Метелик капусниця,
він їв капусту ще у минулому житті,
як був гусінню –
сидить на мальві,
ніжками чеберяє.
Світ у його очах міниться барвами,
і кожна – така солодка!
Жовта – куляста, немов кульбабка,
червона – манлива, як перші маки,
синя – дражлива – дзвіночком в луках –
калейдоскоп кольорів –
побачених, бо важливих.

Біг пес через овес сірий,
небо сіре над ним хилилося,
реп'яхи сірі у сірій шерсті в хованки бавилися,
чоловік сірий з очима сірими
чекав на нього –
теплими руками
кликав –
і байдуже було до всього іншого,
окрім цієї любові довічно-сірої –

бо
кожен бачить лише те, що для нього важливе:
метелики – кольори,
пес – господаря,
ти – мене,
я – тебе,
а Бог – усіх нас.