І оголену плоть поцілує голодний мольберт...
Вимальовує пензель жадано жіночії обриси –
Як по сходинках, тілом донизу, а потім уверх.
Божеволіє мить і звіряє години по компасу.

Від троянди пелюсток пурпур – соковиті вуста,
Бірюзовою хвилею море сховалось у погляді,
Ще не страчений часом, дівочий незайманий стан
(Будьте ж роки-мороки дідів присоромлено прокляті!),

Мов у грудні, така смаковита амброзія груш,
І нектаром упитися кличе печера між стегнами,
Там при вході до неї – густий непроріджений кущ,
(Обережно поводься, як будеш заходити, легіню).

Мов піску оксамит доторкнувся нечутно плеча,
Перейшов по руці та й засмаг на ногах непоголених...
Галерея. Збулося. Впізнав на картині дівча?
Оближися і сплюнь, і відчуй хоч на мить себе оленем.