотні раптом найближчі і найрідніші.
      Дівчинка-рута. Хлопчик-метелик. Море і тиша.
      Сходинки тілом зверху-донизу... Пальці чи крила?
      Як ти ліпив мене вміло вустами! Як я тремтіла!
      Звуки злітали зойком над морем білі, мов чайки.
      Звуки сповзали, звуки змивали гордість мовчанки.
      Осінь. Метелик. Як же нам бути? Холодно ж скоро.
      Все іще буде…
      Дівчина-рута, фото і море.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ... і, ану його!
      Я не згадую день прожитий –
      відлежався на пузі світу,
      і, ану його! – в чисте поле –
      клеїть фото в живий альбом.
      Бо допоки отак біжиться
      без оглядки, чи ти живий ще,
      біло віриться, що ніколи
      не скінчитися нам обом.

      Вітер в спину, ключів зав’язка –
      тільки дурні глаголять – «тя-яяя-ж-жж-ко» –
      відкривати себе і двері,
      що ведуть до своїх основ.
      Мішанина слідів і щастя
      туго скріплені по зап’ястях –
      кожен крок – як Кривава Мері,
      де червоне – завжди любов.

      Кожен крок – пуповина «мислі»,
      де не знати, що буде після
      і куди заверне дорога
      збитих пальців в обгін Землі.
      А коли закрадеться «досить»,
      я кладуся на вищий досвід –
      глянь! – он місяць-душа-безрога
      не зривається безмір літ.

      Ти спитаєш, - «А що там далі? –
      «Ну, навіщо – скажу – печалі?»,
      а по тім повернем на захід,
      а назавтра звернем кудись.
      Нескінченність така грайлива,
      справа – злива і зліва – злива,
      відчайдуха чи бідолаха –
      як розкидаються сліди...

      :)


      Я не згадую день прожитий –
      відлежався на пузі світу,
      і, ану його! – в чисте поле –
      клеїть фото в живий альбом.
      Бо допоки отак біжиться
      без оглядки, чи ти живий ще,
      біло віриться, що ніколи
      не скінчитися нам обом.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    10. І тільки тиша...
      І тільки тиша, немов розламана шоколадка,
      Впаде до рота – розтане вічність, пройде хвилина.
      Ти кажеш – винна? Хай буду – винна. Моя провина -
      В твоєму серці теплом долоні розмиті складки.

      На жовтім тілі троянд невинних зимує вечір,
      То тільки втеча, на мить – не більше, таємна втеча –
      Від гри у звуки до гри віч-на-віч-до-тіла-тіло –
      Сопілка плаче, сопілці тяжко, її згубили.

      І збитим пальцям ступати сніжно – болить-не чути,
      Маленька гордість в маленькім світі – залізні пута,
      І розірвати – мов полетіти… униз і стрімко.
      А він не вміє, отак не вміє, лимонна жінко.

      І все, що вчора – забудь-не згадуй – затерті фото.
      Того, хто поряд, і не впізнаєш, спитаєш – хто то?
      І пам’ять збреше, розмиє серця болючу складку,
      А з нею тиша змовчить, не хрусне, мов шоколадка.



      Коментарі (44)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    11. Віриш?
      Відкрий мене – сторінка номер п’ять, абзац останній зліва попід серцем.
      Читай впівголосу, допоки те хлоп’я, що у тобі, зі мною не зживеться.
      А потім – помовчи, дивись, як сплю,
      і уві сні метеликів ловлю:
      мені – синенький, а тобі –як літо –
      лимонно-оксамитово-прогріте.

      А хочеш, упіймаю крокодила…
      А хочеш, поведу, де ходить диво…
      А хочеш, хочеш… ну, усе, що хочеш!
      Бо все для нас у цьому світі, хлопче:

      ці айстри як продовження до пальців,
      а пальці, як продовження душі,
      і ця веселка, що Господь пошив
      для всепрощаючих під небом танців,
      і цей кораблик з України в New Волошки,
      де ти мене любитимеш хоч трошки,
      де будемо обоє диваками,
      бо всі будуть інакшими – не нами,
      бо всі кудись спішитимуть, а ми
      чекатимемо звістку від зими.

