Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Інша поезія
мухи дрозофіли
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
мухи дрозофіли
Вони з'являлись на кухні щоранку,
Завжди бадьорі, невсипущі та невмирущі,
Як голоси ведучих із радіо «Ера»,
Дивилися зверхньо зі стелі
На нас, буцімто безіменні
прадавні божки із неба,
«тре щось із ними робити», - зітхала я,
«угу, треба», - підтверджував ти,
Наганяючи їх рукою.
Якогось ранку їх знову побільшало,
І ти, не втерпівши, притягнув пилосос:
Тепле повітря ковтало їх, аж прицмокуючи –
Цілу генерацію, мегаполіс, поселення
Мух дрозофіл –
Ковть!
«Уявляєш, а в них щойно був армагеддон», -
Констатувала я, цмудлячи каву.
«Мабуть», - погодився ти.
Наступного ранку на стелі з'явились нові.
- Бляха, - зітхнула я.
- Муха, - підтвердив ти.
- Певно, лишилося вчора двійко, то і розмножилися… Ніби Ноєві діти опісля потопу… Слу, як ти думаєш, а у них, дрозофіл, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Ніби амеби у туфельках, тільки з крилами! Суто інстинкти…
А вночі, коли ми спали, натомлені після любощів,
За вікном пролітала тарілка,
І жінка (мабуть-таки жінка, бо допитлива ) у сяючому скафандрі,
Дивлячись на нас
(моя розхристана голова – на твоїй руці,
Впечатані складки пожмаканої постелі) –
запитала у свого чоловіка – звісно, телепатично:
- Слу, як ти думаєш, а у них, у людей, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Як дрозофіли, тільки трішечки довше живуть… Суто інстинкти, мила!
…а тоді дістав пилосос зоряний -
І без жодних докорів совісті –
Нас, і будинок, і місто -
Ковть!
Завжди бадьорі, невсипущі та невмирущі,
Як голоси ведучих із радіо «Ера»,
Дивилися зверхньо зі стелі
На нас, буцімто безіменні
прадавні божки із неба,
«тре щось із ними робити», - зітхала я,
«угу, треба», - підтверджував ти,
Наганяючи їх рукою.
Якогось ранку їх знову побільшало,
І ти, не втерпівши, притягнув пилосос:
Тепле повітря ковтало їх, аж прицмокуючи –
Цілу генерацію, мегаполіс, поселення
Мух дрозофіл –
Ковть!
«Уявляєш, а в них щойно був армагеддон», -
Констатувала я, цмудлячи каву.
«Мабуть», - погодився ти.
Наступного ранку на стелі з'явились нові.
- Бляха, - зітхнула я.
- Муха, - підтвердив ти.
- Певно, лишилося вчора двійко, то і розмножилися… Ніби Ноєві діти опісля потопу… Слу, як ти думаєш, а у них, дрозофіл, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Ніби амеби у туфельках, тільки з крилами! Суто інстинкти…
А вночі, коли ми спали, натомлені після любощів,
За вікном пролітала тарілка,
І жінка (мабуть-таки жінка, бо допитлива ) у сяючому скафандрі,
Дивлячись на нас
(моя розхристана голова – на твоїй руці,
Впечатані складки пожмаканої постелі) –
запитала у свого чоловіка – звісно, телепатично:
- Слу, як ти думаєш, а у них, у людей, як оце відбувається? По любові?
- Тю, ти чого? Та вони ж – найпростіші! Як дрозофіли, тільки трішечки довше живуть… Суто інстинкти, мила!
…а тоді дістав пилосос зоряний -
І без жодних докорів совісті –
Нас, і будинок, і місто -
Ковть!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
