Автори /
Світлана Козаченко (1967)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Смерть героя
•
Лот за мільйон
•
И медленно угаснет день
•
Люди, вдягнені в залізо
•
Десант
•
Знову
•
Я занавешу чёрным зеркала
•
Цветок
•
Полин
•
PRO
•
Ентропія часу
•
Ну куди б я йшла...
•
Надкусив
•
ЩАСТЯ
•
Кричать і корчаться слова
•
Не вір казкам...
•
Вночі приходила бабуся
•
Не треба слів легких...
•
Нео
•
Нищення
•
Як зацвіте рушник...
•
Йде світанок лагідний...
•
Зима в селі
•
Пироги з грибами
•
Моя мова
•
Іній
•
В.С.
•
В.В.
•
На землю тихо падає туман
•
Ескіз
•
Чистий аркуш кохання
•
Зміни
•
Ентропія часу
•
Не хочу
•
Останні згустки
•
Про динозаврів та кінець усьому
•
Співачка
•
***
•
***
•
Іній
•
Боги не вічні. І нема безсмертя
•
Зів’яли, розмилися тіні в траві
•
Розплата
•
Розбите дзеркало-12
•
Розбите дзеркало-11
•
Розбите дзеркало-10
•
Гостя
•
Розбите дзеркало-9
•
Розбите дзеркало-8
•
Київська нута
•
Розбите дзеркало-7
•
Розбите дзеркало-6
•
Розбите дзеркало-5
•
Розбите дзеркало-4
•
РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-3
•
РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-2
•
РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО-1
•
Снігурі
•
Гриби
•
Щука
•
Стріха
•
Проліски
•
В бабусинім саду достигли сливи...
•
Як було
•
Відверто
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Життя мільйонами розпачливих розлук
здирає шкіру з внутрішніх поверхонь;
здирає шкіру з внутрішніх поверхонь;
Криваво йшли. Ламаючи кістки.
І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
И медленно угаснет день.
И канут в розовость заката
И канут в розовость заката
Люди, вдягнені в залізо,
йдуть у ногу, йдуть рядами
йдуть у ногу, йдуть рядами
Падаю в небо.
Погас парашут.
Погас парашут.
І знову ти. Невже це знову ти?
А я за рік забути встигла – і назавше...
А я за рік забути встигла – і назавше...
Я занавешу чёрным зеркала
и, чёрные одежды надевая,
и, чёрные одежды надевая,
Двор опустел. Суть вытекла из формы.
Стих уходящих голосов поток.
Стих уходящих голосов поток.
Полин не можна просто так зривати...
А він росте, і пахне, і бринить...
А він росте, і пахне, і бринить...
Як неньку-ластівку під руки узяли –
здригнулася земля, схитнулись ковили
здригнулася земля, схитнулись ковили
Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
Стрижень часу береже
Стрижень часу береже
Ну куди б я йшла,
ну кому б несла
ну кому б несла
Надкусив – як пісковату грушу –
її серце суконно-байдуже –
її серце суконно-байдуже –
То щастя безмежне – побачити світ:
і сонце, і хмари, і зблиски грози,
і сонце, і хмари, і зблиски грози,
Кричать і корчаться слова,
спливає дим надій і мрій,
спливає дим надій і мрій,
Не заглядай: в чужій душі так темно,
що моторошно стане, і тоді
що моторошно стане, і тоді
Вночі приходила бабуся.
Сьогодні сніг – лапатий і м’який.
Сьогодні сніг – лапатий і м’який.
Не треба слів легких –
слова повинні ранить,
слова повинні ранить,
Сріблястий дощ сріблястим морем
танцює танець срібних мрій.
танцює танець срібних мрій.
Мої спогади пахнуть суницею,
і сосною, і луками-травами...
і сосною, і луками-травами...
Як зацвіте рушник барвінком-рутою –
вінком хрещатим душу огорну:
вінком хрещатим душу огорну:
Йде світанок лагідний. Пора!
Розкривай обійми дню новому!
Розкривай обійми дню новому!
Як затишно зимою у селі!
Бабусин пес ховається у буду...
Бабусин пес ховається у буду...
У бабусиній хатині –
дві кімнати, кухня й сіни,
дві кімнати, кухня й сіни,
Моя мова прозора.
І свіжа, як вітер.
І свіжа, як вітер.
Білою пухнастою красою
кожну гілочку облив мороз.
кожну гілочку облив мороз.
Я викидаю чернетки.