      А поки ти читай мене і слухай,
      як слон слонисі шепчеться на вухо,
      як щастя зветься – забери й не дмухай,
      як я люблю тебе –
      дощинками по шкірі…

      Віриш?



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.46 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Ми
      Малює пальцями на шибці
      безбарвне видиво мороз,
      як свіжоспечені убивці
      з любові вибили добро.
      І стало так від того млосно,
      що хоч ховайся, хоч кричи,
      любов згубилася в трьох соснах,
      любов згубили двоє чи...


      Інколи здається, що любов - мука. Додають в неї трішки сліз (хто від горя-хто від щастя) і ліплять, ліплять, ліплять...


      Ти
      Ти ліпив мене, як хотів, і з усього, чого не було.
      Ти програв мої три із п’яти життів, і випльовував злість не в сторону, а в моє чоло,
      Загинав мені руки і бив у живіт, і казав – підтримуєш боєздатність.
      І відтоді я часто лежу в траві, бо зробилися ноги ватними.
      Замість серця у мене ґудзик, а в ньому дві дірки.
      Ти вирішив за мене, що я боягузка і всі життя мені вчитися на одні четвірки.
      Ти пошив мені одяг з латаття і ряски на усі пори року,
      І через таке моє плаття у мене в друзях значиться тільки дядько Окунь.
      Ти вишив мені очі червоним і забув про усмішку для обличчя,
      То й щирі люди, мене побачивши, б’ють у дзвони і хрестяться з переляку тричі.
      Але я таки дочекаюся, коли небо стане на смак ванільним,
      Покінчу з життям четвертим, не покаюся, стану вільною…


      Часом думається, любов - кайдани. Позбудешся їх - і полетиш...


      Я
      Край дороги краю неба,
      де закінчується зебра,
      де тепло живе в долонях –
      Тих, котрі тримають світ,
      там мені відкриють двері,
      й на порозі з Гулівером,
      дарувавши в руки сонях,
      радісно зустріне Свіфт,
      ліліпути зварять кави,
      велетні змовчать лукаво,
      потім йеху і гуїнгми
      розпитають – що та як.
      Розкажу, що марю морем
      і як час обличчя оре,
      що у нас безжальні зими,
      і що часто я – не я.
      І щоб все почати знову,
      треба написати повість
      Амазонка, неЛюбаска,
      словом, Жінка на коні.
      Джонатан всміхнеться ласо
      (так іще смакують м’ясом),
      не поспить, напише казку
      і віддасть мене мені.


      А буває, хочеться написати іншу історію, почати любов заново, не згадувати про колишніх і жити, жити, жити!


      Не ми
      Починаю жити, дихати орхідеями,
      і не знати ночами колишніх тебе.
      І так мені добре від того всього, де я.., ми
      залишилися в минулому, не тепер.


      Блефуємо?


      Аж цієї ночі випали сніги, –
      Зими в передмісті вищі за коліна,
      І коли душа ниє від нудьги,
      Родяться на світ вірші замість сина,
      Путається слід: горобці, коти –
      Хто кому програв? Хто ким пообідав?
      Думалось мені, що найгірше – ти,
      Гірше – то сліди, де твоїх не видно.


      А насправді, правий дідусь Ніцше: "Залишається любити один одного, коли один від одного не втечеш".


      Ми
      Повертатися тяжко, просити прощення і поготів,
      та насправді стаєш сильнішим, коли прощаєш.
      Я дарую тобі і останнє, п’яте, з моїх життів –
      ми у пеклі були, то давай ще спробуємо серед раю.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. Не про стріху...
      Равлику, повзи по моїй руці,
      по моїй щоці, по моїх вустах,
      в серденько саме, в живосущу цвіль,
      доки в нас обох не поїде дах…

      Не поїде світ задом наперед
      і кудись туди, де зими нема,
      де в дощах Господь пелюшки пере
      з-під таких, як я, чорноватних хмар;

      де гортає Бог збірочку гріхів,
      виправляє зло на мою любов,
      де на сто чортів не лишили снів,
      де живе дивак – юний хмаролов;

      там четвертий день, як мовчать про все –
      залягли слова десь кудись на дно,
      там давним-давно оселивсь Хосе,
      бо тому Хосе там не все одно;

