Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Магадара Світозар (1983) /
Вірші
Ми
Малює пальцями на шибці
безбарвне видиво мороз,
як свіжоспечені убивці
з любові вибили добро.
І стало так від того млосно,
що хоч ховайся, хоч кричи,
любов згубилася в трьох соснах,
любов згубили двоє чи...
Інколи здається, що любов - мука. Додають в неї трішки сліз (хто від горя-хто від щастя) і ліплять, ліплять, ліплять...
Ти
Ти ліпив мене, як хотів, і з усього, чого не було.
Ти програв мої три із п’яти життів, і випльовував злість не в сторону, а в моє чоло,
Загинав мені руки і бив у живіт, і казав – підтримуєш боєздатність.
І відтоді я часто лежу в траві, бо зробилися ноги ватними.
Замість серця у мене ґудзик, а в ньому дві дірки.
Ти вирішив за мене, що я боягузка і всі життя мені вчитися на одні четвірки.
Ти пошив мені одяг з латаття і ряски на усі пори року,
І через таке моє плаття у мене в друзях значиться тільки дядько Окунь.
Ти вишив мені очі червоним і забув про усмішку для обличчя,
То й щирі люди, мене побачивши, б’ють у дзвони і хрестяться з переляку тричі.
Але я таки дочекаюся, коли небо стане на смак ванільним,
Покінчу з життям четвертим, не покаюся, стану вільною…
Часом думається, любов - кайдани. Позбудешся їх - і полетиш...
Я
Край дороги краю неба,
де закінчується зебра,
де тепло живе в долонях –
Тих, котрі тримають світ,
там мені відкриють двері,
й на порозі з Гулівером,
дарувавши в руки сонях,
радісно зустріне Свіфт,
ліліпути зварять кави,
велетні змовчать лукаво,
потім йеху і гуїнгми
розпитають – що та як.
Розкажу, що марю морем
і як час обличчя оре,
що у нас безжальні зими,
і що часто я – не я.
І щоб все почати знову,
треба написати повість
Амазонка, неЛюбаска,
словом, Жінка на коні.
Джонатан всміхнеться ласо
(так іще смакують м’ясом),
не поспить, напише казку
і віддасть мене мені.
А буває, хочеться написати іншу історію, почати любов заново, не згадувати про колишніх і жити, жити, жити!
Не ми
Починаю жити, дихати орхідеями,
і не знати ночами колишніх тебе.
І так мені добре від того всього, де я.., ми
залишилися в минулому, не тепер.
Блефуємо?
Аж цієї ночі випали сніги, –
Зими в передмісті вищі за коліна,
І коли душа ниє від нудьги,
Родяться на світ вірші замість сина,
Путається слід: горобці, коти –
Хто кому програв? Хто ким пообідав?
Думалось мені, що найгірше – ти,
Гірше – то сліди, де твоїх не видно.
А насправді, правий дідусь Ніцше: "Залишається любити один одного, коли один від одного не втечеш".
Ми
Повертатися тяжко, просити прощення і поготів,
та насправді стаєш сильнішим, коли прощаєш.
Я дарую тобі і останнє, п’яте, з моїх життів –
ми у пеклі були, то давай ще спробуємо серед раю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми
безбарвне видиво мороз,
як свіжоспечені убивці
з любові вибили добро.
І стало так від того млосно,
що хоч ховайся, хоч кричи,
любов згубилася в трьох соснах,
любов згубили двоє чи...
Інколи здається, що любов - мука. Додають в неї трішки сліз (хто від горя-хто від щастя) і ліплять, ліплять, ліплять...
Ти
Ти ліпив мене, як хотів, і з усього, чого не було.
Ти програв мої три із п’яти життів, і випльовував злість не в сторону, а в моє чоло,
Загинав мені руки і бив у живіт, і казав – підтримуєш боєздатність.
І відтоді я часто лежу в траві, бо зробилися ноги ватними.
Замість серця у мене ґудзик, а в ньому дві дірки.
Ти вирішив за мене, що я боягузка і всі життя мені вчитися на одні четвірки.
Ти пошив мені одяг з латаття і ряски на усі пори року,
І через таке моє плаття у мене в друзях значиться тільки дядько Окунь.
Ти вишив мені очі червоним і забув про усмішку для обличчя,
То й щирі люди, мене побачивши, б’ють у дзвони і хрестяться з переляку тричі.
Але я таки дочекаюся, коли небо стане на смак ванільним,
Покінчу з життям четвертим, не покаюся, стану вільною…
Часом думається, любов - кайдани. Позбудешся їх - і полетиш...
Я
Край дороги краю неба,
де закінчується зебра,
де тепло живе в долонях –
Тих, котрі тримають світ,
там мені відкриють двері,
й на порозі з Гулівером,
дарувавши в руки сонях,
радісно зустріне Свіфт,
ліліпути зварять кави,
велетні змовчать лукаво,
потім йеху і гуїнгми
розпитають – що та як.
Розкажу, що марю морем
і як час обличчя оре,
що у нас безжальні зими,
і що часто я – не я.
І щоб все почати знову,
треба написати повість
Амазонка, неЛюбаска,
словом, Жінка на коні.
Джонатан всміхнеться ласо
(так іще смакують м’ясом),
не поспить, напише казку
і віддасть мене мені.
А буває, хочеться написати іншу історію, почати любов заново, не згадувати про колишніх і жити, жити, жити!
Не ми
Починаю жити, дихати орхідеями,
і не знати ночами колишніх тебе.
І так мені добре від того всього, де я.., ми
залишилися в минулому, не тепер.
Блефуємо?
Аж цієї ночі випали сніги, –
Зими в передмісті вищі за коліна,
І коли душа ниє від нудьги,
Родяться на світ вірші замість сина,
Путається слід: горобці, коти –
Хто кому програв? Хто ким пообідав?
Думалось мені, що найгірше – ти,
Гірше – то сліди, де твоїх не видно.
А насправді, правий дідусь Ніцше: "Залишається любити один одного, коли один від одного не втечеш".
Ми
Повертатися тяжко, просити прощення і поготів,
та насправді стаєш сильнішим, коли прощаєш.
Я дарую тобі і останнє, п’яте, з моїх життів –
ми у пеклі були, то давай ще спробуємо серед раю.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Людмила Калиновська | 5.25 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