Рву дрібно-дрібно у тиші.
Рву дрібно-дрібно у тиші.
Співав – як жив.
Хрипів у світ надривно.
Хрипів у світ надривно.
На землю тихо падає туман,
чорніють в сіре небо голі клени…
чорніють в сіре небо голі клени…
Сьогодні рано у місті – іній!
Стоять невпізнані горобини.
Стоять невпізнані горобини.
Був чистий аркуш –
ні крапки, ні коми,
ні крапки, ні коми,
...Настануть зміни у житті, що не роби:
поллють дощі, листком пожовклим пурхне серце,
поллють дощі, листком пожовклим пурхне серце,
Хронотоп-топ-топ-тіп-тіп!
Стрижень часу береже
Стрижень часу береже
Я больше не хочу твоею быть любовницей,
И так легко желанью этому исполниться…
И так легко желанью этому исполниться…
Торкаюся сухих гарячих скронь –
і пальці обпіка шпаркий вогонь.
і пальці обпіка шпаркий вогонь.
Колись жили на світі динозаври –
зелені велетні болотяного раю.
зелені велетні болотяного раю.
Ті оплески вдаряли. Як блюзнірство.
А ти стояла – сльози на очах.
А ти стояла – сльози на очах.
Ген-ген біліє вишнями село.
Цвітуть садки у золотім тумані.
Цвітуть садки у золотім тумані.
Безлисте віття знов до неба тягнуть
старезні осокори край доріг.
старезні осокори край доріг.
Білою пухнастою красою
кожну гілочку облив мороз.
кожну гілочку облив мороз.
Боги не вічні. І нема безсмертя.
Вони живі, лиш поки люди є.
Вони живі, лиш поки люди є.
Зів’яли, розмилися тіні в траві.
На хмари пухляві лягли акварельно
На хмари пухляві лягли акварельно
На морі широкому, морі гіркому, солоному
достигло колосся, взяло самоцвіти з глибин.
достигло колосся, взяло самоцвіти з глибин.
Іду під гору. Давить щось на плечі...
Сліпуче сонце сушить піт солоний.
Сліпуче сонце сушить піт солоний.
Поет трудився, рук не покладавши,
складав пісні чудовні та балади –
складав пісні чудовні та балади –
Розбите дзеркало у ката під ногами...
Блискучі зламки всіяли підлогу –
Блискучі зламки всіяли підлогу –
Листок до листка – кольоровий альбом –
прийшла, принесла – і сидить на дивані.
прийшла, принесла – і сидить на дивані.
А щоб не стало дзеркало кривим –
його створить повинен справжній майстер...
його створить повинен справжній майстер...
В кімнаті сміху тішиться малеча,
щосил регоче із химерних тіней,
щосил регоче із химерних тіней,
Вже починають падати горіхи,
ступає осінь м’яко по листках.
ступає осінь м’яко по листках.
Крилаті мешти, меч, мале люстерко
поклав у торбу й рушив у дорогу...
поклав у торбу й рушив у дорогу...
Сім літ нещасть тому пророчать дому,
де дзеркало розбили ненароком,
де дзеркало розбили ненароком,
Свічадоньку, скажи-но, що судилось,
де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
де бродить щастя, лиш моє, єдине:..
На дзеркалі завжди багато пилу
і плями, як на гріх, мозолять око...
і плями, як на гріх, мозолять око...
Колись дзеркала тіяли з металу...
Терпляче срібло шліфували руки
Терпляче срібло шліфували руки
Вдивляюсь пильно в люстра глибину...
Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
Що хочу вгледіть? Срібна амальгама
“Це б’ють дзеркала...”
Валерій Герасимчук
Валерій Герасимчук
Дали завдання в школі нам:
Іменники знайти.
Іменники знайти.
Міцненькі хлоп’ята й кремезні діди!
Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
У маленької Світланки
Очі – ніби вишні-шпанки:
Очі – ніби вишні-шпанки:
А колись на хатині бабусиній
Не було черепиці, ні шиферу,
Не було черепиці, ні шиферу,
Синьо. У лісі так синьо,
Мов перекинувся світ
Мов перекинувся світ
В бабусинім саду достигли сливи
і літо бабине заплуталось в траві.
і літо бабине заплуталось в траві.
А нам здавалося: пройшло все чисто:
його взяли і вивели за місто,
його взяли і вивели за місто,
Ну як би так сказати нелукаво,
відверто-щиро-чесно-від-душі,
відверто-щиро-чесно-від-душі,