      пролітали там пишногруді три,
      пробігали там волохаті два,
      хтось тоді скавчав, певно, то вітри,
      хтось тоді не встав, певно, то трава;

      і світило всім сонце-жовтеня,
      і веселі ми грілись по кутках,
      щастя язичком мило котеня..,
      тільки геть осів мій дірявий дах.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Підглянуте (сивочола гастроль кохання)
      Виллю тугу за поріг, як воду,
      У якій обмила всі жалі.
      Ти чомусь так довго не приходив,
      Що у мене голос побілів,
      Вицвіли слова, зріділи коси,
      Губи й ті потріскались… Хто ж знав?
      Що прийдеш ось так – серед морозів –
      Сивий, пізній… Ну, хоч руку – на…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Вже близько до зими...
      І ми – як ми, бо ближче до зими –
      І ти – не я, і жереб крутить світом:
      Мені наліво – в учні до Хоми,
      Тобі направо – жити, жити, жити!

      І хай болить, і хай пече… Дарма –
      Однаково, як їжачкам в тумані.
      Ця осінь – видиво, усе, чого нема.
      Ці сльози – вигадка, а ми – такі жадані.

      Бо виросли, як з розміру нога –
      Я, певно, ліва, ти, напевно, права.
      Ми так багато наловили ґав,
      Що не збагнули, осінь – переправа.

      І десь на тому березі ріки,
      Де два шляхи зійдуться знов докупи,
      Ми доторкнемось Божої щоки,
      Нас Бог знайде і, мов нектар, пригубить.



      І ми – то ми, вже близько до зими.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    16. * * *
      Купувати купу вати,
      потім Богу продавати
      по сніжинці білій-білій
      на квадратний міліметр.

      Сонце вимити в шампуні,
      промінцям узути чуні
      на прогулянку до Чилі
      і назад – в небесний светр.

      Причесати чубчик вітру
      на поголеній макітрі,
      щоб вусатий оселедець
      майорів на метрів сто.

      Взяти й зняти з ночі мірку,
      вишити полярну зірку -
      і з мого старого пледу
      буде ніченьці пальто.

      Наварити небу їсти –
      паро-хмар ванільно-чистих,
      щоб земля дивилась в небо,
      біло заздривши йому.

      Прочитати жовтень-книжку
      (на листопад вийде знижка)
      і чекати без потреби
      на захекану зиму.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Скоромне
      Вішаю совість на гак –
      Так і не ставши святою.
      Хто тут останній дивак? –
      Я буду за тобою.

      Виплюю праведну кров
      З горла по самі вени,
      Хай із чужих молитов
      Захистяться за мене.

      Плаче осінній день –
      Брате, облиш потуги,
      Нині співаю пісень
      На перше й на друге.

      Нині зреклася жалю,
      Нині одні кастаньєти,
      Білим по чорному фарби – люблю!!!
      І не засуджуй за це ти.

      Більше несила нести
      В пазусі зморену совість.
      Змовкни, як щастя не відаєш ти,
      То і не супли брови.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Осінь дихає на ладан…
      Облиш трави розкурену печаль –
      То просто осінь дихає на ладан,
      То просто хтось торкається плеча
      Востаннє,
      слід лишаючи помадний.

      Оскомить ніч невипитим вином,
      Не осягнувши істини на денці,
      Де поміж правдою найменший – сьомий – гном
      Нещасним носить зіллячка по жменьці.

      Курли, орли! – і нас десь-інде ждуть,
      Рипить душа, відірвана у скрипки,
      Термометр
      тріскає і виповзає ртуть
      В акваріум – бувай здорова, рибко…

      І ми удвох, і нас чомусь нема –
      Біліє тінь, мов молока напившись,
      Бо осінь захворіла – йде зима,
      Бо в осені, говорять, знову інший.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. ...or not to be?
      Смажена сонцем тиша.
      Жирне, мов тінь, мовчання.
      Ми від сьогодні – інші –
      Стрижні білокачанні.

      Нам відітнули ноги.
      Нам відрубали руки.
      Білокачанний стогін
      Не подає ні звуку.

