Коли я була малою, у нас була дача,
Де поряд з усілякими загальновідомими

Вони з'являлись на кухні щоранку,
Завжди бадьорі, невсипущі та невмирущі,

Поверталась сьогодні з роботи
У фаршированому людом автобусі,

Ця безголова весна – наче повна капітуляція:
капут усім сумнівам, логіці, кризі, що стала парою,

Ненавиджу зубні сни –
тягучі, як жуйка,

...падає сніг,
падає сніг у сутінках –

...між кучері вплітала незабудки –
блакитні очка квітів, що не сплять,

...слухай, серце, я не можу більше писати про любов,
літери ворду – ніби цятки на крильцях сонечка –

...відколи діти пішли, їхня кімната так і стоїть пусткою,
все на своїх місцях, він нічого не зачіпав:

Метелик капусниця,
він їв капусту ще у минулому житті,

...і коли почали збуватися всі обітниці: і гори зійшлися, і води розійшлися по праву та ліву руку, і слова усі – мовлені та зловлені – стали неопалимою купиною, а первородство, у золоте руно загорнуте, стало фактом невідворотним – як ти думаєш: – чи злякався Яків?
Чи тремтіли його пальці, судомно стискаючи руку брата зрадженого?

...і полетіла, крильця омочила
у водах зимних – бо зійшли сніги,

Любить мене як бога:
Вірить, що вибачаю усе апріорі раз і назавжди.

мої рухи стали повільними, ніби сік осінніх дерев...
переходи підземками снів - із дня у день,

* Библиотекарь провожает её в книгохранилище и вместо совета о том, что почитать, даёт несколько рекомендаций совершенно иного свойства*

перестелені простирадла стелями навпростець
а ти мій втомлений митарю ще той митець

порпаючись у коморі виловлюючи спадок чужих родин
обвішаний несвоїми регаліями зостається затим один

На мій погляд, єдине, що може бути представлено на сторінці "Інша поезія" - це так звані "вірші в прозі" на кшталт тургенівських. Тобто прозові мініатюри, які відрізняються особливою емоційною напругою, яка наближує їх до поезії.

...доки донна сидить в похиленій вежі вигадки,
яку власноруч вимурувала з білого піщаника,

Одного ранку прокинутися, відчувши зміни: від найменшої волосини до пальців ніг, лежати, наслухаючи себе – дивне враження – все ще бачити, та вже ніде не бути. Чути – машини шинами, як ножами, розрізають їм перший – для мене останній сніг, чути – радіо ловить душі в сіті_чоловік душ приймає. І ти, Бруте? Брод на бутер намащує, варить каву – половину турки для себе, а пів – мені, боса по зимній плитці в білій льолі поволі - паломництва віковічні … ні бажань, ні жалю, ані пам'яти – збайдужіння здивоване - хто всі ці люди довкола? Ні золотого серпанку святошного, ні коляди в січні –
…а посічені пальці… не болить, бачиш, а ти, дурненька, боялася, не пече усміх Господній лагідний, і дорога кицею лащиться, і - ні звуку… першого ангела – паперового - саджала на праве – дитяче - плече – то останній візьме тебе потім за ліву, Серце, – старечу – руку.