      Смажена сонцем тиша.
      Спокій – і збоку бантик.
      Хай доїдають миші
      Все, що не влізло в банку.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Цаца
      Я не вмію брехати... Вода, як і кров, безлика –
      Зачерпнеш журавлем – повна кварта води чи крові…
      Бо і кров кольорова – безлика, і ці гвоздики –
      Примусове прощання. Перони і люди - змова.

      У розтріпаний натовп ідеш – і живи щасливо,
      Твій язик без кісток і йому не мене жаліти, -
      Парубоче, гвоздики мені не квіти,
      І цей дощ поросячий в очах – то ніяк не злива.

      В барабанних перетинках – колії, стук, «бумца-ца»,
      Отака я вже й цаца, бо вік на повій багатий,
      Він грабує, як звикли, як вчили в його палацах,
      А невинних, як я, без причини – під дих і за ґрати.

      Помирати…

      Воля – вата.
      Солодка вата.
      Не навчили її кусати.

      Я не вмію брехати… Вода, як і кров, безлика –
      Не скуштуєш на смак, то й наосліп – яка різниця?
      Бо вода, як і кров – просто жінка… без чоловіка…
      Кров без плоті, вода без хліба, в руках синиця…



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Очі холодних сідниць...
      Забудь про усе, що ти бачив – малюй-но, юначе!
      Як пензель всевидячий – слухай і просто малюй…
      Твій Всесвіт у грудях моїх… Відчуваєш? Неначе
      Я первістка Сонця і Ночі, і їхньої Лю…

      Ця синь мені рідна, по швах розшматоване небо
      На сотні хмаринок – на тло безіменних імен,
      Де кожен від Господа. Кожен – не просто, а треба.
      І ти, мій юначе, одне із Господніх знамен.

      Надлий з моїх стегон вологи, вжени мене в фарби,
      Розмаж невиразність гротескністю на полотні,
      Я падати вмію, навчили б літати ще хай би,
      То ти намалюй, якщо зможеш, а ні – то і ні.

      Мені не звикати… Розложе, мартіні, цукати...
      Задимлена гордість – усе намалюй до дрібниць.
      І тільки, як Сонце покличе надвечір до хати,
      Вдягни мені сором на очі холодних сідниць.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Все тій же Н. Н.



      Казиться вечір. Дрімко на серці, дрімко…
      Казяться речі – вглиб заповзають жінки, -
      Стіни вповзають, стеля вповзає, вікна…
      Жінка вмирає, вкотре вмирає… Звикне?

      Їй до снаги відлига, чиясь скорбота –
      Жінка-відкрита-книга і -дім-робота,
      Жінка-розбите-серце, -підбите-око,
      Жінка-поклич-озветься, -душа-широка.

      Це не для неї вічність – стіна з графіті,
      Їй, мов у рукавичці, затісно в світі,
      Діри в самотнім ложі латає тиша,
      Жінку образить кожен, а сам ще гірший...

      Плавиться вечір. Скроню цілує нічка.
      Плавляться речі. Жінка-щоденна-звичка
      Долу розпустить коси, як день, обріже,
      Зійдуть на очі роси достигло-ніжні…

      Досить імен собачих, глухих і ницих,
      Може, в куточку плаче чиясь цариця?
      Люди не люди інколи, просто сходи…
      Ми переходимо,
      Нас переходять…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. * * *
      А ми згубилися – два яблучка – ранети
      З одного саду і з одної гілки.
      До різних кошиків нас позбирали – гірко,
      Що я не знаю: як ти, хто ти, де ти…

      І ти не знаєш, я сьогодні вища
      За біль і сльози, за сусідську вишню,
      За наше затаранькане горище,
      За нас, колишніх.

      І вже я не дівча з червивим серцем, -
      Той місяць-молодик мені в цеберці
      Щодня приносить радощів по вінця -
      Коханій жінці.

      У мене свій павук (своя кімната),
      Отак собі живу – життям багата,
      І тільки в час, як яблука збирати,
      Сумую, брате...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Я знала її...
      Настояна тиша. Їй місце і час, і дія –
      О пів на четверту по зорях в будинку навпроти зізнань.
      Я знала ту панну. Її довгорукі вії
      могли обійняти Всесвіт,
      могли увібрати Всесвіт до самого-самого дна.

      Я знала її самотню по вінця, по небо в спицях
      дощу, як вона, хмільного,
      дощу, як вона, німого, що лив повз усе невлад.
      І часто мені здавалось, в зелених її зіницях
      чорти на пустій шахівниці безсовісно ставили мат.

      Я знала її грайливу – казковий нічний метелик
      літав понад сном і містом за лічений гонорар.
      Бувало, метелик плакав чорнильно на білій стелі,
      Коли прибивали капцем із вигуком на «ура!».

      Я знала її байдужу, як вітер-гуляй-хвостатий,
      Босячку-підбите-око з рогатки щоденних мрій.
      Я знала, вона насправді без імені і без статі,
      Коли не шукають матір, а є лиш ребро і змій.

      Я знала її… і тиша. Їй місце і час, і дія –
      Сьогодні ховають жінку в будинку навпроти зізнань.
      Ви знали її? – Напевно. Її довгорукі вії
      могли обійняти Всесвіт,
      могли увібрати Всесвіт до самого-самого дна.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. У напівдорозі...
                       Любій Н. Н.


      Я самотня, бо досі всього боюсь –
      То котів, то людей… і того, що скажуть.
      Мало важить,
      Що одна обеззброєна у бою,
      Що одна нога боса, а я в строю –
      Я – не ваша.

      І не їхня, бодай їм грець!
      Попрасований комірець,
      Личко біле і простота –
      Я – не та.

      Розірвати б на клапті небесну синь,
      Не з’їси мене, Боже, то надкуси.
      Не смачна? То із медом скуштуй мене –
      Я дитя Твоє півнебесне і півземне.

      Бо таких не приймають ні тут, ні там,
      На таких одне дуло і двісті грам
      Самодурі з вінцем відлюдниці-сироти…
      Ну, прости…

      Замість серця у мене вишкварка – що вже є,
      І таке воно вишкварне житіє,
      По артеріях кров із жиром вдогін тече,
      Аж пече.

      Піді мною все той мурашник – турботний люд,
      Я тремчу біля них – аж страшно, але й люблю,
      Наступити боюся зверху – крихкі вони,
      Бо у них кожен мертвий лиш без вини.
      Їм словами залізти в душу – відро пусте,
      Хто не з ними – нікчема, висмикнуте не те.
      Та і хто я? – біда-солдатка-брудна-шинель.
      «Згинь же - schnell!»



      І таким годі місця шукати десь,
      Бо таких виживають по всіх усюдах.
      Смокчуть груди,
      Виривають по нігтику кожен день,
      Кров домішують в каркаде…
      Хто ви люди?
      ……………………………………………
      Другим будеш?
      ……………………………………………
      Другом буду.

      ""Довга дорога угору" Ніки Новікової"

      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    3. Таких не беруть в космонавти...
      А таких не беруть в космонавти – і от і все,
      Застигає на денці чашки гірке глясе,
      Я ковтаю чужу міфічність від сигарет –
      Я – поет.

      А повз мене проходять люди – смішні і ні,
      Я впиваюся їм у груди – у кам’яні,
      Я ховаюся в їхню правду – вони мовчать, -
      І у цьому моя нікчемність, моя печаль.

      І допоки я буду з рештою – як усі,
      Я крутитимусь по навколишній, по о-сі,
      Вимиватиму все навколішки – сміх і бруд,
      Римуватиму «решту» з «мештами» – як отут.

      І як раптом колись питатимуть – «Ти поет?» -
      Я не зчуюсь, бо десь літатиму між планет
      Без скафандра, до всіх на відстані в п’ять парсек…
      А таких не беруть в космонавти – і от і все.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Німий полон
      Так бракує тебе… Як ніч розбиває шибку,
      Як самотня свіча захлинається воском… Ти…
      Все мовчиш і біла мовчанка твоя, лебідко,
      Розпинає мене, мов кригою на хресті.

      Ув очах догорає страх і сміється тіло,
      Безголосі думки, як обдерті шпалери стін,
      Де від смутку у мене донька – моє світило,
      Де від болю у мене жоржини, маленький син.

      Так бракує тебе… Душа у сухих мозолях,
      По руках і ногах зав’язався німий полон.
      Не мовчи, розкажи, лебідко, про вільну волю,
      І візьми-но мене, як Телесика, на крило.



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. Маленька...
      Ну, поламай гілляку! – вітре - врятуєш душу;
      Скільки отого бруду випало, наче сніг?!
      Тане восковий ранок, вигадки сіно сушать,
      Досить Маленькій слізок змучених, навісних...

      ...тих, що приходять в пору часу, що плаче круком,
      Часу плетіння долі зашморгом на гіллі.
      Випий, Маленька, болю, вимий блакитні руки,
      Мало ще находились ніженьки по землі.

      Глянь, морозіє подих – жити! – серпом по житу...
      Діти, трембіти, квіти – мало тобі снаги?
      Жовкнуть вірші на осінь - жменя кульгавих літер -
      Вивчу тебе напам’ять, витопчу ворогів...

      Тільки живи, Маленька! Чоботами по денцю,
      Крилами по металу, танцями по вогню...
      Правдо моя... Маленька! У гамівній сукенці
      Тяжко шукати волі, краще пройдемось... ню?




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Сонце-апельсин
      Розгойдай мене на вітах помаранчевих історій, -
      Я на мить торкнуся неба, наче сонце-апельсин.
      Хтось подумає, напевно, ми з тобою – двоє хворих, –
      На утіху чубатуркам щічку сонця надкуси.
      І проступлять з мене соки життєдайною росою,
      Жовтосяйним діамантом через серце навпростець.
      Хтось повториться удруге – ну, погляньте – хворих двоє,
      І запишуть двом діагноз в лікарняний папірець.
      Тільки сонцю клітки мало, щоб сидіти, як папуга,
      У шпиталевих палатах підвіконня занизьке -
      Зістрибнути і чкурнути у небес блакитну смугу,
      Назбиравши парасольок розкульбаблений букет.
      Розгойдай мене на вітах помаранчевих історій,
      А як тільки гримне зверху блискавицею дверцят,
      Перепинять хмари сонце на небеснім світлофорі,
      Нам на згадку лишить сонце на обличчі сонценят.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    7. illusion
      І любити, і дихати... Парко. Пітніють стегна.
      Пропливає кораблик пристрасті між бажань.
      Ціпеніє ковток у горлі. Повікам темно.
      Як ввійдемо у бистру течію – не порань.

      І любити, і дихати... Терпко. Зелений аґрус.
      Як у роті моєму приторно почуттям.
      Ми поділимо навпіл кару – лети, Ікаре!
      Бо кому спокуситись маревом, як не нам?!

      І любити, і дихати... Млосно. П’янка свідомість.
      На плечі білоцвіт акації – доторкнись!
      Ми - віднайдені Богом коми віршів зникомих,
      Невідомим поетом згублені – ще колись.

      І любити, і дихати... Мало. Світи широкі.
      Я тримати тебе не зможу – часи не ті,
      Повертайся у мрію, любий. Лиши допоки
      На безлюдній між нами відстані світлу тінь.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      І лягає година на плаху в чеканні свободи,
      Головою від тіла злітає і кров’ю іскриться,
      А було, ця година комусь диктувала погоду,
      А було (загуло), обпікала любов’ю жар-птиці.

      Все було. Не повернеш. Дрімоту накочує вічність
      На повіки, на совість, на крики скаженого люду...
      Ми з годиною схожі. Обоє до часу комічні,
      І обоє від часу нікчемні - в спокусі - заблуди.

      А юрбі не до світла, - волання покори чи кари, -
      Щось тваринне у звуках за кусень даремного хліба.
      Чуєш, Господи, виглянь на хвильку, благаю, з-за хмари,
      Їм і хліба занадто, а Ти їм, обжерливим, - рибу.

      Бо прикриють Тобою вуста, що викрикують вирок,
      І на Тебе повісять суддівство, а вийде судимість,
      Бо давно хтось казав, "що як прийдеш до нас ти із миром,
      То..." від миру помреш, покалічений дітьми своїми ж...



      Зловтішався народ, тільки час поміж натовпом плакав –
      Перетерпіти рану, пославшись сльозами на вивих,
      Не зізнатися світу, що доньку поклали на плаху, -
      Так вмирала остання година із роду цнотливих.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    9. * * *
      І той, хто ітиме за нами – якийсь нетутешній,
      Напишуться книги – премудрі – з німої потуги,
      А я, щоб збрехати, зриватиму стиглі черешні,
      А ти, щоб повірити, станеш чужинцю за друга.

      Бо хто нас научить? Хто вчитель? Хто, зрештою, учень?
      Куди не приводять дороги, придумані нами?
      Моя каліграфія серця – шипи і колючки,
      Твоя цьогосвітна придатність – птахи-орігамі.

      Ці кроки непевні, як листя опалого танець,
      Бо доля, як циган, перейде закриті кордони,
      Мені для сльозинки поріже хтось гордістю палець,
      Тобі для усмішки розквітнуть багряним піони.

      І той, хто ітиме за нами – збиратиме крихти,
      Складатиме в торбу, сушитиме вічне прийдешнім,
      І я, щоб повірили, правду просію крізь сито,
      А ти для омани посадиш солодкі черешні.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Любов зла...
      Понад думами, в вишині,
      Хтось згадає про нас чи ні,
      Втопить істину у вині,
      І сховається в абажур.

      Трісне глечик по серцю – кр(ах!),
      Крик загубиться у вітрах,
      Біль розпишеться ув очах,
      І обійдемось без тортур.

      Попід думами, унизу,
      Без розплати за зуба зуб,
      Кину серце в живу росу,
      І розквітне троянди кущ.

      Перевернеться світ на дно,
      Знов забродить старе вино,
      Тільки істині все одно -
      Дай цукерочку за щоку.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    11. * * *
      Господь дивиться не стільки на наші
      слабкості чи гріхи, як на нашу
      любов.
      Мирна Назур


      Кому потрібне янгольське ниття?
      Показуй жало. Чуєш, жінко, жало!!!
      Це не тобі талмуди на крижалях,
      Це не тобі закон – закону мало,
      Коли на кін поставлено життя.

      Старезний світ і ти. І хто кого?
      Мораль – клеймо, пощо тобі це рабство?
      Бо совість нині гірша за нахабство,
      Бо рівності нема, правічні касти,
      Бо все за плату і за самогон.

      Бо справа, слово, думка – гріхота,
      Бо все життя – приречена покута
      За те, що дихаєш і задом крутиш,
      За те, що носиш молочаві груди,
      За те, що фігою прикрита нагота.

      Та ти – раба – без волі, і якби
      Господь в своє дитя зовсім не вірив,
      Згорів би день у злочині без міри,
      І зорі скам’яніли б на сапфіри,
      І лив би дощ достоту без журби...

      Гріши і кайся, та найбільш – люби.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      Не коханка і не кохана...
      Дві дороги і два хрести...
      І, як думи, тяжкі тумани,
      І, як люди, хисткі мости.

      І ступити непевним кроком –
      Провалитися крізь юрбу...
      Ох, любове... Моя мороко!
      Як не можеш не бути - будь!

      Заплітайтеся віти-коси,
      Не сльозися очей блакить,
      Вишням – вишні та й росам – роси,
      А коханий... не мною снить.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    13. * * *
      Цей сніг серед весни, як ти, нежданий, в хату.
      Які ж тебе вітри до мене принесли?
      Безмежний дивосвіт очей твоїх брунатних,
      І ці вуста сумні смаку достиглих слив.

      Нічого не кажи. Хай Бог тобі пробачить,
      Шукати журавлів – чия у тім вина?!
      Сніжинка на руці жіночим щастям плаче, -
      Ти раптом не налив у чашу їй вина?

      Нічого не кажи. Змовчи. Змовчи. Руками...
      Руками говори! Всеспалено слова...
      Сполохана весна. У небі понад нами
      Лапатий сипле сніг. Не віриться. Дива.


      19.03.2008 р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. * * *
      Перепливами-перестрибами
      Вічні пошуки до любові.
      Тільки серце німою рибою
      Сите з нутрощів хробакових.

      Тільки й ласки – луска обчищена,
      Тільки й волі, що водне плесо,
      Я би в поле втекла з вітрищами,
      Доки б крига на ню не скресла.

      Я би пташкою, а не рибою,
      Щоб на віти у квіт вишневий...
      Перепливами-перестрибами...
      Тільки й щастя – старий і невід.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Творча мить
      Міліє день. Навшпиньках ніч
      Спускає сни на переправі,
      Вдягнувши в зоряну оправу
      Чесноти денних протиріч.

      Німіє день. В саду сичі
      Безсовісно лякають тишу,
      Їм хочу крикнути: „ти-хі-ше”,
      Та голос мовкне, не звучить.

      І терпне час у торбі дня,
      Вечері жде голодна миска,
      А на папері з диким тріском
      Слова цураються коня.

      Талану витвір на кону.
      Чому дрімаєш, мій Пегасе?
      А поміж тим натхнення гасне.
      Піду і я посплю. Засну???



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    16. ***
      І ніби відболіло, а щемить,
      І наче призвичаїлась, та де там?!
      І ця любов – розірвана шкарпета –
      Не гріє моїх ніг серед зими.

      Всі пальці огортають холоди,
      І мов би реп’яхом, цілують п’яти,
      А ця шкарпета, цвяхом розіп’ята, –
      Мого життя сліпого поводир.

      Хоч як здається, доля - не моя,
      І подихи із мрій цілують шию...
      Я ж знов нитками слів любов зашию,
      Бо ця шкарпета – все, що маю я.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.3

    17. ***
      Ти не повернешся.
      Слова
      були приречені збуватись,
      Як на останнім рубежі застигло вранішнє „прощай”.
      Я не окликнула.
      А дощ
      лупив обличчя, рвавсь до хати,
      Через відчинене вікно безсовісно плював у чай.

      Ти не повернешся.
      Чужі
      віднині ходять наші кроки
      По бездоріжжю хтивих днів, не пожинаючи образ.
      Все позабулося.
      Лише
      невтомно вишенька щороку
      Плодами стука у вікно, тебе шукаючи щораз.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    18. ***
      Ваша осінь не дружить з моїм зачарованим літом,
      Вам би – в тінь, а мені...
      А мені до лиця тільки спека.
      Срібний лицарю, як Вас могла я, скажіть, розлюбити,
      Загубити і з іншим ліпити на ревнощах глеки?!

      Що Вам осуд людський, як любов обира не за віком,
      Як не гояться рани з тавром наболілим РОЗЛУКА?
      Не затримуйте щастя, а будьте мені чоловіком –
      Ось, візьміть, пропоную нахабно Вам серце і руку.

      Хай же осінь дощить, наді мною – безхмарні простори,
      Ваші руки холодні, та, знаю, насправді голодні –
      Ви без мене – один, ви ж без мене – самотньо-самотній?
      І ховає Ваш сум попід хвилями мертвеє море.

      Більш не хочу, не буду і врешті, повірте, не можу
      Я без Вас засинати, закутавши серце в оману.
      Не журіться, благаю, що ми по роках так не схожі,
      Придивіться, послухайте душу: я – Ваша кохана.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Помста
      І оголену плоть поцілує голодний мольберт...
      Вимальовує пензель жадано жіночії обриси –
      Як по сходинках, тілом донизу, а потім уверх.
      Божеволіє мить і звіряє години по компасу.

      Від троянди пелюсток пурпур – соковиті вуста,
      Бірюзовою хвилею море сховалось у погляді,
      Ще не страчений часом, дівочий незайманий стан
      (Будьте ж роки-мороки дідів присоромлено прокляті!),

      Мов у грудні, така смаковита амброзія груш,
      І нектаром упитися кличе печера між стегнами,
      Там при вході до неї – густий непроріджений кущ,
      (Обережно поводься, як будеш заходити, легіню).

      Мов піску оксамит доторкнувся нечутно плеча,
      Перейшов по руці та й засмаг на ногах непоголених...
      Галерея. Збулося. Впізнав на картині дівча?
      Оближися і сплюнь, і відчуй хоч на мить себе оленем.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.36 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    20. Муза
      Зупиніть цей світанок - як згуба, його пришестя,
      Бо на ранок, як завжди, я маю безспірно піти.
      Та не втримати ночі...
      Даю тобі слово честі! –
      Тільки смеркне, вернуся.
      Піщинками із самоти
      Пересиплеться час, і зірветься твій день навтьоки.
      І обернеться в темряву світлих небес голубінь.
      Не топися в стакані,
      Спрагни натхненням, а поки
      Розпрягай, мій поете, думки і лягай відпочинь.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5